Ухвала

від 24.04.2020 по справі 233/1238/19

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/1238/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Слідчий суддя Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 , власника майна, підозрюваної ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_5 про арешт майна по матеріалам досудового розслідування, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019051660000023 від 22 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України,

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2020 року до слідчого судді надійшло клопотання слідчого СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_5 про арешт майна по матеріалам досудового розслідування, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019051660000023 від 22 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Слідчий ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання, посилаючись на викладені в ньому обставини.

Слідчий суддя не вбачає обставини зазначених в ч. 2 ст. 172 КПК України у зв`язку із чим, на виконання ч. 1 ст. 172 КПК України про час і місце розгляду клопотання було повідомлено підозрювану та власника майна.

Власника майна, підозрювана ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечувала щодо накладення арешту на її майна, проте просила відмовити в задоволенні клопотання щодо арешту майна її чоловіка.

Власник майна ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час і місце розгляду клопотання належним чином.

Прокурор ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час і місце розгляду клопотання належним чином.

Відповідно ч. 1 ст. 172 КПК України, неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Перевіривши надані до клопотання матеріали у кримінальному провадженні №42019051660000023 від 22 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого було подано клопотання та дослідивши докази по доданим матеріалам, заслухавши слідчого ОСОБА_3 , який підтримав клопотання, власника майна ОСОБА_4 , які частково заперечувала щодо задоволення клопотання, суд дійшов до наступного висновку.

За змістом клопотання, що є предметом розгляду, слідчим зазначені обставини кримінального правопорушення про те, що слідчим відділенням Костянтинівського ВП здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42019051660000023 від 22 лютого 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Так, на підставі протоколу від 04 листопада 2010 року за результатами виборів в одномандатному виборчому окрузі з виборів Іллічівського сільського голови та депутатів Іллічівської сільської ради, рішенням № VІ/І-І від 17 листопада 2010 року Іллічівської сільської ради «Про інформацію Іллічівської сільської виборчої комісії Костянтинівського району Донецької області за результатами виборів сільського голови та депутатів сільської ради», відповідно до ст. 77 Закону України «Про вибори народних депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», ст.ст. 42, 45, 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнано повноваження Іллічівського сільського голови ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На зазначеній посаді ОСОБА_4 перебувала до 17 листопада 2015 року.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про місцевесамоврядування» №: 280/97-ВР від 21 травня 1997 року сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади села. Відповідно до підпунктів 1, 2, 3, 7, 9, 13, 14, 16 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ОСОБА_4 , виконуючи обов`язки сільського голови. Згідно із ч. 5 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Таким чином, ОСОБА_4 , у період з 17 листопада 2010 року по 17 листопада 2015 року, обіймаючи посаду голови Іллічівської сільської ради, здійснювала функції представника органу місцевого самоврядування та обіймала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та була службовою особою.

26 жовтня 2011 року ОСОБА_4 , здійснюючи функції представника органу місцевого самоврядування та обіймаючи посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у порушення вимог ч.ч. 4, 5 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 8 Регламенту Іллічівської сільської ради, затвердженого рішенням Іллічівської сільської ради № VI/2-2 від 30 листопада 2010 року, перебуваючи за місцем своєї роботи, в приміщенні Іллічівської сільської ради, розташованої за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, с, Іллінівка, вул. Адміністративна, буд. 42/3, у денний робочий час, відповідно до графіку роботи Іллічівської сільської ради, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, неналежним чином виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не перевіривши відомості бухгалтерського обліку щодо необлікованого радою об`єкта - демонтованої зрошувальної мережі № 10410028/2, який складався зі сталевої труби діаметром 600 мм і довжиною 4 км, сталевої труби діаметром 300 мм і довжиною 1,876 км, сталевої труби діаметром 200 мм і довжиною 2 км та розташованого біля будівлі Іллічівської сільської ради, винесла питання щодо його продажу за конкурсом і на підставі рішення сільради №VI/14-9 від 26 жовтня 2011 року розпочала організацію процедури проведення конкурсу з його продажу.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 , не провівши оцінку демонтованої зрошувальної мережі № 10410028/2, винесла питання щодо затвердження її вартості на розгляд сесії сільради 30 грудня 2011 року. Внаслідок цього, рішенням сільради № VI/16-3 від 30 грудня 2011 року затверджено експертно-оціночну вартість об`єкта - демонтованої зрошувальної мережі № 10410028/2, яка склала 169 453 грн., хоча фактично вартість становила 1095316,45 гривень. Фактично звіт про оцінку вартості вказаного майна, виконаний ФОП ОСОБА_7 , отримано ОСОБА_4 лише 15 лютого 2012 року. Згідно із вказаною оцінкою вартість мережі становила 169 453 гривень.

Після цього, 02 березня 2012 року, ОСОБА_4 , як представник територіальної громади с. Ілліча Іллічівської сільської ради, уклала з ТОВ «Трубсервісплюс», в особі його директора ОСОБА_8 договір купівлі-продажу №: 7/1 щодо продажу об`єкта комунальної власності територіальної громади с. Ілліча за конкурсом - демонтованої зрошувальної мережі з інвентарним номером 10410028/2 на суму 169 453 грн., без ПДВ.

В подальшому ОСОБА_4 , неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, у порушення вимог ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 8, 17, 42 Регламенту Іллічівської сільської ради, не перевіривши кількість присутніх депутатів, необхідних для кворуму сесії сільської ради, 29 березня 2012 року скликала та провела неправомочну сесію, на якій замість мінімальної кількості - 9 депутатів, брало участь - 8 депутатів.

На вказаній сесії рішенням сільської ради № VI/19-5 від 29 березня 2012 року затверджено договір купівлі-продажу №7/1 від 02 березня 2012 року, згідно з яким у власність ТОВ «Трубсервісплюс» передано демонтовану зрошувану мережу за заниженою ціною - 169 453 грн., що спричинило громадським інтересам в особі Іллічівської сільської ради, тяжкі наслідки у виді майнової шкоди, яка становить різницю між сумою фактично сплачених коштів ТОВ «Трубсервіеплюс» на розрахунковий рахунок Територіальної громади с. Ілліча Іллічівської сільської ради та ринковою вартістю зрошувальної мережі і складає 925 316,45 грн., що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

21 квітня 2020 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Під час досудового розслідування виникла необхідність в тимчасовому, до скасування у встановленому КПК України порядку, накладення арешту на майно:

- належну ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 1422482700:26:000:0030, площею 1,74 га, розташовану на території Іллінівської (Іллічівської) сільської ради колишнього КСП «Берестовий» Костянтинівського району Донецької області, нормативною грошовою оцінкою 57552,03 грн.

- належну ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 1422482700:26:000:0031, площею 1,74 га, розташовану на території Іллінівської (Іллічівської) сільської ради Костянтинівського району Донецької області,нормативною грошовою оцінкою 57552,03 грн., як на майно яке було придбано під час шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , та зареєстроване за ОСОБА_6 , а тому дане майно є спільною сумісною власністю;

- належний ОСОБА_6 будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 104.60, Житлова площа (кв.м): 68.90, рік забудови 1986, грошовою оцінкою 230 000,00 грн., як на майно яке було придбано під час шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , та зареєстроване за ОСОБА_6 , а тому дане майно є спільною сумісною власністю,-

для позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду їх власників ОСОБА_4 , ОСОБА_6 права на його відчуження, щодо якого існує сукупність підстав для забезпечення цивільного позову. Арешт зазначеного майна необхідно здійснити з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, з метою запобігання обставин, що незастосування заборони на розпорядження вищезазначеним майном, призведе до передачі майна, що перешкодить відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення та враховуючи вищевикладене, слідчий просив накласти арешт на майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою: п. 4 - відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Положеннями частини 8 статті 170 КПК України передбачено, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст.128КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

Аналіз вказаних норм права дає можливість стверджувати, що арешт майна, зокрема, допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а передумовою цього є наявність такого цивільного позову про відшкодування вказаної шкоди. На такий висновок, зокрема, вказує те, що арешт накладається за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні. При цьому поняття розміру цивільного позову та розміру шкоди, спричиненої злочином, не є тотожними.

Як випливає із змісту ст. 173 КПК України,при вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддяповинен враховуватиправову підставудля арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, клопотання про арешт майна подано слідчим, за погодженням з прокурором, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

В клопотанні слідчого та в матеріалах, наданих слідчому судді, відсутні відомості про пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні в порядку ст. 128 КПК України. Ні клопотання, ні додані до нього матеріали, взагалі не містять відомості про потерпілого та цивільного позивача в цьому кримінальному провадженні. Відсутність цивільного позову по матеріалам дійсного кримінального провадження не заперечував і сам слідчий у судовому засіданні. Пояснення слідчого, що Іллічівська сільська рада можливо має намір подавити цивільний позов, не свідчить про його пред`явлення, а відповідно виникнення підстав для арешту майна з метою його забезпечення.

Крім того, в клопотанні слідчого відсутні докази того, що вказане нерухоме майно може забезпечити в подальшому відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, або буде відчужене на користь третіх осіб.

Вирішуючи клопотання, слідчий суддя враховує ту обставину, що в матеріалах провадження відсутній цивільний позов, тобто відсутня мета для накладення арешту на вищезгадане майно, передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України. Отже, відсутні підстави для забезпечення кримінального провадження в цій частині.

Положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, приходжу до висновку, що слідчим не доведено підстави необхідності накладення арешту на вищевказане майно. Приймаючи до уваги викладене,вважаю,що взадоволенні клопотанняслідчого,погодженого з прокурором про арешт слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 170-173 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 ,погодженого зпрокурором Костянтинівськоїмісцевої прокуратуриДонецької області ОСОБА_5 ,про арештмайна поматеріалам досудовогорозслідування,внесених доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №42019051660000023від 22лютого 2019року заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.367КК України- відмовити.

Копію ухвали після її постановлення вручити/направити учасникам судового засідання.

На ухвалуслідчого суддіучасниками процесуможе бутиподано апеляційнускаргу доДонецького апеляційногосуду протягомп`яти днівз дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1