Постанова

від 29.04.2020 по справі 916/3150/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3150/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса"

на рішення господарського суду Одеської області від 27.12.2019, суддя в І інстанції Рога Н.В., повний текст якого складено 27.12.2019 в м. Одесі

у справі № 916/3150/19

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса"

про стягнення 77 272,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ НАК Нафтогаз України ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" про стягнення 68835,17 грн., з яких: 38646,28 грн. - пені, 10435,86 грн. - 3 % річних та 19753,03 грн. - втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору постачання природного газу № 8108/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017.

Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 8108/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 щодо своєчасної оплати поставленого природного газу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.12.2019 позовну заяву задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 38 646 грн. 28 коп., 3% річних у розмірі 10 435 грн. 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 19 753 грн. 03 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених позивачем до стягнення сумах, суд попередньої інстанції виходив з того, що обставини прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу у встановлені в договорі постачання природного газу № 8108/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 строки є доведеними та не спростовані відповідачем і є підставою для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, розмір яких визначений позивачем правильно.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення пені в сумі 38 646,28 грн. та постановити в цій частині нове рішення, яким зменшити суму пені до 3 864,63 грн. (10 відсотків від суми пені, яка задоволена рішенням суду першої інстанції). В іншій частині рішення залишити без змін.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Судом також неповно з`ясовані обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, та висновки суду частково не відповідають обставинам справи, внаслідок чого дане рішення суду підлягає частковому скасуванню в частині стягнення з приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" пені в сумі 38646,28 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до договору № 8108/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 року, укладеного між сторонами, природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги також ту обставину, що позивач є монополістом постачання природного газу, а відтак має право диктувати свої умови договору (в тому числі й умову збільшення строку позовної давнини по штрафним санкціям на відміну від приписів ст. 258 ЦК України). Позивачем також не надано до суду першої інстанції жодного доказу того, що ним понесені будь-які збитки внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Але, судом першої інстанції дана правова позиція була проігнорована, що призвело до прийняття рішення на користь монополіста.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач зазначає, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору НАК Нафтогаз України в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 8.2 договору було нараховано пеню. Отже, в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодовувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 ГК України). Тобто боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та врахувати при цьому інтереси позивача. З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема, сплата основного боргу з простроченням строку та не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, то підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Позивач зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважає, що суд правомірно задовольнив позов щодо стягнення пені в повному розмірі. Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 12 вересня 2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ПП "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" (Споживач) укладено договір постачання природного газу №8108/1718-ТЕ-23, розділом 12 якого передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Постачальник зобов`язався передати Споживачеві у 2017-2018рр. природний газ, а Споживач зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно із п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.8.2. договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач за період з листопада 2017 по березень 2018 року включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 340 331,56 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Однак відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свої зобов`язання по оплаті вартості отриманого у період з листопада 2017 по березень 2018 (включно) природного газу виконував неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків, що підтверджується обґрунтованим розрахунком та не заперечується відповідачем, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 38646,28 грн., 3 % річних в сумі 10 435,86 грн. та втрати від інфляції в сумі 19753,03 грн.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки пені, втрат від інфляції та процентів річних суд встановив, що вони відповідають умовам укладеного між сторонами договору та чинному законодавству, є арифметично вірними та відповідачем не спростовані як в цілому так і за їх складовими.

Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 38646,28 грн. - пені, 10435,86 грн. - 3 % річних та 19753,03 грн. - втрат від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованих за зобов`язаннями з оплати газу, отриманого у спірний період.

Разом з тим, предметом апеляційного оскарження є висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення 38646,28 грн. пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором.

Враховуючи встановлені приписами ст. 269 ГПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є ухвалене судом першої інстанції рішення в частині стягнення пені в сумі 38646,28 грн., розмір якої скаржник просить зменшити та стягнути пеню в сумі 3 864,63 грн. (10 відсотків від суми пені, яка задоволена рішенням суду першої інстанції).

Враховуючи встановлені приписами 269 ГПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги.

Статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами пункту 8.2 договору сторони встановили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Отже, умови вказаного пункту договору узгоджуються з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 38 646,28 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором № 8108/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 за спірний період з урахуванням вимог ст. 232 ГК України та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 233 ГК України, яким передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки є правом суду, а не його обов`язком, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій.

Отже, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які б стали підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, місцевим господарським судом підставно стягнуто штрафну санкцію у визначеному позивачем розмірі.

Посилання відповідача на те, що природний газ, який постачається за спірним договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню і що позивачем не надано суду першої інстанції жодного доказу того, що ним понесені будь-які збитки внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань, не можуть бути підставою для зменшення розміру пені та не можуть свідчити про помилковість висновків суду про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки вказане не є єдиним мотивом для відмови у зменшенні розміру пені, а оцінено в сукупності з іншими обставинами, про що зазначено вище.

Суд апеляційної інстанції констатує, що аргументи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, які, на думку колегії суддів, були правильно оцінені судом попередньої інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно не вбачав підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, врахувавши інтереси обох сторін, ступінь виконання зобов`язання боржником та причини неналежного виконання, цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.

Суд погоджується з доводами, наведеними у відзиві на апеляційну скаргу, як такими, що узгоджуються із встановленими судом обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

Натомість, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судом попередньої інстанції норм права як необхідної передумови для скасування судового рішення, що оскаржується у цій справі.

Так, господарським судом прийнято рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода відповідача з рішенням господарського суду та бажання зміни рішення у справі на свою користь не свідчить про неправильне застосування судом вказаних відповідачем норм права.

Судом першої інстанції відповідно до вимог статті 86 ГПК України досліджено наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Апеляційний суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі апеляційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 27 грудня 2019 року у справі № 916/3150/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сервісна компанія "Комфорт-Одеса" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.