Постанова

від 17.09.2020 по справі 910/3078/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2020 р. Справа№ 910/3078/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020

у справі № 910/3078/20 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів

про стягнення 325 127,54 грн

В С Т А Н О В И В :

02.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів (надалі - відповідач) про стягнення 325.127,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було направлено позивачу проект договору № 301/06-18 від 13.06.2018 разом з рахунком-фактури № СФ-0000330 від 27.06.2018, який сторонами погоджений та підписаний не був та відповідно і рахунок у визначений термін оплати оплачений не був. В подальшому, позивачем було помилково перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 284 333,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 10.07.2018, № 3 від 10.07.2018, № 4 від 10.07.2018 та № 2 від 15.08.2018. На підставі перевірки розрахунків між сторонами було складено акт від 01.01.2019 відповідно до якого встановлено, що у відповідача існує заборгованість у розмірі 284 333,00 грн. Відповідачем було частково повернуто безпідставно переховані кошти у розмірі 30 010,00 грн, проте в подальшому на претензію позивача про повернення 254 323,00 грн відповіді не надано та кошти не повернуто. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 325 127,54 грн, з яких 254 323,00 грн основного боргу, 62 784,35 грн пені, 2 009,15 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 6 041,04 грн.

У відзиві на позовну заяву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що між сторонами не укладалось ніяких письмових правочинів, в тому числі правочинів про забезпечення виконання будь-яких зобов`язань, тому нарахування пені у сумі 62 784,35 грн є безпідставними, зазначає, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок № СФ-0000330 від 27.06.2018 на суму 406 190,00 грн. Платіжними дорученнями № 2 від 09.07.2018, № 3, № 4 від 10.07.2018, № 2 від 15.08.2018 позивачем на підставі рахунку № 330 від 27.06 2018 було перераховано кошти у розмірі 284 333,00 грн. Відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових закладних № 17 від 10.07.2018 та № 18 від 15.08.2018 позивач отримав податковий кредит з ПДВ у сумі 47 388,84 грн. Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено усний договір на виконання ремонтних робіт електричної частини крану, який прийнятий сторонами до виконання. Від позивача не надходило повідомлення про намір розірвати договір, укладений у спрощений спосіб. Вважає також безпідставним нарахування інфляційних втрат.

У відповіді на відзив, позивач зазначає, що відповідач погодив та підписав акт взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, чим визнав безспірність у нього заборгованості перед позивачем. Листом № 90 від 15.05.2019 позивач повідомив відповідача про те, що сума коштів у розмірі 284 333,0 грн перерахована помилково з проханням повернути ці кошти. На виконання вказаного листа відповідач частково повернув кошти в розмірі 30 010,00 грн чим ще раз підтвердив їх помилкове зарахування на свій рахунок. І саме з цього моменту позивач нарахував інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Вважає, що пеня підлягає нарахуванню й у разі порушення особою зобов`язання з повернення мана (грошових коштів), набутого без достатньої правової допомоги, якщо його предметом є грошові кошти. Вказує на те, що жодного договору усного чи письмового між сторонами щодо коштів, які є предметом стягнення у справі, не укладалося. Посилання відповідач на отримання податкового кредиту позивачем за рахунок спірної суми не є підтвердженням існування між сторонами договірних відносин, оскільки податкові накладні відповідач зареєстрував самостійно без будь-яких повідомлень та зобов`язань перед позивачем та таким чином добровільно надав податковий кредит позивачу, без прохання останнього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №910/3078/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів на користь Приватного акціонерного товариства Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів 254 323,00 грн - основного боргу, 508,65 грн - інфляційних втрат, 1042,31 грн - 3% річних та 3838,11 грн - витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №910/3078/20 скасувати в частині задоволених вимог та ухвалили у цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3078/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №910/3078/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

28.07.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 27.07.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.07.2020 у справі №910/3078/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020, справу призначено до розгляду на 25.08.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 29.04.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.08.2020 у справі №910/3078/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 справу №910/3078/20 прийнято до провадження у визначеному складі суду. У зв`язку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено на 17.09.2020.

У судове засідання 17.09.2020 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, позивач та представник відповідача повідомлялися належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, поштовий конверт адресований ТОВ Київський завод кранів , повернувся з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У Перехідних положеннях Господарського процесуального кодексу України, а саме у пункті 17 та підпункті 17.1 передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Згідно із положеннями частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Проаналізувавши приписи статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій (відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду) за належною юридичною адресою, яку сам же скаржник зазначив у апеляційній скарзі та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 910/3078/20 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 31.07.2020, ухвала про відкладення від 25.08.2020 оприлюднена - 27.08.2020.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження.

Також, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України сторони, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наявність у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 та від 12.02.2019 у справі №906/142/18 правової позиції про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання або інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи. Проте, така правова позиція не може бути застосована при розгляді цієї справи, оскільки у вказаних справах мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у цій справі. У справах № 752/11896/17, №906/142/18 були відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток, тобто відповідач не був повідомлений про існування судового провадження щодо нього, про час та місце розгляду справи.

На відміну від обставин справ № 752/11896/17, №906/142/18, у цій справі ТОВ Київський завод кранів безумовно було обізнане про існування судового провадження, тому що саме відповідач подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020.

Повідомивши суду як засіб зв`язку поштову адресу, ТОВ Київський завод кранів мало вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження за її апеляційною скаргою, стан надходження поштових відправлень.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.08.2020 у справі №904/2584/19.

На переконання колегії суддів сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції за вказаною ним адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну і неправильну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників сторін. Судом апеляційної інстанції враховано, що ухвали про відкриття провадження у даній справа і призначення її до розгляду та ухвала про відкладення розгляду справи були направлені на адресу представника відповідача та отримані останнім.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000330 від 27.06.2018 про сплату послуг з ремонту електричної частини крану на суму 406 190,00 грн.

Приватним акціонерним товариством Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів згідно наступних платіжних доручень на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів було перераховано кошти в загальному розмірі 284 333,00 грн з призначенням платежу ремонт електричної системи крана рах. № 330 від 27.06.2018 : № 2 від 09.07.2018 на суму 93 095,00 грн; № 3 від 10.07.2018 на суму 60 000,00 грн; № 4 від 10.07.2018 на суму 50 000,00 грн; № 2 від 15.08.2018 на суму 81 238,00 грн.

Спір виник внаслідок того, що між сторонами договір на виконання ремонтних робіт крану не укладався та позивачем помилково перераховано кошти відповідачу, а тому відповідач має повернути грошові кошти в розмірі 254 323,00 грн. Позивачем за невиконання відповідачем грошового зобов`язання нараховано пеню в сумі 62 784,35 грн, інфляційні втрати в сумі 2 009,15 грн та 3% річних в сумі 6 041,04 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності до ст. 849 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст.ст. 205, 207 - 209 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, положення ст. 206 Цивільного кодексу України стосовно можливості вчинення в усній формі договору, який повністю виконується в момент його укладення до договору підряду застосувати неможливо. Це обумовлено характером підрядних робіт, де об`єктивно між виникненням правовідносин і виконанням зобов`язань підрядником проходить певний час.

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Параграф 1 Глави 61 Цивільного кодексу України містить загальні положення про підряд, якими не встановлено форму договору підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вірно вказав суд першої інстанції, наявний у справі договір про виконання робіт № 301/06-18 від 13.06.2018 сторонами не підписаний, а отже не є укладеним у письмовій формі.

Оскільки, у рахунку-фактурі № СФ-0000330 від 27.06.2018 вказано, що він дійсний до сплати до 02.07.2018, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що перерахування позивачем відповідачу коштів за вказаним рахунком, після закінчення його дії, свідчить про випадковість його оплати.

Інших доказів в підтвердження прийняття позивачем пропозиції відповідача укласти договір на виконання робіт у спрощений формі (будь-яке листування) не подано. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що копія договору, яка міститься в матеріалах справи взагалі не підписана зі сторони відповідача.

Таким чином, скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів в підтвердження наявності укладеного між сторонами в будь-якій формі договору про виконання робіт.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин щодо виконання робіт з ремонту крану.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вірно вказав суд першої інстанції, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявний лист позивача № 90 від 15.05.2019, в якому останній просив відповідача повернути кошти в сумі 284 333,00 грн, які було перераховано згідно платіжних доручень № 2 від 10.07.2018, № 3 від 10.07.2018, № 4 від 10.07.2018, № 2 від 15.08.2018. Проте, позивачем доказів його вручення або надіслання відповідачу, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було подано.

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2019 року відповідачем здійснено повернення позивачу коштів в загальному розмірі 30 010,00 грн, зокрема згідно платіжного доручення № 5022 від 15.05.2019 - 20 000,00 грн, згідно платіжного доручення № 5043 від 23.05.2019 - 5 000,00 грн, згідно платіжного доручення № 443 від 31.04.2019 - 5 010,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 9 від 21.12.2019, в якій просив повернути залишок коштів в розмірі 254 323,00 грн.

Дана претензія відправлена відповідачу 26.12.2019 рекомендованою кореспонденцією за № 4602508884448, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.12.2019 та накладною Укрпошти.

Згідно інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта в мережі Інтеренет вбачається, що відправлення за № 4602508884448 не вручене 30.12.2019 під час доставки: інші причини та 10.01.2020 повернуто за зворотною адресою.

Колегія суддів вважає правомірним посилання суду першої інстанції на п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань . Суд касаційної інстанції зауважив, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач мав здійснити повернення коштів позивачу у термін до 08.01.2020 включно.

Оскільки, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 254 323,00 грн помилково перерахованих коштів, оскільки, договір на виконання робіт сторонами не укладено та грошові кошти утримуються відповідачем безпідставно, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позов в цій частині.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з повернення коштів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 2 009,15 грн інфляційних втрат (за період з травня 2019 року по січень 2020 року) та 6 041,04 грн - 3% річних (за період з 15.05.2019 по 27.02.2020).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений позивачем початком періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є не правильним, оскільки, відповідач мав здійснити повернення коштів у термін до 08.01.2020 включно, а тому прострочення починається з 09.01.2020.

За перерахунком суду, інфляційні втрати складають 508,65 грн, а 3% річних - 1 042,31 грн, а тому, правомірно задоволені судом у визначеному розмірі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, а суд дійшов до висновку, що між сторонами договірні відносини відсутні, на переконання колегії суддів, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 62 784,35 грн є необґрунтованим та безпідставними, а тому, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у їх задоволенні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 254 323,00 грн - основного боргу, 508,65 грн - інфляційних втрат та 1042,31 грн - 3% річних.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №910/3078/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №910/3078/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Київський завод кранів .

4. Матеріали справи №910/3078/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано після виходу судді з лікарняного.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

С.Р. Станік