Рішення

від 29.04.2020 по справі 300/275/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2020 р. справа № 300/275/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання незаконною відмову щодо виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2а-1568/11 та визнання такої відмови фактом злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, а також зобов`язання здійснити пенсійні виплати відповідно до вказаної постанови суду від 08.04.2011, у зв`язку із перебуванням судового рішення в законній силі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович (надалі по тексту також - представник позивача, Малетин А.Я. ), 06.02.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Міністерства юстиції України про зобов`язання здійснити пенсійні виплати відповідно до постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі за №2-а-1568/11, відшкодування за період з 01.01.2015 по 17.07.2018 майнової шкоди в розмірі 376 608,00 гривень і моральної шкоди в розмірі 50 000,00 гривень, із врахуванням проведених виплат, а також зобов`язання здійснити пенсійні виплати відповідно до вказаної постанови суду від 08.04.2011, у зв`язку із перебуванням судового рішення в законній силі.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги представник позивача вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не виконується постанова Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11, яка перебуває у законній силі та зобов`язує відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату державної та додаткової пенсії інваліда II групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, згідно статті 50, частини 4 статті 54, частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 13.12.2010, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком - державної пенсії та додаткової пенсії у розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України про державний бюджет України на відповідні роки.

Представник позивача переконаний, що довідка №99 від 21.08.2017 надана відповідачем на вимогу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про фактичне виконання вищевказаного рішення суду, шляхом нарахування та виплати сум пенсії, є незаконною. Крім цього, у позові представник зазначає, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 17.07.2018 по справі №1-11/2018(3830/15), яким відновлено застосування положень статей 53 та 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, що діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28 грудня 2014 року, ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 17.07.2018 має законне та підставне право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної та моральної шкоди, завданої діями неконституційних положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, згідно тверджень представника позивача, починаючи з 18.07.2018 відповідач зобов`язаний був відновити виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11 у повному обсязі, шляхом здійснення перерахунку та виплати пенсії.

З урахуванням наведених обставин, Малетин А.Я. просив суд визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконувати постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11 фактом злочину, передбаченого положеннями статті 382 Кримінального кодексу України та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснювати позивачу пенсійні виплати відповідно до постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області, яка перебуває в законній силі, а також, відшкодувати позивачу майнову (376 608,00 гривень) та моральну (50 000,00 гривень) шкоду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зокрема, шляхом зазначення відповідача - суб`єкта владних повноважень, за рахунок коштів якого підлягає відшкодуванню майнова та моральна шкода, та обґрунтування визначення другого відповідача у справі - Міністерство юстиції України (а.с.12-16).

Представник позивача недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом усунув шляхом подання адміністративного позову в новій редакції, із визначенням одного відповідача по справі - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - Управління, орган пенсійного фонду) та частково іншого змісту заявлених позовних вимог (а.с.19-20 та зворотна сторона).

Так, згідно зі змістом прохальної частини адміністративного позову, поданого до суду 25.02.2020, Малетин А.Я. , який діє в інтересах ОСОБА_1 просить суд:

- визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконувати постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснювати ОСОБА_1 пенсійні виплати відповідно до постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11, у зв`язку із тим, що рішення перебуває в законній силі;

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконувати постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11 фактом злочину, передбаченого положеннями статті 382 Кримінального кодексу України, про що повідомити правоохоронні органи шляхом постановлення окремої ухвали.

Ухвалою суду від 28.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами (а.с.21-23).

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 17.03.2020 судом отримано письмове пояснення №0900-0804-8/3659 від 13.03.2020 (а.с.31-38). Так, у поданому поясненні представник відповідача зазначила, що постанова Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11, яка набрала законної сили 02.10.2012, виконана відповідачем у повному обсязі. Згідно розпорядження №140614 від 29.04.2011 позивачу проведено перерахунок та виплату державної і додаткової пенсій інваліда ІІ групи з 13.12.2010, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та державної пенсії у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України про Державний бюджет України на відповідні роки з 13.12.2010 з урахуванням проведених виплат. Внаслідок проведеного перерахунку, доплату за період з 13.12.2010 по 31.05.2011 в сумі 32 471,84 гривень Управлінням виплачено в добровільному порядку у повному обсязі в травні 2011 року. Надалі, представник відповідача зазначає, що пенсія позивачу виплачувалась щомісячно у розмірах, які були призначені рішенням суду: у червні та липні 2011 року - 6 685,15 гривень, у серпні та вересні 2011 року - 6 694,17 гривень та у жовтні 2011 року - 6 860,00 гривень.

Представник також звернула увагу на те, що з 01.01.2012 постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та мінімальні розміри пенсій даної категорії осіб. На виконання вказаної Постанови відповідачем з 01.01.2012 і надалі, проводились перерахунки пенсії позивача, в тому числі, у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та переведенням позивача на пенсію по ІІ групі інвалідності. Разом з цим, представник відповідача зазначила, що положення статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягають застосуванню до 23.07.2011, а виплата перерахованої ОСОБА_1 пенсії на підставі рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області продовжувалась до внесення змін до норм законодавства, яким керувався суд при ухваленні рішення, що в даному випадку, відбулось у зв`язку прийняттям Закону України від 14.06.2011 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким, зокрема, делеговано Кабінету Міністрів України визначення порядку та розмірів виплат підвищення до пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. З урахуванням наведених законодавчих змін, постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011, виплату підвищення до пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи обмежено, у зв`язку із чим, нарахування недоотриманої суми пенсії ОСОБА_1 припинено починаючи з 23.07.2011, а виплату пенсії, перерахованої за рішенням суду - з 01.11.2011.

Водночас, у своїх поясненнях органом пенсійного фонду також зазначено про хибність доводів представника позивача стосовно незаконності довідки, виданої відповідачем за №99 від 21.08.2017, оскільки нараховані позивачу на виконання рішення Снятинського районного суду Івано-Франківській області суми пенсії виплачено у повному обсязі.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.03.2020 за №0900-0804-8/3954 від 18.03.2020 (а.с.65-80). У відзиві представник відповідача щодо задоволення вимог ОСОБА_1 заперечила з підстав, зазначених у письмовому поясненні №0900-0804-8/3659 від 13.03.2020, та додатково звернула увагу на те, що правомірність припинення виплати позивачу перерахованої на виконання рішення суду пенсії підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 за №20рп/2011. Представник відповідача також зазначила про помилковість посилань представника позивача на визнання неконституційними деяких положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та внесення змін до статей 22, 24, 30, 53, 60 вказаного Закону рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 за №6-р/2018, з огляду на те, що такі зміни не стосуються ОСОБА_1 , оскільки рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківській області зобов`язано відповідача провести відповідний перерахунок пенсії позивачу згідно статей 50, 54 та 67 Закону, які неконституційними не визнавались. Так само, не стосуються спірних правовідносин і висновки Конституційного суду України у рішенні від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019, оскільки позивач не є військовослужбовцем, та не належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Крім зазначеного, у відзиві на позов представник вказала на безпідставність стягнення витрат професійної правничої допомоги, а також, відсутність будь-якого прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення про відмову виконувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

На підставі наведеного, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Ухвалами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020, з метою належного з`ясування обставин справи, у Снятинського районного суду Івано-Франківської області та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) витребувано додаткові письмові докази (а.с.95-97, 100-102).

Від представника позивача 26.03.2020 надійшла до суду відповідь на відзив (а.с.108-113), у якій останній із доводами представника відповідача у відзиві на позов не погодився, зазначивши, що з урахуванням відсутності у рішенні Снятинського районного суду Івано-Франківської області кінцевого терміну для виплати перерахованої пенсії позивачу, припинення відповідачем нарахування та виплати пенсії після 22.07.2011 є протиправним. Разом з цим, представник зауважив, що закони України про Державний бюджет не мають вищої юридичної сили над іншими законами, натомість, є фінансовим документом держави та не можуть регулювати відносини в інших сферах суспільних відносин, а внесення змін або зупинення дії інших законів законом України про Державний бюджет в такому випадку є неправомірним.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 23.03.2020, від відповідача 30.03.2020 судом отримано клопотання про додатково подані докази від 26.03.2020 за №0900-0804-8/4507 (а.с.117-120), згідно зі змістом якого, представник відповідача заперечила факт перебування рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області на примусовому виконанні, повторно вказала на добровільне виконання відповідачем зазначеного рішення суду у 2011 році, про що позивач дізнався з довідки №99 від 21.08.2017, однак з невідомих причин за захистом порушених, на його переконання, прав до суду не звертався.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 06.04.2020 подано до суду заперечення від 02.04.2020 за №0900-0804-8/4841 (а.с149-155). У запереченні представник відповідача звернула увагу на висновки Верховного Суду України у постанові від 05.11.2013 у справі №21-293а13, якими передбачено можливість зміни порядку та строків нарахування пенсій за умов іншого законодавчого регулювання. Додатково представник зазначила, що виплату пенсію ОСОБА_1 не було припинено, як зазначає представник позивача у відповіді на відзив, однак таку виплату пенсії здійснено в розмірах, які передбачені чинним законодавством.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 23.03.2020 Снятинським районним судом Івано-Франківської області направлено до суду листа від 06.04.2020 за №01-58/3825/2020 у якому повідомлено про неможливість надання витребуваних судом документів, у зв`язку зі знищенням матеріалів справи №2-а-1568/11 з огляду на закінчення строків зберігання справ (а.с.159).

Від Управління державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 24.04.2020 судом отримано додаткові письмові докази та повідомлення від 08.04.2020 за №03-18/740, відповідно до змісту якого, поданий позивачем, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VІ від 05.06.2012 (надалі по тексту також - Закону №4901-VІ) та пункту 4 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 за №440 (надалі по тексту також - Порядок №440), пакет документів повернено ОСОБА_1 , так як відповідно до відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №60/12-03 від 16.07.2019, за постановою Львівського апеляційного адміністративного суду №128659/11/9104 від 02.10.2012, - нарахувань немає (а.с.171-176).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення, додаткові пояснення та письмові докази, наявні в матеріалах даної адміністративної справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 06.03.2019 (а.с.8).

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на момент розгляду даної адміністративної справи отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.57, 61-63, 166-169).

Снятинським районним судом Івано-Франківської області 08.04.2011 у результаті розгляду справи №2-а-1568/11 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про визнання дії неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті пенсії по інвалідності, пов`язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, ухвалено постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.3-4).

Відповідно до резолютивної частини вказаної постанови, суд:

- визнав дії Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії як інваліду II групи по інвалідності відповідно до статті 50, частини 4 статті 54, частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком неправомірними;

- зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату державної та додаткової пенсії інваліда II групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, згідно статті 50, частини 4 статті 54, частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 13.12.2010, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком - державної пенсії та додаткової пенсії у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України про державний бюджет України на відповідні роки з 13.12.2010 року з врахуванням проведених виплат;

- допустив постанову до негайного виконання.

Львівським апеляційним адміністративним судом за наслідком апеляційного перегляду постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 ухвалено постанову від 02.10.2012, якою апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області задоволено частково: постанову суду першої інстанції в частині її допущення до негайного виконання змінено, у іншій частині - залишено без змін (а.с.5 та зворотна сторона). Відтак, постанова Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 по справі №2-а-1568/11 в частині визнання дій протиправними та зобов`язання провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії набрала законної сили 02.10.2012.

Так, згідно із наявною в матеріалах справи копією розпорядження №148614 від 29.04.2011 (а.с.39), Управлінням Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області на виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 проведено ОСОБА_1 перерахунок пенсії інваліда II групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, згідно статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 13.12.2010.

Перерахована за рішенням суду пенсія по інвалідності, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком - державної пенсії та додаткової пенсії у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України про державний бюджет України на відповідні роки виплачувалась позивачу з 13.12.2010 по 31.10.2011, про що свідчать відомості, зазначені у розпорядженнях, складених в результаті подальших здійснених перерахунків пенсії ОСОБА_1 (а.с.43, 44, 46-56).

Згідно із копією розпорядження №148614 від 18.01.2018, починаючи 09.01.2018 позивачу, на підставі поданої ним заяви про перехід на інший вид пенсії, призначено пенсію по інвалідності за правилами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у відповідному розмірі (а.с.57-58, 60), яку ОСОБА_1 отримує дотепер (а.с.61-63, 166-169).

Як вбачається з копії постанови про відкриття виконавчого провадження №35025050 від 05.11.2012, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Снятинського управління юстиції, розглянувши виконавчий лист №2а-1568/2011 від 31.10.2012 про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату державної та додаткової пенсії, відкрито виконавче провадження з виконання рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 (а.с.121-122).

У зв`язку із здійсненим Управлінням Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області розрахунком на підставі рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011, головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції на підставі пункту 11 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 за №606-ХІV (надалі по тексту також - Закон №606-ХІV) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.12.2012 ВП №35025050 (а.с.123-124).

Надалі, Управлінням Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області направлено Управлінню Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області листа від 02.08.2017 за №04-20/1528, у якому зобов`язано Управління ПФУ повідомити Управління Державної виконавчої служби про виконання вищевказаного рішення суду та доведено до відома про внесення судового рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, в порядку "першої черги" задоволення вимог заявників, згідно Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 за №440 (а.с.125, 126).

На виконання вимог вказаного листа, Снятинським відділом з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Коломийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надано довіку №99 від 21.08.2017, у якій зазначено про виконання рішення суду шляхом виплати нарахованих сум (а.с.7).

Виплата ОСОБА_1 пенсійних сум, призначених згідно рішення суду за період з 01.12.2010 по 01.10.2011 підтверджується і наявною в матеріалах справи копією довідки відповідача (а.с.127) про призначені та виплачені суми по рішенні суду (справа №2а-1568/11 від 08.04.2011).

Проте, ОСОБА_1 , вважаючи невиконаним рішення суду від 08.04.2011 по справі №2а-1568/11, звернувся 26.06.2019 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 26.06.2019 про надання письмового роз`яснення з приводу припинення виплати призначеної на підставі рішення суду пенсії з 01.11.2011, а також, 18.06.2019 на урядову "гарячу лінію" з проханням вжити необхідних заходів для виконання рішення суду у повному обсязі (а.с.83-84, 86).

Розглянувши звернення позивача, відповідачем направлено листа за №803/В-15 від 24.07.2019 (а.с.87-88), у якому із посиланням на Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 за №3491-VI зазначено, що за змістом останнього у 2011 році норми і положення статей 39, 51, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Так, з урахуванням наведеного, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011, та на підставі якої, відповідачем нарахування і виплату пенсії на виконання рішення суду добровільно проведено з 13.12.2010 по 31.05.2011 включно в сумі 32 471,84 гривень.

При цьому, як свідчить довідка відповідача про призначені виплачені суми по рішенні суду у справі №2а-1568/11 від 08.04.2011 за період з 01.12.2010 по 01.10.2011 загальна сума призначень згідно рішення суду становить 70 961,09 гривень, в тому числі:

- загальна сума виплаченої пенсії до виконання рішення суду - 4 870,61 гривень;

- загальна сума виплаченої пенсії після виконання рішення суду - 66 090,48 гривень (а.с.127).

В результаті розгляду звернення ОСОБА_1 на урядову "гарячу лінію" позивачу також направлено листа №15.07.2019 за №ВЕ-983, у якому роз`яснено, що постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка введена в дію 01.01.2012 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та мінімальні розміри пенсій даної категорії осіб, у зв`язку із чим, з 01.01.2012 ОСОБА_1 проведено черговий перерахунок пенсії у встановленому Урядом України розмірі (а.с.81-82).

Водночас, керуючись пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", пункту 4 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.09.2014 за №440, ОСОБА_1 подано до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області пакет документів, який позивачу повернуто, згідно зі змісту листа №04-31/3017 від 29.08.2019, у зв`язку із відсутністю нарахувань та виконанням рішення суду у повному обсязі, що вбачається з довідки про здійснення нарахування на виконання рішення суду №99 від 21.08.2017 (а.с.172).

Не погоджуючись із такими рішеннями та діями відповідача, вважаючи рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області у повному обсязі не виконаним, Малетин А.Я. , в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із такого.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд, в першу чергу, враховує положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також приписи Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 за №3491-VI, постанови Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за №1210, а також інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовано Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (надалі по тексту також - Закон №796-XII).

Так, Снятинським районним судом Івано-Франківської області у постанові від 08.04.2011 по справі №2-а-1568/11, правова позиція якого підтримав Львівський апеляційний адміністративний суд, дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної і додаткової пенсії інваліда II групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, згідно статті 50, частини 4 статті 54, частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 13.12.2010, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком - державної пенсії та додаткової пенсії у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законом України про державний бюджет України на відповідні роки з 13.12.2010 з врахуванням проведених виплат.

Згідно зі змістом статті 50, частини 4 статті 54 та частини 3 статті 67 Закону №796-XII у редакції від 09.07.2007, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів по II групі інвалідності, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими - 8 мінімальних пенсій за віком. У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Як встановлено судом з матеріалів пенсійної справи позивача, та не заперечується сторонами, Управлінням Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 13.12.2010 з урахуванням вищенаведених положень Закону №796-XII та виплату перерахованої пенсії здійснено по 31.10.2011.

Відповідно до статті 63 Закону №796-XII (у редакції від 01.10.2011) фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Як уже зазначено вище судом, згідно із пунктом 7 Закону України від 14.06.2011 за №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (надалі по тексту також - Закон №3491-VI) розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 28.12.2010 за №2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (надалі по тексту також - Закон №2857-VI) доповнено пунктом 4, яким, зокрема, встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Положення пункту 4 розділу VІІ "Прикінцеві положення" Закону №2857-VI визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

На виконання пункту 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (надалі по тексту також - Постанова №745), яка набрала чинності 23.07.2011.

Отже, у зв`язку із прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування, зокрема, положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII до 23.07.2011 здійснювалось у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Надалі, пунктом 3 Розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 22.12.2011 за №4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік", який набрав чинності 01.01.2012 аналогічно передбачено, що у 2012 році норми і положення, зокрема, статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Згідно із пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2012 за №5515-ІV "Про Державний бюджет України на 2013 рік" у 2013 році норми і положення, зокрема, статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

На виконання вищевказаних вимог законів постановами Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011 та №1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були визначені розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, пунктом 1 Постанови №745 установлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність: інвалідам II групи - 20 відсотків.

Аналогічно, пунктом 13 Постанови №1210 також визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 1 січня 2012 року інвалідам II групи виплачується у розмірі 20 відсотків до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Таким чином, оскільки з 23.07.2011 в Україні змінилось правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії згідно з судовим рішенням, то пенсія у розмірі, визначеному постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2-а-1568/11 підлягала виплаті до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування таких соціальних виплат. З дня, наступного після внесення відповідних змін, такий розмір виплат суперечив би чинному законодавству, а тому постанова суду подальшому виконанню не підлягала.

Аналогічний висновок сформовано Верховним Судом у постановах, ухвалених 6 березня 2019 року (справа №806/2221/16), 16 серпня 2019 року (справа №815/6985/15), 30 травня 2018 року (справа №522/5744/17), а також, Верховним Судом України у постанові від 2 червня 2015 року (справа №21-317а15).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 2 статті 242 КАС України).

Відповідно до змісту пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, серед іншого, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема, наведеними вище Постановами №745 та №1210 затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 за №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".

У абзаці 7 підпункту 2.1 пункту 2 цього рішення вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. При цьому, Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього Суду від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Asmundsson v. Iceland, заявка №60669/00).

Як відзначив Конституційний Суд, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

В іншому рішенні від 25.01.2012 за №3-рп/2012 Конституційний Суд дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в цьому рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Із системного аналізу наведених рішень вбачається, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

Дійсно, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 19.03.2013 у справі №21-53а13 та від 05.11.2013 у справі №21-293а13, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Однак, порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умови зміни їх законодавчого регулювання.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частини 1, 2 статті 6 КАС України).

Так, Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішеннях по справах "Аррас та інші проти Італії" від 14.02.2012 (Arras and Others v. Italy, заява №17972/07, пункт 42) та "Сухобоков проти Росії" від 13.04.2006 "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia, заява №75470/01, пункт 26) зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

У рішенні ЄСПЛ "Великода проти України" від 03.06.2014 (заява №43331/12) в частині скарги заявниці стосовно невиконання рішення суду щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону №796-XII після внесення у 2011 році змін до законодавства, Суд констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов`язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011, коли змінене законодавство було застосоване до пенсії заявниці.

Цим же рішенням ЄСПЛ підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такого ж правового висновку у аналогічних спірних обставинах дійшов Верховний Суд в постанові від 6 березня 2019 року у справі №806/2221/16.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що доводи представника позивача стосовно протиправного припинення виплати позивачу основної та додаткової пенсії у розмірі, встановленому судовим рішенням, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, правових висновках Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та є безпідставними.

Водночас, суд відхиляє твердження представника позивача щодо наявності підстав для застосування під час вирішення даної адміністративної справи висновків Конституційного Суду України у рішеннях від 17.07.2018 у справі №1-11/2018 (3830/15) та від 25.04.2019 у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19), з огляду на таке.

Так, Конституційним Судом у рішенні від 17.07.2018 у справі №1-11/2018 (3830/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- підпункт 2, абзаци 1, 2 підпункту 3, підпункт 4, абзаци 1, 2 підпункту 5, абзаци 1-4 підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 за №76-VIII;

- частину 3 статті 22, частину 2 статті 24, частину 7 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII зі змінами;

- статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 за №76-VIII;

Однак, суд звертає увагу позивача на те, що положеннями статей 22, 24, 30 та 60 Закону №796-XII встановлено: перелік компенсацій та пільг громадянам, віднесеним до категорії 3 (учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2); перелік пільг особам, які працювали за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; перелік пільг та компенсацій потерпілим дітям та їх батькам; право вибору пільг та компенсацій особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Виплата відповідачем ОСОБА_1 будь-яких пільг, передбачених вищенаведеними правовими нормами, окремі положення яких визнано неконституційними, не є предметом розгляду даної справи та не стосується спірних правовідносин.

Натомість, як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду, статтю 53, крім назви, визнано такою, що не відповідає Конституції України у такій редакції: "Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячна компенсація сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Установлено застосовувати положення статті 53 вказаного Закону у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, а саме: "Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячна компенсація сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу".

Проте, приписи пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 за №1210, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є чинними, неконституційними не визнавались, та встановлюють розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону №796-XII.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач, здійснюючи виплату додаткової пенсії ОСОБА_1 у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України діяв у межах повноважень та відповідно до чинних правових вимог. А тому, визнання неконституційною статтю 53 Закону №796-XII, за умови наявності встановлених постановою Кабінету Міністрів України розмірів додаткової пенсії, не є свідченням наявності в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області ознак протиправності.

З приводу висновків Конституційного Суду, викладених у рішенні від 25.04.2019 у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19), слід зазначити наступне.

Так, предметом розгляду Конституційним Судом у межах вказаного рішення було встановлення відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XI.

Судом визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Як встановлено Снятинським районним судом Івано-Франківської області у рішенні від 08.04.2011 по справі №2-а-1568/11, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та постраждалим від Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Враховуючи те, що статтею 59 Закону №796-XI врегульовано призначення пенсій виключно військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, позивач, будучи особою, потерпілою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчання із застосуванням ядерної зброї і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Будь-яких доказів, що стверджували б протилежне, представником позивача суду не надано. Відтак, суд дійшов висновку, що приписи статті 59 Закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, а тому, посилання представника позивача у позовній заяві на висновки Конституційного Суду у рішенні від 25.04.2019 у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) є недоцільним.

