Постанова

від 21.04.2020 по справі 201/3901/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4615/20 Справа № 201/3901/17 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державної казначейської служби України, третя особа Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

Позов мотивований тим, що на виконанні Жовтневого ВДВС ДМУЮ (нова назва - Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)) перебуває виконавче провадження №32641608, яке було відкрито 18 травня 2012 року з виконання виконавчого листа № 2-3326/2011 від 15 травня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про вселення в квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Починаючи з дати відкриття виконавчого провадження стягувач не отримував ніяких процесуальних документів від посадових осіб відділу. 30 червня 2016 року стягувач звернувся до відділу із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №32641608, а також про надання інформації щодо стану виконання рішення суду. 07 липня 2016 року, не отримавши відповіді на попередні заяви, позивач звернувся до відділу з повторною заявою з проханням надати інформацію щодо виконання рішення суду по справі №2-3326/2011. З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень позивачу стало відомо, що виконавче провадження №32641608 виконано, а постанова про закінчення виконавчого провадження від 17 липня 2012 року винесена державним виконавцем Ковтуном Д.В. Згідно наказу ГУЮ у Дніпропетровській області Ковтуна Д.В. 21 вересня 2012 року призначено на посаду державного виконавця Жовтневого ВДВС ДМУЮ, а тому позивач вважає, що він не мав права виносити та реєструвати постанову про закінчення виконавчого провадження від 17 липня 2012 року, оскільки на той час не працював на посаді державного виконавця Жовтневого ВДВС ДМУЮ. В зв`язку з порушенням його прав посадовими особами Жовтневого ВДВС ДМУЮ, позивач звернувся до УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, але, згідно відповіді від 22 серпня 2016 року №с-500-02/3, порушень не виявлено, матеріали виконавчого провадження знищено.

Внаслідок невиконання рішення суду, позивач був вимушений укласти договір оренди житла, сплачуючи кошти. Сума, яку вимушений був заплатити ОСОБА_1 з незалежних від нього підстав, внаслідок того, що він не мав можливості користуватися належним йому майном ставить: за 2014 рік - 15000 грн., за 2015 рік - 18000 грн., за 2016 рік -18000 грн. Разом - 51000 грн., які позивач просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено позовні вимоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції Дерило В.Г. від 18 травня 2012 року було відкрито виконавче провадження №32641608 про примусове виконання виконавчого листа №2-3326/2011 від 15 травня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про вселення ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавче провадження № 32641608 закінчено 17 липня 2012 року, підстава - фактичне повне виконання рішення (а.с. 12-13).

Як вбачається із пояснень позивача, у зв`язку із невиконанням судового рішення, його не було вселено до кв. АДРЕСА_1 , а тому він вимушений був укласти договір суборенди житла № 02/2014 від 28 лютого 2014 року з ПП Агрофорвард , відповідно до якого ОСОБА_1 винаймав кімнату, розташовану в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14-16). Крім цього, позивачем на підтвердження цього факту було надано квитанції до прибуткового касового ордеру, відповідно до яких останній сплатив ПП Агрофорвард грошові кошти за оренду кімнати в квартирі АДРЕСА_2 у сумі: за 2014 рік - 15000 грн., за 2015 рік - 18000 грн., за 2016 рік -18000 грн. (а.с. 9), які позивач просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Позивачем оскаржуються дії саме Жовтневого ВДВС ДМУЮ (нова назва - Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)) щодо виконання виконавчого провадження №32641608, яке є окремою юридичною особою.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частинами 1 та 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 ЗУ Про виконавчу службу , ст. 86 ЗУ 71 Про виконавче провадження і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють виконавці та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не витребовувались додаткові докази на підтвердження позиції позивача по справі, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем не заявлялось клопотань про витребування доказів, тоді як, по даній категорії справи, саме на позивача покладається обов`язок доказування.

Доказів того, що відповідачем по справі ОСОБА_1 завдано матеріальної шкоди, позивач ані до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції надано не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції недостатньо, не в повному обсязі встановив обставини по справі, не надав належну правову оцінку доказам та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд першої інстанції, з урахуванням наявних у справі доказів, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко