Постанова

від 29.04.2020 по справі 198/774/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/280/20 Справа № 198/774/18 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, треті особи, - відділ у Юр`ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр`ївському районах та у м. Павлограді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Юр`ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А:

26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування. Просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 зі своєю матір`ю ОСОБА_6 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за позивачем, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 9,045 га, що розташована на території Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року в позові ОСОБА_1 до Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування - відмовлено (а.с.202-209).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов (а.с.225-226).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 11.09.1984 року батьком позивача є ОСОБА_5 (а.с.12).

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його матір`ю є ОСОБА_6 , що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00021058171 від 25.09.2018 року (а.с.15).

З Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 099801, виданого 30.12.2001 року Чаплинською сільською радою Юр`ївського району Дніпропетровської області вбачається, що за життя бабусі позивача ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 9,045 га, розташована на території Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Згідно заповіту, що міститься в матеріалах спадкової справи до майна померлої ОСОБА_6 № 149/2003 (а.с.130,148), остання належну їй земельну ділянку площею 9,045 га, в рівних частках, заповідала сину ОСОБА_5 та дочці ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчений 20.12.2002 року секретарем Олександрівської сільської ради Юр`ївського району за реєстровим номером 347.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 24.03.2003 року бабуся позивача ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14 зворот).

З матеріалів спадкової справи № 149/2003 (а.с.130-152), вбачається, що спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 прийняла її донька ОСОБА_6 , отримавши 30.07.2004 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно у вигляді грошових внесків та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,999 га, що розташована на території Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області (а.с.151-152).

З матеріалів додаткової спадкової справи № 149/2003 (а.с.153-163), вбачається, що спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 у вигляді Ѕ частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,045 га, що розташована на території Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області також прийняла її донька ОСОБА_2 , отримавши 18.08.2007 року додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером 1072 (а.с.162), при цьому, 06.11.2008 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4,5226 га серії ЯЕ № 476347 (а.с.16).

Отже, з матеріалів вищевказаних спадкових справ вбачається, що спадщину за заповітом належним чином прийняли та оформили лише доньки померлої ОСОБА_6 (змінила прізвище на ОСОБА_6 ) та ОСОБА_2 , при цьому батько позивача ОСОБА_5 будь-яких заяв про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 не подавав.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року . У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Оскільки, бабуся позивача ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , при вирішенні питання щодо спадкування належного їй майна спадкоємцями останньої підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР, прийнятого 18.07.1963 року та введеного в дію з 01.01.1964 року.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно ст. 548 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав в державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, при цьому зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо довів, що він вступив в управління та володіння спадщиною доказом чого може слугувати наявність у спадкоємця ощадних книжок на ім`я померлого, іменних цінних паперів, квитанцій на здані в ломбард речі, квитанцій про оплату комунальних послуг, земельної ренти, обов`язкового страхування майна, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, Державного акта на право власності на землю та інших документів, виданих на ім`я померлого, на майно, володіння, користування та розпорядження яким можливе лише після оформлення прав на нього. Фактом прийняття спадщини являється також сумісне проживання спадкоємця з померлим безпосередньо перед його смертю, що встановлюється за його паспортом, де мається штамп про його прописку в одній квартирі або одному будинку зі спадкодавцем.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано в апеляційній скарзі, що за життя батько позивача ОСОБА_5 жодних дій, передбачених ст. 549 ЦК УРСР, що свідчать про прийняття ним спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 не вчинив.

В матеріалах справи відсутні і будь-які докази про фактичний вступ ОСОБА_5 в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_6 .

Будь-яких належних, допустимих, достовірних доказів про прийняття ОСОБА_5 за життя спадщини після смерті матері ОСОБА_6 позивачем до матеріалів справи не додано. Відомості щодо встановлення в судовому порядку факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 в матеріалах справи також відсутні.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач не ставив питання щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

З огляду на викладене доводи позивача про прийняття його батьком ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_6 в судовому засіданні нічим не доведені та будь-якими належними доказами не підтверджені.

Факт постійного проживання ОСОБА_5 з померлою матір`ю ОСОБА_6 наявними в матеріалах справи доказами також не підтверджений.

Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом, як встановлення факту, що має юридичне значення.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає, постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Документом, до якого вносяться відомості про місце проживання є, зокрема, паспорт громадянина України.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання зі спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Аналіз вищевикладених норм законодавства, дає підстави вважати, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання і лише при відсутності в паспорті спадкоємця, який проживав зі спадкодавцем на час його смерті, відмітки про реєстрацію місця проживання дане може бути підставою для встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження.

Отже, за вищенаведеними нормами закону та роз`ясненнями, постійним місцем проживання особи є те житло, де особа проживає не менше шести місяців на рік.

Між тим, для задоволення позову і встановлення заявленого факту вимагається саме постійне проживання із спадкодавцем на день його смерті, а не тимчасове перебування в квартирі у спадкодавця.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив встановити факт постійного проживання його батька ОСОБА_5 з померлою - спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, проте батько позивача ОСОБА_5 був зареєстрований за іншою адресою, а зокрема АДРЕСА_2 , де постійно мешкав, про що позивач, в свою чергу, зазначав в заяві про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яку подав до Першої Красноармійської державної нотаріальної контори Донецької області в жовтні 2007 року після смерті батька ОСОБА_5 (а.с.103).

Наявні в матеріалах справи акти підтвердження проживання ОСОБА_5 з померлою ОСОБА_6 на час відкриття спадщини складені 04.09.2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , справжність підпису вказаних громадян на яких засвідчена секретарем Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області Володько В.В. свідчать лише про те, що ОСОБА_5 приїздив до своєї матері ОСОБА_6 , часто її відвідував та возив до лікарні, а останні півроку до смерті, коли вона була прикута до ліжка, доглядав матір, що в свою чергу не підтверджує факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а свідчить лише про здійснення вимушеного тимчасового догляду за ним (а.с.18).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не підтвердженні обставини, що свідчать про належне та в установленому законом порядку прийняття спадщини ОСОБА_5 після померлої ОСОБА_6 за нормами ст. 549 ЦК УРСР, при цьому застосування до вказаних правовідносин норм ст. 1268 ЦК України, суд вірно вважав недопустимим, оскільки законодавством, що діяло на час відкриття спадщини, не передбачено спосіб захисту спадкових прав шляхом встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та це не створює для позивача ніяких юридичних наслідків.

Отже, оскільки батько позивача ОСОБА_5 за життя спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 у вигляді Ѕ частки належної їй на праві власності земельної ділянки площею 9,045 га, що розташована на території Чаплинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, не прийняв та в свою чергу, спадкових прав на таку не оформив, то і право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки у батька позивача ОСОБА_5 не виникло.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування.

Таким чином, оскільки до складу спадщини входять лише ті права та обов`язки носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, то не набуття права власності на річ спадкодавцем не дає підстав для виникнення такого права у спадкоємців останнього.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 07 травня 2007 року батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.104).

З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_5 (а.с.102-115), вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті такого звернувся його син позивач по справі ОСОБА_1 , отримавши, в свою чергу , свідоцтво про право на спадщину за законом на майно у вигляді автомобіля марки ВАЗ-21063 (а.с.114).

Між тим, оскільки за життя батько позивача ОСОБА_5 спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 у вигляді Ѕ частини земельної ділянки не прийняв та в свою чергу, право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки не набув, то таке право власності не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 , враховуючи час її відкриття.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. 259, 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: