Окрема думка

від 29.04.2020 по справі 20з-20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 20з-20

ОКРЕМА ДУМКА

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа №20з-20

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Ткача І.В.

у справі за заявою ОСОБА_1

про забезпечення позову до подання позовної заяви

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №20з-20 касаційну скаргу 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" залишено без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 - без змін.

З висновком суду касаційної інстанції не погоджуюся та відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюю окрему думку, суть якої полягає у такому.

1. Стислий виклад обставин справи та судових рішень, ухвалених у справі

1.1. 03 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви в порядку, передбаченому частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України.

08 січня 2020 року від представника заявниці - адвоката Лимара О.В. надійшла заява про відкликання поданої до суду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.

1.2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 у справі №20з-20 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову б/н від 03.01.2020 (вх.№20/20 від 03.01.2020) до його пред`явлення та додані до неї документи на 63 аркушах, в тому числі квитанцію №0.0.1572132313.1 від 03.01.2020 на суму 1051,00 грн, повернуто заявниці на підставі п.3 ч.5 ст. 174 ГПК України у зв`язку з відкликанням заяви про забезпечення позову.

Застосовуючи статтю ст. 174 ГПК України до правовідносин, що склалися, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи ту обставину, що глава 10 ГПК України про забезпечення позову не містить положень щодо можливості відкликання заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у такому випадку, необхідно застосувати аналогію закону.

Отже, розглядаючи подану представником ОСОБА_1 заяву про відкликання заяви про забезпечення позову, місцевий суд застосував положення ст. 174 ГПК України, які передбачають можливість сторони відкликати позовну заяву до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заява про забезпечення позову не розглянута по суті, заявник вправі подати заяву щодо її відкликання.

1.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2020, ухваленою за результатами розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства Харківське підприємство автобусних станцій , ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 скасовано, а заяву ОСОБА_1 направлено на розгляд по суті до Господарського суду Харківської області.

1.4. Постановою Верховного Суду від 28.04.2020 зазначену постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що аналіз змісту частини 10 ст.11 ГПК України вказує на можливість застосування аналогії у випадку відсутності норми матеріального права. Застосування процесуальних норм за аналогією не допускається, оскільки суд як державний орган зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (ст.19 Конституції України).

Глава 10 розділу 2 ГПК України не містить таких норм щодо врегулювання спору при розгляді заяви про забезпечення позову як подання заяви про відкликання заяви про забезпечення позову, як це передбачено в главі 2 розділу 3 ГПК України для позовної заяви.

Отже, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що з огляду на відсутність у ГПК України механізму повернення заяв про забезпечення позову з підстави відкликання її заявником, господарський суд, за умови додержання вимог статті 139 ГПК України, повинен розглянути таку заяву по суті та за результатами розгляду або задовольнити або відмовити у її задоволенні.

Зазначену позицію суду касаційної інстанції вважаю хибною з підстав, наведених нижче.

2. Щодо правильності застосування норм права судом першої інстанції

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства , яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1,2 ст.2 ГПК України).

Частина 2 ст.136 ГПК України наділяє осіб, які звертаються до господарського суду, правом на подання заяви про забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Порядок розгляду заяв про забезпечення позову регламентовано у Главі 10 Розділу 2 ГПК України.

Дійсно, зазначена глава ГПК України не містить положень про право заявника відкликати подану заяву про забезпечення позову.

Водночас, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст.14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У юридичній науці під диспозитивністю (від лат. dispositus- упорядковании ? , розподілении ? ) розуміється можливість суб`єктів самостіи ?но упорядкувати (регулювати) своі ? відносини, діяти на власнии ? розсуд: вступати чи відмовитись від участі у правовідносинах, визначати і ?х зміст, здіи ?снювати своі ? права або утримуватися від цього.

Однією із складових принципу диспозитивності є те, що суб`єкт має можливість відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду, зокрема із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, рівною мірою стосується й права такої особи на відкликання цієї заяви (відмову від неї). ГПК України не містить положень, які б забороняли особі це зробити.

Як правильно зазначено у касаційній скарзі, право на подання заяви про забезпечення позову та право на подання заяви про відкликання такої заяви є безумовним правом заявника, що не суперечить вимогам закону та не порушує прав чи інтересів жодних інших осіб, а суд у такому випадку повинен виходити саме із пріоритетності права заявника розпоряджатися заявленими вимогами на власний розсуд. Суд не може розглядати відповідну заяву по суті, зважаючи на те, що особа, яка її подала, цього не бажає і процесуальне законодавство не забороняє такій особі її відкликати.

У зазначеному аспекті необхідно вказати, що правове регулювання процесуальних відносин, як і будь-яких інших суспільних відносин, не позбавлене певних недоліків, одним із яких є повна або часткова відсутність норм, які регулюють відносини, що потребують правового регулювання (прогалини у праві).

Прогалини у процесуальному праві, за загальним правилом, повинні усуватися шляхом правотворчості. Водночас, у конкретній ситуації задля досягнення завдання судочинства, зокрема господарського, такі прогалини можуть бути подолані безпосередньо у процесі правозастосування. Йдеться про можливість застосування судами процесуальної аналогії. Так, наприклад, забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч.11 ст.11 ГПК України). У такому випадку, суд зіштовхується з проблемою розгляду й вирішення справи за відсутності відповідних норм права та повинен ухвалювати рішення на підставі аналогії права чи аналогії закону. Аналогічно і в ситуації відсутності норм процесуального права. Відмова у судовому захисті з мотивів неврегульованості процедури суперечить сенсу та призначенню регулятивного права в цілому і процесуального права зокрема.

Водночас, застосовуючи процесуальну аналогію, суди повинні підходити до цього дуже виважено та лише у виняткових випадках.

ГПК України повною мірою не задовольняє потребу у правовому регулюванні спірної ситуації. Проте, виходячи зі змісту її обставин, вважаю, що суд першої інстанції, керуючись завданням господарського судочинства, повертаючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (подану до подання позовної заяви) за аналогією на підставі п.3 ч. 5 ст.174 ГПК України, діяв правомірно, не вийшов за межі наданої йому законом компетенції та дотримався принципу диспозитивності господарського судочинства та верховенства права. Інший правовий механізм вирішення ситуації, яка склалася у цій справі, відсутній.

При цьому, необхідно звернути увагу на той факт, що суд касаційної інстанції неодноразово у своїх судових рішеннях застосовував норми ГПК України за аналогією.

Наприклад, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02.12.2019 у справі №910/7023/19 та від 15.04.2019 у справі №903/922/17, в яких Суд зазначив, що ГПК України не визначив перелік підстав залишення без руху заяви про роз`яснення судового рішення, тому при вирішенні спірного питання за аналогією закону необхідно керуватися положеннями статей 174, 292 ГПК України (ухвали доступні за посиланнями:

· http://reyestr.court.gov.ua/Review/86103936

· http://reyestr.court.gov.ua/Review/81171466

Аналогічні за змістом ухвали постановлені і Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

· http://reyestr.court.gov.ua/Review/87868359 (ухвала від 27.02.2020 у справі №905/887/19);

· http://reyestr.court.gov.ua/Review/86933120 (ухвала від 15.01.2020 у справі 907/537/18);

· http://reyestr.court.gov.ua/Review/86851561 (ухвала від 10.01.2020 у справі №925/9/18).

В ухвалі від 20.11.2019 у справі № 215/911/19 (адміністративне провадження №К/9901/32096/19) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду застосував за аналогією закону до спірних правовідносин частину 11 статті 126 КАС України та частини 1 статті 131 КАС України. Ухвала доступна за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85774534 .

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 12.08.2019 провадження № 61-111вп19 зазначив, застосувати в порядку аналогії закону норми пункту 1 частини четвертої статті 185, пункту 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України. Ухвала доступна за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83589723 .

Застосування аналогії процесуального закону Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду також здійснено в ухвалах від 18.11.2019 у справі № 664/4673/14-ц ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/85804990 ) та від 21.02.2019 у справі № 336/4232/17 ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/80330508 ).

Дещо схожа ситуація застосування аналогії процесуального закону до ситуації, яка розглядається у цій справі, відображена в ухвалі Верховного Суду України від 27.05.2017 у справі №6-66ц15( http://reyestr.court.gov.ua/Review/44508140 ).

Верховний Суд України зазначив таке: 3 квітня 2015 року ОСОБА_9 подав до Верховного Суду України клопотання про відмову від заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року у зв`язку з мирним врегулюванням спору. Право особи щодо відмови від позову, апеляційної та касаційної скарг передбачено на відповідних стадіях цивільного процесу, зокрема положеннями статей 174, 300, 330 ЦПК України.

Особа, яка подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції, також не позбавлена права відмовитися від такої заяви , реалізація права на відмову від заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення підлягає регулюванню за аналогією закону.

Згідно із частиною першою статті 354 ЦПК України перегляд судових рішень у Верховному Суді України здійснюється на підставі заяв сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Клопотання ОСОБА_9 про відмову від заяви не суперечить закону. Наявність такої заяви виключає подальше провадження з перегляду судових рішень, ухвалених у справі, у Верховному Суді України .

Тобто, застосування аналогії процесуального закону має місце у практиці Верховного Суду.

Таким чином, вважаю, що застосування судом першої інстанції у цій конкретній справі за аналогією п.3 ч. 5 ст.174 ГПК України було цілком виправданим, справедливим та спрямованим на реалізацію завдання та принципів господарського судочинства.

3. Щодо можливості апеляційного оскарження ухвали місцевого господарського суду

Як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви в порядку, передбаченому частиною 2 статті 136 ГПК України.

У частині 1 ст.139 ГПК України визначено загальні вимоги до заяви про забезпечення позову, серед яких відсутні вимоги щодо зазначення усіх учасників судового процесу, окрім власне заявника та його ідентифікаційних даних. Водночас, згідно з приписами частини 2 цієї ж статті якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи , їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви не було, а постановлена у справі ухвала суду першої інстанції стосувалася виключно прав та інтересів самої заявниці, не могла та не порушувала прав чи інтересів жодних інших осіб.

Правом на подання апеляційної скарги згідно з ч.1 ст.254 ГПК України наділені учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

АТ Харківське підприємство автобусних станцій (особа, яка подала апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2020) не було ані учасником цієї справи, ані особою, питання про права, обов`язки чи інтереси якої вирішив суд першої інстанції. Згадана юридична особа була зазначена ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову як потенційно можливий учасник справи у випадку подання нею позовної заяви. Суд першої інстанції жодним чином не міг вирішити питання про права, інтереси чи обов`язки АТ Харківське підприємство автобусних станцій , оскільки не розглядав заяву ОСОБА_1 по суті.

Відтак АТ Харківське підприємство автобусних станцій не було наділене правом на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої у цій справі. Розгляд та задоволення судом апеляційної інстанції його скарги призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке повинно бути скасоване Верховним Судом.

4. Щодо інших обставин, пов`язаних з розглядом цієї справи

Розглядаючи справу №20з-20, суд касаційної інстанції був обізнаний з тим фактом, що ідентична за змістом заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка була подана після постановлення Господарським судом Харківської області ухвали від 08.01.2019, була розглянута по суті та частково задоволена судом першої інстанції, що підтверджується ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2020 у справі №50з-20.

Після часткового задоволення заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Торгівельно-комерційне Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" звернулися до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій", які відбулися 20.12.2019. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.01.2020 у справі №922/193/20 відкрито позовне провадження за вказаними вище вимогами. Станом на час розгляду судом касаційної інстанції справи №20з-20 розгляд справи №922/193/20 триває.

Отже, очевидно, що розгляд Господарським судом Харківської області в межах справи №20з-20 заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову б/н від 03.01.2020 (вх.№20/20 від 03.01.2020) позбавлене будь-якого сенсу та не може становити жодного інтересу для заявниці, ідентична заява якої вже розглянута по суті судом у справі №50з-20. Крім того, ОСОБА_1 разом з іншими позивачами вже звернулася до господарського суду з позовом у справі №922/193/20 (після вжиття судом заходів забезпечення у справі №50з-20), тому розгляд заяви ОСОБА_1 від 03.01.2020 (вх.№20/20 від 03.01.2020) про забезпечення позову до подання позовної заяви не забезпечує ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці.

Таким чином, з огляду на викладене вище, вважаю, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у цій справі необхідно було скасувати.

Суддя Верховного Суду І. Ткач