Рішення

від 28.04.2020 по справі 910/14472/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2020Справа № 910/14472/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., при секретарі судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) (Італія, 46043, Далло, 23, Кастільйоне делле Стів`єре, провінція Мантова, код НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл" (Україна, 04053, м.Київ, узвіз Кудрявський, буд.4, код ЄДРПОУ 21690995)

про стягнення 125820,66 Євро, що еквівалентно 3 628 156 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Левчук Ю.О. адвокат

Від відповідача: Єфімов С.А. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл" про стягнення 125 820,66 Євро за поставку ниток та пряжі по ТТН №5136, 5332, 5792, 1007, 2171, що станом на 11.07.2019 еквівалентно 3 628 156,00 Гривень.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару у період з 22.10.2015 по 29.04.2016.

У позовній заяві позивач вказав, що фактично заборгованість за поставлений товар складає 173 630,50 Євро, проте враховуючи розмір сплаченого судового збору, заявлено позовні вимоги а суму 125 820,66 Євро.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.10.2019 позов Акціонерного товариства "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) залишив без руху, надав строк для усунення недоліків позову у визначений спосіб.

04.11.2019 представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.11.2019 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 10.12.2019.

02.12.2019 відповідач подав до суду заяву про залишення позовної заяви без руху та відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про ненадання позивачем доказів на підтвердження належних повноважень у вказаного у позовній заяві представника з огляду на що відповідач ставить під сумнів дійсність намірів позивача, тому не погоджується з позовними вимогами та обставинами, якими вони обґрунтовані.

В судовому засіданні 10.12.2019 суд відхилив клопотання відповідача про залишення позову без руху у зв`язку із необґрунтованістю підстав, оголосив перерву до 14.01.2020.

16.12.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову, зазначаючи, що спірна поставка була здійснена між позивачем та відповідачем на підставі контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015, а не лише за домовленістю, як зазначає позивач, заявив про застосування строку позовної давності щодо заявлених вимог за вказаними позивачем інвойсами на заявлену суму відповідно до ст. 256, ч. 4 ст. 267 ЦК України.

14.01.2020 через канцелярію суду позивач подав заперечення на відзив, відповідно до змісту яких позивач вказав, що інвойси та ТТН не містять посилання на контракт №11-2015/ІТ від 27.05.2015, тому строк оплати настав лише з моменту пред`явлення вимоги позивача 19.07.2019.

У зв`язку з тим, що відповідач не мав достатньо часу, щоб ознайомитись з запереченням на відзив, 14.01.2020 в судовому засіданні відповідач подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 14.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі, оголошено перерву в судовому до 04.02.2020.

22.01.2020 представник відповідача подав заперечення на заперечення на відзив. Зокрема учасник справи на доводи позивача про відсутність доказів пов`язаності ТТН та інвойсів із контрактом та визначення строку оплати з моменту пред`явлення вимог надав пояснення щодо процедури митного оформлення вантажів, в процесі якої на товар за спірною поставкою було оформлені митні декларації, у додатках до кожної з яких зазначені саме інвойси, на які посилається позивач та контракт №1-2015/ІТ від 27.05.2015, що підтверджує факт здійснення постачання за контрактом, наголошує про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про виконання зобов`язання оплати товару, у задоволенні позову просив відмовити.

04.02.2020 представник позивача через канцелярію суду подав пояснення стосовно строку позовної давності, зазначаючи, що згідно ст. 2946 Цивільного кодексу Італії від 16.03.1942 визначено строк позовної давності у 10 років, тому вважає, що до спірних правовідносин застосовується 10-річний строк позовної давності, тому у задоволенні заяви відповідача про сплив позовної давності слід відмовити.

У судовому засіданні 04.02.2020 представник позивача подав документи для долучення до справи.

04.02.2020 суд відклав підготовче засідання на 11.02.2020.

У судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача подав відповідь на правову позицію позивача стосовно строку позовної давності, зауважив про положення п.10.1 контракту, відповідно до якого спори вирішуються з використанням права України.

11.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 03.03.2020.

У судовому засіданні 03.03.2020 суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказів, оголосив перерву у розгляді справи на 10.03.2020.

10.03.2020 позивач через канцелярію суду подав заяву про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні та про призначення почеркознавчої експертизи. Учасник справи у поданій заяві заявляє про підробку контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015, укладеного між Акціонерним товариством "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл", зазначаючи, що від імені позивача Патрісіо Далламано не підписував вказаний правочин, тому просить 1) повернутись до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання; 2) призначити у справі почеркознавчу експертизу, зупинити провадження у справі на час проведення експертизи, 3) витребувати для проведення експертизи у відповідача оригінал контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015.

Судове засідання 10.03.2020 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Ярмак О.М. на лікарняному.

16.03.2020 враховуючи повернення судді Ярмак О.М. з лікарняного, Господарський суд міста Києва ухвалою призначив розгляд справи по суті спору на 28.04.2020.

Ухвалою від 16.03.2020 суд за результатом розгляду заяви позивача про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні та про призначення почеркознавчої експертизи, відмовив Акціонерному товариству "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) у задоволенні клопотання про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні, клопотання про витребування доказів та призначення судової експертизи у справі залишив без розгляду.

У судовому засіданні 28.04.2020 представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом позивач у позовній заяві зазначив, що між ним - Акціонерним товариством "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) (Італія) та відповідачем - Товариства з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл" (Україна) існувала домовленість щодо поставки товару, яка й була здійснена у період з 22.10.2015 по 30.11.2017, проте відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару не виконав у повному обсязі, зокрема поставлений у період з 22.10.2015 по 29.04.2016 товар на загальну суму 173 630,51 Євро оплачено частково у розмірі 35000 Євро.

Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару склала 127 304,04 Євро.

В якості доказів поставки товару на заявлену суму та прийняття його відповідачем позивачем до позовної заяви додано копії наступних документів:

- CMR № 065487 (з посиланням на інвойси № 3644 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015), інвойси №3466/15 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015,

- CMR № 55704 (з посиланням на інвойс № 3285 від 22.10.2015), інвойс № 3285/15 від 22.10.2015,

- CMR № 065487 (з посиланням на інвойс № 3466 від 30.10.2015, інвойс № 3727 від 24.11.2015)

- CMR № 54403 (з посиланням на інвойс № 647 від 29.02.2016), інвойс № 647/16 від 29.02.2016

- CMR № 029107/1 (з посиланням на інвойс № 1397 від 29.04.2016), інвойс № 1397/16 від 29.04.2016.

З пояснень учасників справи та наданих документів судом встановлено, що поставка товару на суму 173 630,51 Євро є вартістю товару по виставлених відповідачу інвойсах: № № 1397/16 від 29.04.2016 на суму 22 804,97 Євро, № 3285/15 від 22.10.2015 на суму 58208,92 Євро, № 647 від 29.02.2016 на суму 31202,5 Євро, №3466/15 від 30.10.2015 на суму 59125,01 Євро, № 3727 від 24.11.2015 на суму 2289,11 Євро.

У зв`язку із тим, що відповідач не здійснив оплату отриманого товару позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 125 820,66 Євро, а не 127 304,04 Євро, з огляду на суму сплаченого позивачем судового збору.

Відповідач факт поставки, прийняття товару на вказану суму не заперечує, при цьому стверджує, що поставка товару здійснювалась між сторонами на підставі контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015, яким було визначено істотні умови, у т.ч. строк оплати, вимоги щодо виконання зобов`язання за якими є такі що здійснені позивачем із пропуском строку позовної давності.

Позивач категорично стверджує, що поставка товару на спірну суму здійснена саме за наданими ним документами, а не по контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015, і строк оплати настав відповідно до ч. 2 ст. 530 ГПК України з отриманням відповідачем вимоги про оплату від 19.07.2019.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно зі ст. 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначено у преамбулі Закону України Про міжнародне приватне право , цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Згідно п.1 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у ст.77 цього Закону.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1-3 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу може укладатися в формі, видами якої є: 1) єдиний письмовий документ із підписами сторін; 2) обмін листами, факсограмами тощо, у яких сторони виражають волю укласти договір поставки, що ґрунтується на положеннях ч.1 ст.207 ЦК України.

Враховуючи доводи обох сторін, суд дійшов висновку про необхідність встановлення дійсної правової підстави виникнення правовідносин сторін щодо заявленої до стягнення заборгованості у розмірі вартості неоплаченого товару та визначення конкретного строку виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що 27.05.2015 між Акціонерним товариством "АЛЬСАФІЛ" (ALSAFIL S.P.A.) (продавець) та відповідачем - Товариства з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл" (покупець) був укладений контракт №1-2015/ІТ, згідно якого продавець продав, а покупець купив на умовах EXW пряжу та нитки відповідно до додатків до договору, загальна ціна контракту становить 400 000 Євро.

Відповідно до п.1.2 контракту, контракт набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016 і остаточного виконання зобов`язань сторін.

За умовами п.5.1-5.3 контракту, датою відвантаження вважається дата, зазначена у CMR, продавець надає покупцю товаросупровідні документи: комерційний рахунок (інвойс), CMR, сертифікат походження, сертифікат якості або лист фізико-механічних параметрів, пакувальний лист.

Умови оплати: банківський переказ протягом 90 днів від дати відвантаження, дата відвантаження-дата інвойсу, оплата за поставлений товар проводиться у Євро (п.6.1, 6.4 контракту).

Дійсно, надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог копії вищевказаних CMR, інвойсів не містять посилання на контракт №1-2015/ІТ від 27.05.2015.

При цьому, з наданих відповідачем документів по справі вбачається, що для проведення митної процедури оформлення ввезеного на територію України товару (відправник: ALSAFIL S.P.A., одержувач ТОВ "Омакс Інтернешнл", декларант - ТОВ "Омакс Інтернешнл", митний орган: Закарпатська митниця ДФС) були складені митні декларації № 101060002/2016/00163, № 101060000/2015/018915, № 101060000/2016/00428, № 101060000/2015/0211, у кожній із яких у графі 44 Додаткова інформація та доповненні до цієї графи є посилання на вказані позивачем інвойси № № 1397/16 від 29.04.2016, № 3285/15 від 22.10.2015, № 647 від 29.02.2016, №3466/15 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015, а також контракт № 1-2015/ІТ від 27.05.2015.

Порядком заповнення митних декларацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30.05.2012 передбачено, що у графі 44 митної декларації зазначаються відомості про необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення документи: у т.ч. рахунок або інший документ, що визначає вартість товару; відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови.

Таким чином, зазначення контракту № 1-2015/ІТ від 27.05.2015 поряд з інвойсом, тобто рахунком, що надає відомості вартість товару, підтверджує факт поставки позивачем товару, вартість якого зазначена у інвойсах № № 1397/16 від 29.04.2016, № 3285/15 від 22.10.2015, № 647 від 29.02.2016, №3466/15 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015, саме на підставі цього контракту.

Тож спірні правовідносини в межах заявленого позивачем позову у цій справі виникли між сторонами за контрактом № 1-2015/ІТ від 27.05.2015, і мають регулюватись умовами цього правочину.

Доказів, які б спростовували встановлені судом обставини позивачем суду не надано.

Згідно зі ст. 43 Закону України Про міжнародне приватне право сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Судом досліджено, що відповідно до п.10.1 контракту №1-2015/ІТ від 27.05.2015 сторони вирішили, що усі спори, що виникли при виконанні цього контракту, і по яких не було досягнено домовленості мирним шляхом, передаються сторонами на розгляд і остаточне вирішення в міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті України згідно з його регламентом, з використанням права України.

Відповідно до статті 8 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж , суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Тобто, фактично законодавець дає сторонам можливість як за волевиявленням всіх сторін укласти арбітражу угоду, так і за їх спільним волевиявленням змінити арбітражну підсудність та розглядати справу у відповідному господарському суді України, яке виражається в тому, що одна зі сторін угоди передає спір до такого суду і жодна зі сторін вказаної арбітражної угоди не заявляє заперечень проти цього до подання своєї першої заяви щодо суті спору і до початку розгляду справи по суті.

Сторонами жодних клопотань до Господарського суду міста Києва з підстав передачі справи для розгляду в міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті України подано не було.

При розгляді справи судом враховано, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Матеріалами справи встановлено та відповідачем не спростовано, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару по контракту № 1-2015/ІТ за інвойсами № № 1397/16 від 29.04.2016, № 3285/15 від 22.10.2015, № 647 від 29.02.2016, №3466/15 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015, який прийнятий відповідачем.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.6.1 контракту погодили, що відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар протягом 90 днів від дати відвантаження, дата відвантаження-дата інвойсу.

Крім того у графі Платіж інвойсів № № 1397/16 від 29.04.2016, № 3285/15 від 22.10.2015, № 647 від 29.02.2016, №3466/15 від 30.10.2015, № 3727 від 24.11.2015 також зазначена умова оплати: банківський переказ протягом 90 днів від інвойсу.

Таким чином, строк оплати отриманого відповідачем товару є таким що настав: по інвойсу № 1397/16 від 29.04.2016 - 29.07.2016, по інвойсу № 3285/15 від 22.10.2015 - 21.01.2016, по інвойсу № 647 від 29.02.2016 - 30.05.2016, по інвойсу №3466/15 від 30.10.2015 - 29.01.2016, по інвойсу № 3727 від 24.11.2015 - 23.02.2016.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується невиконане відповідачем зобов`язання за контрактом у заявленому розмірі 125 820,66 Євро, докази оплати заборгованості у матеріалах справи відсутні.

З огляду на встановлені судом обставини, оскільки відповідач не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 125 820,66 Євро, що еквівалентно 3 628 156,00 Гривень.

Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, тому заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності підлягає розгляду.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в с.261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Як вже встановлено судом, строк оплати заявленої суми боргу настав інвойсу № 1397/16- 29.07.2016, по інвойсу № 3285/15- 21.01.2016, по інвойсу № 647- 30.05.2016, по інвойсу №3466/15- 29.01.2016, по інвойсу № 3727- 23.02.2016.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 16.10.2019, а відтак за вказаними зобов`язаннями на суму 125 820,66 Євро, що є предметом спору у цій справі, строк позовної давності є таким, що сплив 29.07.2019, 21.01.2019, 30.05.2019, 29.01.2019.

При цьому судом відхилено твердження позивача про те, що строк виконання зобов`язання, а отже і строк позовної давності слід обчислювати зі спливом 7-ми денного терміну з дня отримання відповідачем вимоги від 19.07.2019 в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки умовами контракту №1-2015/ІТ від 27.05.2015, як і умовами, зазначеними у вказаних інвойсах чітко встановлено строк оплати, який не пов`язаний із пред`явленням відповідної вимоги про оплату.

Доводи позивача про те, що до спірних правовідносин належить застосувати положення статті 2946 Цивільного кодексу Італії, відповідно до яких строк позовної давності становить 10 років відхиляються судом, оскільки сторонами при виборі права у п.10.1 контракту зазначено право України, а не Італії.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що наслідком спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не наведено та не надано доказів існування будь-яких причин поважності чи наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від нього підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з січня по липень 2019 року.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, які визнані судом обґрунтованими, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до відповідача з вимогами про стягнення 125 820,66 Євро заборгованості.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Акціонерного товариства "АЛЬСАФІЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омакс Інтернешнл" про стягнення 125820,66 Євро, що еквівалентно 3 628 156 Гривень, відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи покласти на Акціонерне товариство "АЛЬСАФІЛ".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.04.2020.

Суддя О.М.Ярмак