Таким чином, коментовані вище два рішення Конституційного Суду України стосуються конституційності підпункту 2, абзаців 1, 2 підпункту 3, підпункту 4, абзаців 1, 2 підпункту 5, абзаців 1-4 підпункту 6, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 за №76-VIII; частини 3 статті 22, частини 2 статті 24, частини 7 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII зі змінами; статті 53 (крім її назви), статті 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 за №76-VIII; частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XI.

В свою чергу, як свідчить резолютивна частина постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2а-1568/11, суд констатував необхідність відновлення порушеного права позивача із застосуванням положень статті 50, частини 4 статті 54, частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які не переглядалися на предмет їх конституційності в рішеннях Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі №1-11/2018 (3830/15) і від 25.04.2019 у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини, підставності та законності виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі, визначеному внаслідок здійсненого на виконання рішення суду перерахунку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати, що мало місце невиконання/неналежне виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2а-1568/11, в тому числі після 01.11.2011 з урахуванням внесених у 2011 році змін до законодавства.

У позовній заяві і відповіді на відзив позивач та його представник не заперечують стосовно правильності і повноти проведеної відповідачем виплати пенсії у відповідному розмірі з 13.12.2010 по 01.11.2011.

З огляду на зміст заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, предметом даного позову є оскарження правомірності припинення виплати Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області пенсії у розмірі, перерахованому на виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області з 01.11.2011.

Так, відповідно до частини 4 статті 257 КАС України (в редакціях 2012, 2017 років) примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", а згідно частини 4 статті 372 КАС України (в редакції 2019 року) примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Матеріали справи свідчать, що за постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 у справі №2а-1568/11 і постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 у справі №128659/119104 в провадженні територіальних органів державної виконавчої служби перебували матеріали із виконання таких постанов, якими прийняті відповідні процесуальні рішення.

Позивач не представив докази оскарження в адміністративному чи судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції та Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в період 2012-2020 років, за результатами якого була б встановлена та чи інша протиправність або незаконність таких рішень, дій чи бездіяльності.

Так як, станом на час вирішення спору, виконавче провадження №35025050 за виконавчим листом, виданим 31.10.2012 Снятинським районним судом Івано-Франківської області на підставі постанови від 08.04.2011 у справі №2а-1568/11, у відповідності до пункту 11 частини 1 статті 49, статті 50 Закону №606-ХІV закінчене, а матеріали із виконання постанови суду апеляційної інстанції від 02.10.2012, подані позивачем до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в порядку пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4901-VІ і пункту 4 Порядку №440, повернуто у зв`язку із відсутністю нарахувань, то відсутні правові підстави, з яким закон пов`язує обов`язок Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області пенсії подальшого примусового виконання коментованого виконавчого листа у справі №2а-1568/11.

Разом з тим, розглядаючи вимогу щодо продовження виплати пенсій на підставі положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд відзначає, що на підставі заяви позивача від 09.01.2018 про "перехід на інший вид пенсії" ОСОБА_1 згідно розпорядження №148614 від 18.01.2018 переведено на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (57-63, 165-169).

Отримавши відзив на позов та подаючи в суд відповідь на відзив представник позивача жодним чином не обґрунтував правовий механізм виплати пенсії за рішенням суду 2011 року, при тому що ОСОБА_1 добровільно з власної ініціативи в 2018 році перейшов на інший вид пенсії за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Доказів зворотного - повернення на пенсію за Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", представник ОСОБА_1 . суду не надав.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає безпідставними, належним чином не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В розгляді даної справи в розумінні частини 1 статті 5, частини 2 статті 245 КАС України суд не вважає позовною вимогою зміст останньої прохальної частини адміністративного позову, якою ОСОБА_1 просить визнати відмову відповідача у виконанні постанови суду фактом злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, із одночасним повідомленням правоохоронні органи шляхом постановлення окремої ухвали.

Таке прохання суд розуміє як клопотання по справі, у задоволенні якого слід відмовити, так як у даній справі відсутні правові підстави для постановлення окремої ухвали відповідно до правил статті 249 КАС України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що, за існуючих обставин, основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат відповідною стороною.

Суд не стягує з відповідачів витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 295, 297, пункту 3 Прикінцевих положень, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений, зокрема статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. С.Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.