Рішення

від 13.04.2020 по справі 922/4197/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4197/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

при секретарі судового засідання Чкан Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Політех Пром Плюс" (м. Київ) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (м. Харків) про стягнення 11083045,20 грн, за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 ТОВ "Політех Пром Плюс" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ДП "Завод "Електроважмаш" (відповідача), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 10500000,00 грн, пеню у розмірі 557180,00 грн, 10600,00 грн інфляційних втрат та проценти річних у розмірі 15265,20 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 04.04.2019 №238-03/504-ВК щодо оплати отриманого товару.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 166245,68 грн та витрати на професійну правничу допомогу, але орієнтовний розрахунок їх не надав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.12.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

10.01.2020 позивач надав заяву про усунення недоліків, уточнення позовних вимог та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести позивач (166245,68 грн - судовий збір, 20000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу).

13.01.2020 ухвалою Господарського суду Харківської області було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 27.01.2020 о 15:00 год, про що повідомлено учасників справи.

30.01.2020 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем всупереч умовам пункту 10.4 договору від 04.04.2019 №238-03/504-ВК нараховано пеню в розмірі більше ніж 5% від несплаченої суми 10500000,00 грн, а тому сума пені не може бути більша ніж 525000,00 грн. Решту позовних вимог щодо стягнення основного боргу, інфляційних втрат та процентів річних залишає на розсуд суду. Також у відзиві на позову заяву відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 5% (26250,00 грн) та відстрочити платіж за нею в зв`язку з перебуванням підприємства у тяжкому економічному стані.

20.02.2020 позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначає, що у випадку порушення грошового зобов`язання не повинні прийматися доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів. У зв`язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.03.2020 відповідач надав заяву про визнання позову, в якій визнає позов в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 10500000,00 грн.

Протокольною ухвалою від 10.04.2020 заява відповідача про визнання позовну була прийнята судом.

В призначене на 13.04.2020 судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

04.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТЕХ ПРОМ ПЛЮС» (постачальник) та Державним підприємством «Завод «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» (замовник) був укладений договір №238-03/504-ВК (надалі - договір), за яким постачальник зобов`язався поставити продукцію у власність замовника партіями, а замовник зобов`язався прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.

Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник» , затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, зазначаються у специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 90 календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовлення замовника, згідно з пунктом 1.3. цього договору. Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299.

За умовами п. 2.3, 2.4 договору транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок, на умовах DDР згідно з (Інкотермс-2010). Право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість цього договору складає 63552000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

За приписами пункту 9.3 договору датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.

Пунктами 10.4, 10.5 договору сторони передбачили, що за порушення строку оплати, передбачених цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

За порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 (п. 14.1 договору).

Також сторонами була підписана специфікація №1 до договору (додаток №1), відповідно до умов якої сторони погодили найменування продукції, кількість та ціну, а саме: система технічного водопостачання ТХ118-7866 у кількості 1 компл на суму 10800000,00 грн без ПДВ; система технічного водопостачання ТХ118-7867 у кількості 1 компл на суму 10800000,00 грн без ПДВ; система технічного водопостачання ТХ118-7868 у кількості 1 компл на суму 3880000,00 грн без ПДВ; система технічного водопостачання ТХ118-7869 у кількості 1 компл на суму 3880000,00 грн без ПДВ; система технічного водопостачання ТХ118-7870 у кількості 1 компл на суму 11800000,00 грн без ПДВ; система технічного водопостачання ТХ118-7871 у кількості 1 компл на суму 11800000,00 грн без ПДВ. Загальна сума поставки згідно даної специфікації складає 63552000,00 грн, у т.ч. ПДВ 10592000,00 грн.

На виконання умов пункту 1.3 договору відповідачем ДП "Завод "Електроважмаш" було направлено позивачеві лист-заявку №238-03/319 від 16.04.2019 на поставку у 2019 році наступної продукції: система технічного водопостачання ТХ118-7868 у кількості 1 компл (строк поставки 18.06.2019), система технічного водопостачання ТХ118-7870 у кількості 1 компл (строк поставки 08.08.2019), система технічного водопостачання ТХ118-7866 у кількості 1 компл (строк поставки 10.09.2019).

29.08.2019 позивач поставив відповідачу продукцію, вказану останнім у заявці, на загальну суму 14160000,00 грн з ПДВ, а відповідач прийняв її, про що свідчить копії довіреності відповідача на отримання ТМЦ №1340 від 29.08.2019 та видаткової накладної №0829-001 від 29.08.2019, підписаної уповноваженими представниками сторін без зауважень.

Також позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №0829-001 від 29.08.2019 на суму 14160000,00 грн з ПДВ.

Відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 3660000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками з поточного рахунку ТОВ "Політех Пром Плюс".

У зв`язку з тим, що відповідач не повністю оплатив отриману продукцію у строк, встановлений пунктом 4.1 договору, позивач надав відповідачу претензію №1 від 01.11.2019, в якій вимагав в найкоротший строк здійснити оплату вартості поставленої продукції.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 10500000,00 грн, яка залишається несплаченою, що підтверджується копією акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 27.11.2019.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України встановлює обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Під час підготовчого провадження, 16.03.2020, відповідачем було надано заяву про визнання позовних вимог, в частині стягнення основної заборгованості у сумі 10500000,00 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Встановивши, що дії відповідача по визнанню позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором №238-03/504-ВК від 04.04.2019 у сумі 10500000,00 грн не суперечать законодавству і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, перевіривши, чи не обмежений представник відповідача у повноваженнях на їх вчинення, суд вважає позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості у сумі 10500000,00 грн, обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач на підставі п. 10.4 договору нарахував відповідачу пеню за порушення строків виконання зобов`язання (оплати вартості поставленої продукції) за період з 29.10.2019 по 13.12.2019 у сумі 557180,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пред`явленої до стягнення пені в сумі 557180,00 грн, суд дійшов висновку, що розрахунок зроблений позивачем з порушенням приписів ст. 232 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , тобто з перевищенням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

З урахуванням встановлених вище обставин суд зазначає, що загальна сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 29.10.2019 по 13.12.2019 становить 473221,38 грн, що також не перевищує 5% від несплаченої суми, встановленого пунктом 10.4 договору.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 29.10.2019 по 13.12.2019 в сумі 83958,22 грн є безпідставними, недоведеними та не підлягають задоволенню.

Крім цього, у відзиві на позову заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені до 5% на підставі положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на важкий економічний стан підприємства, заборгованість по заробітній платі в сумі 14835889,33 грн та виплатах кінцевих розрахунків звільненим у сумі 78629,59 грн, а також на накладений ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.12.2019 у справі №922/3692/19 арешт коштів на всіх рахунках.

Також відповідач зазначає, що ДП "Завод "Електроважмаш" є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів. Крім того Завод є єдиним підприємством, яке виконує ремонт як електричних машин власного виробництва, так і інших провідних виробників аналогічної продукції. На підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» №83 від 04.03.2015 ДП "Завод "Електроважмаш" включено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд також зауважує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

Судом встановлено, що: по-перше, відповідач є державним підприємством, яке включено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. По-друге, на підставі наказу Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 прийнято рішення про приватизацію ДП "Завод "Електроважмаш". Тобто, з 08.06.2018 до закінчення процедури приватизації, починають діяти деякі обмеження щодо примусового виконання судових рішень в рамках здійснення господарської діяльності, а саме ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження". В третє, позивачем у свою чергу порушено умови договору щодо поставки обумовленої продукції у визначений строк (замість 08.08.2019 поставлено 29.08.2019). В четверте, матеріали справи не містять доказів спричинення позивачеві негативних наслідків, збитків. Прострочення становить не значний період часу. Натомість, втрати від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та відсотками річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами.

З огляду на всі фактичні обставини справи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи ступень вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 50% до 236610,69 грн, відповідно до цього суд вважає за необхідне клопотання відповідача про зменшення пені задовольнити частково.

Щодо розстрочки платежу за пеню, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; матеріальний стан особи; наявні стихійне лихо чи інші надзвичайні події, тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Натомість, відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочки виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, господарський суд не вважає за можливе надати розстрочку виконання рішення в частині стягнення пені в сумі 236610,69 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми та п. 10.5 договору позивач нарахував відповідачу 10600,00 грн інфляційних втрат та 1% річних у сумі 15265,20 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пред`явлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що такі розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, а вказані суми відсотків річних (15265,20 грн) та інфляційних втрат (10600,00 грн) нараховані вірно, відповідно до умов договору та чинного законодавства, а відтак підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

10.01.2020 позивач разом з заявою про усунення недоліків надав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, в якому вказав, що витрати на професійну правничу допомогу складають 20000,00 грн, а судовий збір 166245,68 грн.

Враховуючи, що позивач не надав разом з позовом (першою заявою по суті) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, як того вимагає ч. 1 ст. 124 ГПК України, та не надав жодних доказів на підтвердження їх понесення, суд на підставі ч. 2 ст. 124 ГПК України відмовляє позивачу у відшкодуванні судових витрат, на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн, за винятком суми сплаченого ним судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні положення містить і ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» .

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у сумі 166245,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №572 від 18.12.2019.

В зв`язку з визнанням позову відповідачем, 50% сплаченого позивачем судового збору з позовних вимог про стягнення визнаної відповідачем заборгованості у сумі 10500000,00 грн складає - 78750,00 грн та підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а решта 50% (78850,00 грн) підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» . Проте, оскільки позивач не надав суду такого клопотання, суд не вирішує це питання у рішенні.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру (абз. 3 п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №13 від 17.12.2013).

Решта частини витрат по сплаті судового збору (8745,68 грн) покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 7486,30 грн, а в іншій частині залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 193, 232 ГК України, ст. 233, 525, 526, 530, 610 - 612, 625, 629, 692, 712 ЦК України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", Законом України "Про судовий збір", ст. 46, 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 124, 126, 129, 130, 161, 185, 191, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр-т. Московський, буд. 299. Код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Політех Пром Плюс" (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, офіс 304/1. Код ЄДРПОУ 41041840) основний борг в сумі 10500000,00 грн, пеню у сумі 236610,69 грн, інфляційні втрати у сумі 10600,00 грн, 1% річних у сумі 15265,20 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 86236,30 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційного скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "15" квітня 2020 р.

Суддя В.І. Ольшанченко

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua/.