Постанова

від 29.04.2020 по справі 911/3749/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3749/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н. Ю.,

Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства - не з`явився,

Державного підприємства Димерське лісове господарство - не з`явився,

Вишгородської районної державної адміністрації Київської області - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Гарнерія Київ - ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 - не з`явився,

ОСОБА_3 - не з`явився,

ОСОБА_4 - не з`явився,

ОСОБА_5 - не з`явився,

ОСОБА_6 - не з`явився,

ОСОБА_7 - не з`явився,

ОСОБА_8 - не з`явився,

ОСОБА_9 - не з`явився,

ОСОБА_10 - не з`явився,

ОСОБА_11 - не з`явився,

ОСОБА_12 - не з`явився,

ОСОБА_13 - не з`явився,

ОСОБА_14 - не з`явився,

ОСОБА_15 - не з`явився,

ОСОБА_16 - не з`явився,

ОСОБА_17 - не з`явився,

ОСОБА_18 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019

(у складі колегії суддів: Тарасенко К. В. (головуючий), Козир Т. П., Шаптала Є. Ю.)

та рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018

(суддя Янюк О. С.)

у справі № 911/3749/17

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Димерське лісове господарство

до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Гарнерія Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18

про скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) та Державного підприємства Димерське лісове господарство (далі - ДП Димерське лісове господарство ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Райдержадміністрація) та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарнерія Київ (далі - ТОВ Гарнерія Київ ) про:

визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації від 28.01.2010 № 358 Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - розпорядження від 28.01.2010 № 358);

витребування у постійне користування ДП Димерське лісове господарство з незаконного володіння ТОВ Гарнерія Київ земельних ділянок для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

На обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначив про наявність підстав для витребування земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ у постійне користування ДП Димерське лісове господарство , оскільки оскаржуване розпорядження від 28.01.2010 № 358 було прийнято Райдержадміністрацією без наявності відповідних повноважень та з порушенням процедури надання 14 фізичним особам земельних ділянок, а тому на підставі зазначеного розпорядження громадяни незаконно отримали державні акти на право власності та здійснили державну реєстрацію такого права. Також прокурор вказав, що земельні ділянки вибули із постійного користування ДП Димерське лісове господарство без його погодження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2017 залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

ТОВ Гарнерія Київ 03.01.2018 та Райдержадміністрація 15.01.2018 подали до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на момент прийняття Райдержадміністрацією розпорядження від 28.01.2010 № 358 спірні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні ДП Димерське лісове господарство , а тому, приймаючи розпорядження від 28.01.2010 № 358, Райдержадміністрація перевищила свої повноваження в частині передачі земельних ділянок у приватну власність 14 фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено ст. 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а у сфері лісових відносин - ст. 32 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

Суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави та постійного користування ДП Димерське лісове господарство незаконно, разом з тим відмовив у позові у частині визнання незаконним та скасування розпорядження від 28.01.2010 № 358 з підстав спливу позовної давності, оскільки оскаржуване розпорядження Райдержадміністрації прийнято 28.01.2010, тоді як прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду 11.12.2017, а позивачами не надано доказів поважності причин пропуску позовної давності.

Щодо вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння ТОВ Гарнерія Київ у порядку ст. 388 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність суспільного , публічного інтересу, та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та врахувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право ТОВ Гарнерія Київ на мирне володіння майном.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 скасовано, провадження у справі № 911/3749/17 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 скасовано у частині закриття провадження у цій справі щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок. Справу в цій частині передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі №911/3749/17 залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018 у частині вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що прокурором не доведено наявності підстав для витребування земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ , оскільки ТОВ Гарнерія Київ є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок та не порушувало права позивачів.

Водночас суд апеляційної інстанції, застосувавши положення цивільного законодавства про позовну давність, дійшов висновку, що на момент звернення прокурора в інтересах позивачів з позовом до господарського суду передбачений законом трирічний строк позовної давності сплинув, оскільки з моменту вибуття земельних ділянок з власності держави у власність 14 фізичних осіб до звернення прокурором з цим позовом до суду минуло понад 7 років (2010-2017 рр.), а наявності підстав для його поновлення ані прокурором, ані позивачами не доведено.

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2018, у січні 2020 року Прокурор Київської області звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 12.04.2018, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про витребування земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ .

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, прокурор зазначив, що:

одночасні висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову по суті спору з огляду на відсутність порушеного права позивачів та у зв`язку із пропуском позовної давності є порушенням ст. 261, 267 ЦК України;

земельні ділянки вибули у власність фізичних осіб із власності держави та постійного користування ДП Димерське лісове господарство поза волею останніх, тому наявні підстави для витребування земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ відповідно до ст. 388 ЦК України;

суди попередніх інстанцій не вірно застосували положення ст. 261 ЦК України, в результаті чого дійшли безпідставного висновку про початок перебігу строку позовної давності за заявленими позовними вимогами з 28.01.2010;

суд апеляційної інстанції не надав оцінки розпорядженню Київської обласної державної адміністрації від 24.09.2013 № 368 та договору від 22.10.2013 № 101 довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного між ДП Димерське лісове господарство та ТОВ Гарнерія Київ ;

позов прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, а володіння ТОВ Гарнерія Київ земельними ділянками не відповідає визначенню мирне володіння майном, оскільки порушує права ДП Димерське лісове господарство ;

правовідносини, пов`язані із незаконним вибуттям земель лісогосподарського призначення із державної власності становлять суспільний , публічний інтерес.

Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2020 поновлено прокурору строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі №911/3749/17, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.04.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги прокурора із огляду на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 . Ухвалено повідомити учасників справи додатково про дату, час та місце наступного судового засідання.

24.03.2020 ТОВ Гарнерія Київ подало до Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечило доводи касаційної скарги та зазначило, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2020 призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2020.

У судове засідання 29.04.2020 Управління, ДП Димерське лісове господарство , Райдержадміністрація та треті особи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав ОСОБА_19 проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Управління, ДП Димерське лісове господарство , Райдержадміністрації та третіх осіб.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника ТОВ Гарнерія Київ , дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 09.07.1979 № 328 Про вилучення земель з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надання їх підприємствам, установа і організаціям із земель Димерського лісгоспзагу вилучено 4,8 га лісів для потреб Київ-Петрівського об`єднання залізничного транспорту під розміщення бази відпочинку у довгострокове користування - на 10 років. На підставі зазначеного рішення було видано відповідний акт на право довгострокового тимчасового користування землею від 11.08.1980.

З наказів Міністерства лісового господарства Української РСР від 31.10.1991 № 133 Про організаційну структуру управління лісовим господарством України , Димерського лісгоспзагу від 20.01.1992 № 5 Про ліквідацію лісгоспзагу і на його базі створеного держлісгоспу , Державного лісогосподарського об`єднання Київліс від 20.11.1991 № 163 Про організаційну структуру управління лісовим господарством області та Державного комітету лісового господарства України від 07.02.2005 № 111 Про перенайменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту вбачається, що ДП Димерське лісове господарство є правонаступником Димерського державного лісогосподарського підприємства та Димерського лісгоспзагу.

28.01.2010 Райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 358, відповідно до якого затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14 громадянам України у власність для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність 14 громадянам України земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту (згідно з додатком).

28.07.2010 на підставі розпорядження Райдержадміністрації від 28.01.2010 № 358 фізичним особам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:

ОСОБА_2 - державний акт серії ЯЙ № 007534 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0151;

ОСОБА_3. - державний акт серії ЯЙ № 007535 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0152;

ОСОБА_4 - державний акт серії ЯЙ № 007536 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0153;

ОСОБА_5 - державний акт серії ЯЙ № 007537 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0154;

ОСОБА_6 - державний акт серії ЯЙ № 007538 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0155;

ОСОБА_7 - державний акт серії ЯЙ № 007539 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0156;

ОСОБА_8 - державний акт серії ЯЙ № 007540 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0157;

ОСОБА_9 - державний акт серії ЯП № 075876 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0158;

ОСОБА_10 - державний акт серії ЯЙ № 007542 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0159;

ОСОБА_11 - державний акт серії ЯЙ № 007543 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0160;

ОСОБА_12 - державний акт серії ЯЙ № 007544 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0161;

ОСОБА_13 - державний акт серії ЯЙ № 007545 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0162;

ОСОБА_14 - державний акт серії ЯЙ № 007546 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0163;

ОСОБА_15 - державний акт серії ЯЙ № 007547 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0164.

Судами також установлено, що 29.07.2011 фізична особа ОСОБА_11 продав свою земельну ділянку за договором купівлі-продажу ОСОБА_18

01.11.2012 фізичні особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 продали свої земельні ділянки за договорами купівлі-продажу ОСОБА_16

08.11.2012, 15.11.2012 та 19.12.2012 фізичні особи ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 продали свої земельні ділянки за договорами купівлі-продажу ОСОБА_17

08.07.2013, 30.07.2013 та 31.07.2013 фізичні особи ОСОБА_24 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_2 продали земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888300:21:180:0151, 3221888300:21:180:0152, 3221888300:21:180:0153, 3221888300:21:180:0154, 3221888300:21:180:0155, 3221888300:21:180:0156, 3221888300:21:180:0157, 3221888300:21:180:0158, 3221888300:21:180:0159, 3221888300:21:180:0160, 3221888300:21:180:0161, 3221888300:21:180:0162, 3221888300:21:180:0163, 3221888300:21:180:0164 (далі - спірні земельні ділянки) ТОВ Гарнерія Київ за договорами купівлі-продажу, які були нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, ТОВ Гарнерія Київ стало власником спірних земельних ділянок, загальною площею 1,4000 га, які знаходяться на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Прокурор у позовній заяві вказував, що спірні земельні ділянки, загальною площею 1,4000 га, право власності на які було зареєстровано за ТОВ Гарнерія Київ , є землями лісогосподарського призначення, із Державного лісового фонду України виключені не були, перебувають у державній власності та знаходяться в межах земельної ділянки Ясногородського лісництва у кварталі 16 (виділ 25), площею 4,8 га, яка перебуває у постійному користуванні ДП Димерське лісове господарство .

Вказане підтверджується планшетами лісовпорядкування та фрагментом з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і таксаційних виділів Ясногородського лісництва ДП Димерське лісове господарство (за матеріалами безперервного лісовпорядкування 2007 року та 2014 року).

Управління у листі від 13.06.2017 № 04-36/1119 зазначило, що не погоджувало зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а з листа ДП Димерське лісове господарство від 27.04.2017 № 01-502 вбачається, що постійний лісокористувач не надавав згоди на вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Зазначаючи, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення вибули з державної власності та постійного користування ДП Димерське лісове господарство протиправно, поза їх волею, прокурор в інтересах держави в особі Управління та ДП Димерське лісове господарство звернувся із цим позовом до господарського суду, у якому просив, зокрема, витребувати спірні земельні ділянки від ТОВ Гарнерія Київ відповідно до ст. 388 ЦК України.

Судом першої інстанції у рішенні від 12.04.2018 відмовлено у задоволенні позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ у порядку ст. 388 ЦК України, оскільки ні прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність суспільного , публічного інтересу, та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та врахувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право ТОВ Гарнерія Київ на мирне володіння майном.

Суд апеляційної інстанції при новому розгляді позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ , у постанові від 09.12.2019 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ відповідно до ст.388 ЦК України, оскільки ТОВ Гарнерія Київ є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок та не порушувало права позивачів, а також вказав на пропуск прокурором трирічного строку позовної давності за заявленими вимогами про витребування спірних земельних ділянок, оскільки з моменту вибуття спірних земельних ділянок з власності держави у власність 14 фізичних осіб до звернення прокурором із цим позовом до господарського суду минуло понад 7 років.

Касаційний господарський суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 09.12.2019 прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції від 09.12.2019 не відповідає вказаним вимогам законодавства, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом ст. 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц.

Натомість, у справі № 911/3749/17, яка розглядається, суд апеляційної інстанції у постанові від 09.12.2019 помилково мотивував свої висновки про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок взаємовиключними підставами: як пропуском позовної давності, так і відсутністю порушеного права позивачів.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Отже, встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника поза його волею є підставою для витребування зазначеного майна від добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України, а тому не ґрунтується на вимогах закону висновок суду апеляційної інстанції у постанові від 09.12.2019 про неможливість застосування ст. 388 ЦК України, оскільки ТОВ Гарнерія Київ є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ Гарнерія Київ не порушувало права позивачів взагалі не мотивовано, а у постанові від 09.12.2019 не наведено будь-якого обґрунтування такого висновку.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Трегубенко проти України від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Конституція України (ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 8/21, у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 11/384-06.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 ЗК України).

До земель державної та комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (п. г ч. 4 ст. 83, п. ґ ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно, зокрема, земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, 14.11.2018 №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ГПК України у постанові Великої Палати Верховного Суду міститься висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Прокурор, звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Управління та ДП Димерське лісове господарство , зазначав, що спірні земельні ділянки, передані Райдержадміністрацією фізичним особам для ведення індивідуального дачного будівництва мали лісогосподарське призначення та були вкриті лісами, тому відбулась незаконна зміна цільового призначення земель, які безоплатно отримано фізичними особами на підставі оспорюваного розпорядження Райдержадміністрації від 28.01.2010 № 358. За таких обставин, прокурор вказував, що суспільним , публічним інтересом звернення Києво-Святошинської місцевої прокуратури з вимогою про витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ , виходив з того, що ні прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність суспільного , публічного інтересу, та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та врахувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право ТОВ Гарнерія Київ на мирне володіння майном.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 09.12.2019, переглядаючи рішення суду першої інстанції від 12.04.2018 в апеляційному порядку, не перевірив законність та обґрунтованість таких висновків суду першої інстанції та не здійснив аналізу доводів прокурора про наявність суспільного , публічного інтересу у зверненні з позовною вимогою про витребування спірних земельних ділянок від ТОВ Гарнерія Київ та правомірність і допустимість втручання держави у право ТОВ Гарнерія Київ на мирне володіння майном (спірними земельними ділянками), не застосував наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що ТОВ Гарнерія Київ та Райдержадміністрація подали заяви про застосування позовної давності до вирішення спору.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256, 257 ЦК України)

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України також застосовується загальна позовна давність у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим ч. 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках, зокрема, якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

Апеляційний господарський суд у постанові від 09.12.2019 вказав, що на момент звернення прокурора в інтересах позивачів з позовом до господарського суду передбачений законом трирічний строк позовної давності сплинув, оскільки з моменту вибуття земельних ділянок з власності держави у власність 14 фізичних осіб до звернення прокурором з цим позовом до суду минуло понад 7 років (2010-2017 рр.), а наявності підстав для його поновлення ані прокурором, ані позивачами не доведено.

Разом з тим суд апеляційної інстанції наведених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду не врахував та, в порушення вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України, не встановив початку перебігу позовної давності для ДП Димерське лісове господарство та Управління, а також того, що позивачам було чи могло бути відомо про порушення їх права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з цим позовом до суду, в результаті чого дійшов передчасного висновку про сплив позовної давності у справі №911/3749/17, яка розглядається.

При цьому встановлення початку перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявному в матеріалах справи чинному договору від 22.10.2013 № 101 довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного між ДП Димерське лісове господарство та ТОВ Гарнерія Київ на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 24.09.2013 №368, предметом якого є лісова ділянка загальною площею 4,9187 га, яка розташована у кварталі 16 виділи 14, 16, 25 Ясногородського лісництва ДП Димерське лісове господарство , а також матеріалам чергового базового лісовпорядкування 2014 року, в результаті чого залишив поза увагою доводи прокурора про те, що позивачі не були обізнані про вибуття у 2010 році спірних земельних ділянок у приватну власність.

Вказані порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо застосування норм права до спірних правовідносин, обов`язковості встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, дослідження доказів та надання їм належної правової оцінки, призвели до передчасного висновку про відмову прокурору у задоволенні позову, заявленого в інтересах держави в особі Управління та ДП Димерське лісове господарство .

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст.300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 310 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції від 09.12.2019 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, встановити обставин, що мають значення для справи, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 08.02.2020, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Прокурора Київської області задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 911/3749/17 скасувати.

3. Справу № 911/3749/17 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий