Постанова

від 30.04.2020 по справі 420/6047/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/6047/19

Головуючий в І інстанції: Токмілова Л.М.

Дата та місце ухвалення рішення: 27.12.2019 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського районного відділу про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточнень, до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського районного відділу, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського районного відділу, відповідно до якого видані відповідь і довідка ОСОБА_1 від 18 липня 2019 року; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського районного відділу здійснити оформлення паспорта громадянина України замість втраченого ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Приморського районного відділу в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до якого видані відповідь і довідка ОСОБА_1 від 18 липня 2019 року. Зобов`язано Приморський районний відділ в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорта громадянина України замість втраченого паспорта колишнього громадянина СРСР, з врахуванням висновків суду по цій справі. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, що підтверджується повторно виданим 16 серпня 2018 року, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , наявним в матеріалах справи.

Протягом 1987-1992 років позивач відбував покарання у вигляді позбавлення волі на території РСФРР.

17 березня 1992 року позивач звільнився з місця позбавлення волі та приїхав до м. Одеси, де був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

15 квітня 1992 року позивач отримав паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Суворовським РВК м. Одеси, після відбування строку покарання на підставі довідки про звільнення № 054426 серія ЕД форма Б МВД України УЩ 349/51 від 17.03.1992 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Суворовського РВ м. Одеси Головного управління ДМС України в Одеській області від 25.09.2019 року № 5116-2127/5116.1-19 та копією форми № 1, наявної у цьому відділі.

У 2006 році позивач звернувся до Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області із заявою про втрату паспорту, на що отримав висновок начальника ВГІРВО Суворовського РВ ОМУ, згідно якого, йому відмовлено у видачі паспорта замість втраченого, так як він не є громадянином України.

У червні 2012 року позивач став на облік до КУ Одеський міський центр обліку бездомних громадян , що підтверджується посвідченням про взяття на облік № 3092 виданого 12.06.2012 року.

02.07.2019 року позивач звернувся до Приморського районного відділу ГУ ДМС в Одеській області із заявою про відновлення паспорта громадянина України замість втраченого.

Згідно листа від 18.07.2019 року № 5115-1444/5115.1-19 начальника Приморського РВ ГУ ДМС в Одеській області позивачу відмовлено в оформленні паспорта громадянина України замість втраченого, у зв`язку з тим, що не встановлено факт його проживання на момент 24 серпня 1991 року або на момент 13 листопада 1991 року на території України.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 є необґрунтованою.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою належного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу паспорта громадянина України замість втраченого паспорта колишнього громадянина СРСР, з врахуванням висновків суду по цій справі.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Згідно матеріалів справи, відмовляючи позивачу в оформленні паспорта громадянина України замість втраченого, відповідач виходив з того, що ним не встановлено факт проживання позивача на території України на момент 24 серпня 1991 року або на момент 13 листопада 1991 року.

Аналогічні доводи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву та поданій апеляційній скарзі.

Також, як у відзиві на позовну заяву, так і в поданій апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що факт належності позивача до громадянства України не підтверджується, а тому, немає підстав вважати, що позивач є громадянином України.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визнав необґрунтованими наведені доводи відповідача з огляду на викладене.

Так, спірним у даній справі є питання щодо належності позивача до громадянства України.

За правилами ст. 3 Належність до громадянства України Закону України Про громадянство України № 2235-III від 18.01.2001 року громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис громадянин України , та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

В матеріалах справи наявне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане повторно 16 серпня 2018 року Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, згідно з яким ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем народження зазначена Україна, місто Одеса.

Також, як вбачається з наданих самим відповідачем карток прописки, поквартирних карток з 1979 року адреса місця проживання ОСОБА_1 була: АДРЕСА_1 .

Протягом 1987-1992 років позивач відбував покарання у вигляді позбавлення волі на території РСФРР.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідачем, 17 березня 1992 року позивач звільнився з місця позбавлення волі та приїхав до м. Одеси, де був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Більш того, як встановлено судом першої інстанції, підтверджено під час апеляційного розгляду справи та не заперечується відповідачем, 15.04.1992 року позивач отримав від українського державного органу - Суворовського РВ ОМУ УMBС України в Одеській області паспорт, який був виданий на бланку/зразку паспорта СРСР, у зв`язку з тим, що станом на 1992 рік не існувало бланків або зразків паспорту України (Положення про паспорт громадянина України було затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII).

Через втрату самого паспорту, позивач не може довести присутність напису громадянин України , разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інформація згідно заяви про видачу паспорту, яку надав Суворовський РВ м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області, також як і висновок Начальника ВГІРВО Суворовського РВ ОМУ, за матеріалами перевірки заяви позивача про втрату паспорта, свідчать про те, що позивач належить до громадянства України.

Зазначені обставини у сукупності повністю спростовують доводи відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 , замість втраченого, є необґрунтованою.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 240, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 30.04.2020 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька