Рішення

від 30.04.2020 по справі 303/7347/19

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. Мукачево Справа №303/7347/19

2/303/290/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Станівської сільської ради

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш Вікторія Ласлівна

про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви від 27 березня 2020 року, звернувся до суду з позовом до Станівської сільської ради, на підставі якого просить:

- встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- визнати за ним право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 (далі - АДРЕСА_2 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами щодо наявності у позивача всіх правових підстав для встановлення факту прийняття ОСОБА_2 , яка є його тіткою, Ѕ частки ОСОБА_4 , яка належала ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання за ним прав власності на Ѕ частку Будинку після смерті останньої. Однак, він позбавлений можливості в позасудовому порядку реалізувати свої законні права через відсутність підтверджуючих ці обставини фактів.

У поданому відзиві від 11 березня 2020 року відповідач не заперечує проти задоволення вимог про визнання за позивачем права власності на Ѕ частку ОСОБА_4 .

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, натомість подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі. При цьому позовні вимоги підтримують та просять їх задоволити.

Від уповноваженого представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Третя особа пояснень по суті спору не надала.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України .

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до положень частини другої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Приймаючи до уваги вищевказані законодавчі приписи справи, суд виходить з наступного.

Так, згідно з даними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 травня 1991 року (а.с. 8) співвласниками Будинку в рівних частках були ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а відповідно до даних реєстраційного посвідчення від 23.05.1991 №3-1890 за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на Ѕ частку ОСОБА_4 (а.с. 9).

На підставі заповіту від 24 липня 1991 року ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що вона, за законом матиме право в АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла в м. Караганда Республіки Казахстан.

З посвідчених секретарем виконавчого комітету Станівської сільської ради заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_2 з 1991 року по день своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) володіла та користувалася цілим Будинком.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Позивач просить встановити факт прийняття ОСОБА_2 спадщини, до складу якої увійшла Ѕ частка ОСОБА_4 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з фактичним вступом в управління спадковим майном.

Надаючи правову оцінку таким обставинам справи суд наводить наступні норми права.

Відповідно до частини першої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 Цивільного кодексу України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1272 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Тобто, якщо спадкові правовідносин виникли після набрання чинності Цивільним кодексом України (після 1 січня 2004 року), то з урахуванням положень статей 1268, 1269 Цивільного кодексу України мова може йти лише про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Згідно з абзацом третім п. 2 роз`яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, якщо спадщина відкрилась після ІНФОРМАЦІЯ_4 2004 ІНФОРМАЦІЯ_2 , суди не повинні задовольняти вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не проживала постійно із ОСОБА_5 , із заявою про прийняття спадщини після смерті останньої не зверталася, тому є такою, що не прийняла спадщину.

З урахуванням наведеного, вимоги за заявою щодо встановлення факту прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на Ѕ частку Будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

У ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права .

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтями 1218, 1222 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1, ч. 5 статті 1268 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини , і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року по справі №523/3522/16-ц.

Таким чином, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права на об`єкт нерухомості, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, і легалізація цього права шляхом установлення права власності не є завданням цивільного судочинства. Для набуття права власності в установленому законодавством порядку спадкоємець повинен вчинити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

ОСОБА_2 не реалізувала свого права на спадщину, а саме у встановлений законом строк не звернулася із заявою про прийняття спадщини, тому до ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом, не переходить право на 1/2 частки після смерті ОСОБА_9 , оскільки в останньої не виникло право на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Згідно з абзацами другим та третім п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до пункту 3.5 роз`яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 у справах про спадкування права власності на нерухоме майно суди не повинні задовольняти позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом за відсутності спору між спадкоємцями стосовно спадщини, оскільки реалізація прав позивачів має інші механізми: звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку прийняття спадщини (у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК . При цьому судам слід враховувати, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

З листа приватного нотаріуса Герцускі ОСОБА_10 Торжаш Вікторії Ласлівни від 19.03.2020 №42/01-16 вбачається, що позивачу може бути видане додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку Будинку у разі наявності у ОСОБА_1 факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_11 та документів про становлення родинних зв`язків.

Таким чином, позивач має можливість оформити право власності на Ѕ частку Будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 у встановленому законодавством порядку (шляхом звернення до нотаріуса та подання останньому всіх необхідних документів). Однак позивачем таких дій не вчинено, доказів відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій суду не надано, а відтак вимоги про визнання права власності на спадщину задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі та приписів законодавства, неможливості встановлення факту прийняття спадщини в судовому порядку, наявності у позивача умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, можливості судового оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями ст.ст. 8, 41, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

4.1 . Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

5 . Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_12 , АДРЕСА_4 .

Відповідач : Станівська сільська рада, 89668 с.Станово, 74 Мукачівського району, код ЄДРПОУ 04350671.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш Вікторія Ласлівна (89600 м.Мукачево, вул. Ринкова, 10/5).

Суддя В.В. Кость