Рішення

від 29.04.2020 по справі 910/3078/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2020Справа № 910/3078/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по

виробництву шляхово-будівельний матеріалів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів

про стягнення 325.127,54 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

02.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельний матеріалів до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів про стягнення 325.127,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було направлено позивачу проект договору № 301/06-18 від 13.06.2018 разом з рахунком-фактури № СФ-0000330 від 27.06.2018, який сторонами погоджений та підписаний не був та відповідно і рахунок у визначений термін оплати оплачений не був. В подальшому, позивачем було помилково перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 284.333,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 10.07.2018, № 3 від 10.07.2018, № 4 від 10.07.2018 та № 2 від 15.08.2018. На підставі перевірки розрахунків між сторонами було складено акт від 01.01.2019 відповідно до якого встановлено, що у відповідача існує заборгованість у розмірі 284.333,00 грн. Відповідачем було частково повернуто безпідставно переховані кошти у розмірі 30.010,00 грн, проте в подальшому на претензію позивача про повернення 254.323,00 грн відповіді не надано та кошти не повернуто. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 325.127,54 грн, з яких 254.323,00 грн основного боргу, 62.784,35 грн пені, 2.009,15 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 6.041,04 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/3078/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

03.04.2020 від відповідача до суду надійшов відзив від 27.03.2020 на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на наступне. Між сторонами не укладалось ніяких письмових правочинів, в тому числі правочинів про забезпечення виконання будь-яких зобов`язань, тому нарахування пені у сумі 62.784,35 грн є безпідставними. зазначає, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок № СФ-0000330 від 27.06.2018 на суму 406.190,00 грн. Платіжними дорученнями № 2 від 09.07.2018, № 3, № 4 від 10.07.2018, № 2 від 15.08.2018 позивачем на підставі рахунку № 330 від 27.06 2018 було перераховано кошти у розмірі 284.333,00 грн. Відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових закладних № 17 від 10.07.2018 та № 18 від 15.08,2018 позивач отримав податковий кредит з ПДВ у сумі 47.388,84 грн. Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено усний договір на виконання ремонтних робіт електричної частини крану, який прийнятий сторонами до виконання. Від позивача не надходило повідомлення про намір розірвати договір, укладений у спрощений спосіб. Вважає також безпідставним нарахування інфляційних втрат.

08.04.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач погодив та підписав акт взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, чим визнав безспірність у нього заборгованості перед позивачем. Листом № 90 від 15.05.2019 позивач повідомив відповідача про те, що сума коштів у розмірі 284.333,0 грн перерахована помилково з проханням повернути ці кошти. На виконання вказаного листа відповідач частково повернув кошти в розмірі 30.010,00 грн чим ще раз підтвердив їх помилкове зарахування на свій рахунок. І саме з цього моменту позивач нарахував інфляційні втрати, 3 % річних та пеню. Вважає, що пеня підлягає нарахуванню й у разі порушення особою зобов`язання з повернення мана (грошових коштів), набутого без достатньої правової допомоги, якщо його предметом є грошові кошти. Вказує на те, що жодного договору усного чи письмового між сторонами щодо коштів, які є предметом стягнення у справі, не укладалося. Посилання відповідач на отримання податкового кредиту позивачем за рахунок спірної суми не є підтвердженням існування між сторонами договірних відносин. оскільки податкові накладні відповідач зареєстрував самостійно без будь-яких повідомлень та зобов`язань перед позивачем та таким чином добровільно надав податковий кредит позивачу, без прохання останнього.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000330 від 27.06.2018 про сплату послуг з ремонту електричної частини крану на суму 406.190,00 грн.

Приватним акціонерним товариством Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельний матеріалів згідно наступних платіжних доручень на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів було перераховано кошти в загальному розмірі 284.333,00 грн з призначенням платежу ремонт електричної системи крана рах. № 330 від 27.06.2018 :

№ 2 від 09.07.2018 на суму 93.095,00 грн,

№ 3 від 10.07.2018 на суму 60.000,00 грн,

№ 4 від 10.07.2018 на суму 50.000,00 грн,

№ 2 від 15.08.2018 на суму 81.238,00 грн.

Спір виник внаслідок того, що між сторонами договір на виконання ремонтних робіт крану не укладався та позивачем помилково перераховано кошти відповідачу, а тому відповідач має повернути грошові кошти в розмірі 254.323,00 грн. Позивачем за невиконання відповідачем грошового зобов`язання нараховано пеню в сумі 62.784,35 грн, інфляційні втрати в сумі 2.009,15 грн та 3% річних в сумі 6.041,04 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності до ст. 849 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст.ст. 205, 207 - 209 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Проте, положення ст. 206 Цивільного кодексу України стосовно можливості вчинення в усній формі договору, який повністю виконується в момент його укладення до договору підряду застосувати неможливо. Це обумовлено характером підрядних робіт, де об`єктивно між виникненням правовідносин і виконанням зобов`язань підрядником проходить певний час.

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Параграф 1 Глави 61 Цивільного кодексу України містить загальні положення про підряд, якими не встановлено форму договору підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Наявний у справі договір про виконання робіт № 301/06-18 від 13.06.2018 уповноваженими представниками позивача та відповідачем не підписаний, а отже не є укладеним у письмовій формі.

У рахунку-фактурі № СФ-0000330 від 27.06.2018 вказано, що він дійсний до сплати до 02.07.2018, а отже здійснення позивачем перерахування відповідачу коштів за вказаним рахунком, після закінчення його дії, свідчить про випадковість його оплати.

Інших доказів в підтвердження прийняття позивачем пропозиції відповідача укласти договір на виконання робіт у спрощений формі (будь-яке листування) не подано.

Таким чином, відповідачем доказів в підтвердження наявності укладеного між Приватним акціонерним товариством Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельний матеріалів та Товариством з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів в будь-якій формі договору про виконання робіт не подано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин щодо виконання робіт з ремонту крану.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявний лист позивача № 90 від 15.05.2019, в якому останній просив відповідача повернути кошти в сумі 284.333,00 грн, які було перераховано згідно платіжних доручень № 2 від 10.07.2018. № 3 від 10.07.2018, № 4 від 10.07.2018, № 2 від 15.08.2018. Проте, позивачем доказів його вручення або надіслання відповідачу не подано.

Матеріали справи свідчать що у травні 2019 року відповідачем здійснено повернення позивачу коштів в загальному розмірі 30.010,00 грн, зокрема згідно платіжного доручення № 5022 від 15.05.2019 - 20.000,00 грн, згідно платіжного доручення № 5043 від 23.05.2019 - 5.000,00 грн, згідно платіжного доручення № 443 від 31.04.2019 - 5.010,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 9 від 21.12.2019, в якій просив повернути залишок коштів в розмірі 254.323,00 грн.

Дана претензія відправлена відповідачу 26.12.2019 рекомендованою кореспонденцією за № 4602508884448, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.12.2019 та накладною Укрпошти.

Згідно інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта в мережі Інтеренет вбачається, що відправлення за № 4602508884448 не вручене 30.12.2019 під час доставки: інші причини та 10.01.2020 повернуто за зворотною адресою.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, враховуючи викладене відповідач мав здійснити повернення коштів позивачу у термін до 08.01.2020 включно.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 254.323,00 грн за виконання робіт, договір на які не укладався, а отже перераховані позивачем помилково та утримуються відповідачем безпідставно.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, а між сторонами договірні відносини відсутні, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 62.784,35 грн безпідставні та задоволенню не підлягають.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з повернення коштів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2.009,15 грн інфляційних втрат (за період з травня 2019 року по січень 2020 року) та 6.041,04 грн - 3% річних (за період з 15.05.2019 по 27.02.2020).

Суд не погоджується з визначеним позивачем початком періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки як встановлено судом відповідач мав здійснити повернення коштів у термін до 08.01.2020 включно, а тому прострочення починається з 09.01.2020.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 508,65 грн та 3% річних - 1.042,31 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 508,65 грн та 3% річних - 1.042,31 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено період прострочення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельний матеріалів обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів (03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, код ЄДРПОУ 38956920) на користь Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельний матеріалів (47728, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Острів, вул. Промислова, 5Б, код ЄДРПОУ 05398154) 254.323 (двісті п`ятдесят чотири тисячі триста двадцять три) грн 00 коп. основного боргу, 508 (п`ятсот вісім) грн 65 коп. інфляційних втрат, 1.042 (одна тисяча сорок дві) грн 31 коп. - 3% річних, 3.838 (три тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 11 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова