Постанова

від 29.04.2020 по справі 362/5172/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 362/5172/17

провадження № 61-43457св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Перемога ,

відповідачі: державний реєстратор Хіхлушко Сергій Сергійович, Комунальне підприємство Центр розвитку та інвестиції Васильківського району , ОСОБА_1 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Відродження ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження на постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Мережко М. В.

у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Перемога до державного реєстратора Хіхлушка Сергія Сергійовича, Комунального підприємства Центр розвитку та інвестиції Васильківського району , ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження про визнання договору оренди недійсним та скасування запису про державну реєстрацію інших речових прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Перемога (далі - СТОВ Перемога ) звернулося до суду з вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 21 жовтня 2009 року між ним та ОСОБА_1 було укладено догорів оренди землі строком на п`ять років.

Зазначений договір було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі Київської області 05 листопада 2012 року. На час ухвалення рішення договір не розривався.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 05 вересня 2017 року йому стало відомо, що 14 грудня 2016 року відносно вказаної земельної ділянки укладено договір оренди землі між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Відродження (далі - СТОВ Відродження ).

Вказаний договір зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідачем державним реєстратором Хіхлушком С. С., який при реєстрації вказаного договору не перевірив про наявність обтяжень та прав інших осіб на земельну ділянку.

Між ним та ОСОБА_1 існує договір оренди землі і цей договір унеможливлює здійснення державної реєстрації іншого договору оренди землі на цю ж земельну ділянку.

Враховуючи викладене, СТОВ Перемога просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14 грудня 2016 року, укладений між СТОВ Відродження та ОСОБА_1 та скасувати запис в реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 2,4262 га, кадастровий номер 3224984000:02:002:0051, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34200817 від 09 березня 2017 року державного реєстратора Хіхлушка С. С., Комунальне підприємство Центр розвитку та інвестицій Васильківського району, номер запису 19374939.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2018 року у складі судді Ковалевської Л. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір оренди землі, укладений між позивачем та ОСОБА_1 зареєстровано з порушенням вимог Закону, а тому не породжує жодних юридичних наслідків, а договір оренди землі укладений між СТОВ Відродження та ОСОБА_1 укладений відповідно до вимог Закону України Про оренду землі та зареєстрований відповідно до Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу СТОВ Перемога задоволено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди землі, серія та номер 583 від 14 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Відродження .

Скасовано запис в реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) стосовно земельної ділянки площею 2,4262 га, кадастровий номер 3224984000:02:002:0051, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 34200817 від 09 березня 2017 року 19:32:58, державного реєстратора Хіхлушка С. С., Комунальне підприємство Центр розвитку та інвестицій Васильківського району , номер запису 19374939.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений 14 грудня 2016 року між СТОВ Відродження та ОСОБА_1 суперечить положенням статті 203 ЦК України та частини першої статті 37 Закону України Про оренду землі , а тому є недійсним з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та реєстрації був чинним договір оренди спірної земельної ділянки від 21 жовтня 2009 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 щодо тієї ж земельної ділянки.

Також апеляційний суд зазначив про те, що реєстрація договору оренди, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог Закону, що в свою чергу не породжує жодних юридичних наслідків, покладені в основу судового рішення, є передчасними та необґрунтованими, оскільки дана реєстрація не була предметом розгляду справи і відповідачі з такими позовними вимогами до суду не зверталися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року СТОВ Відродження подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано та порушено норми статті 58 Конституції України, частини третьої статті 15, статті 21 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Не застосовано норми статей 203, 210 ЦК України та статтю 126 ЗК України.

Також апеляційним судом не було враховано правових висновків Верховного Суду України, висловлених у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-232цс16.

Судом залишено поза увагою те, що договір оренди землі був підписаний 21 жовтня 2009 року строком на 5 років.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначений договір було зареєстровано з порушенням вимог Закону, а тому не породжує жодних юридичних наслідків для сторін.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що реєстрація договору оренди землі повинна була здійснюватися відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Оспорюваний договір оренди земельної ділянки відповідає типовому договору, підписаний у письмовій формі, відповідає волевиявленню учасників правочину та зареєстрований на підставі Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2018 року СТОВ Перемога подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що з 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (із змінами), що діяла до 01 січня 2013 року, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагенства за місцем розташування земельної ділянки. Саме таким органом і було зареєстровано 05 листопада 2012 року договір оренди земельної ділянки, тому відсутні підстави для визнання цього договору нікчемним.

Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку порушенню переважного права позивача на продовження договору оренди.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права при повному встановленні всіх обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 жовтня 2009 року між СТОВ Перемога та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі Київської області 05 листопада 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 2238.

Згідно з умовами договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області, право на яку засвідчено державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії РІ в„– 248418.

Пунктами 2, 5 зазначеного договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,426 га. Строк дії договору п`ять років.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 40 договору).

14 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ Відродження було укладено договір оренди землі № 583, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області право на яку засвідчено державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , кадастровий номер 3224984000:02:002:0051.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 05 вересня 2017 року та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що 28 лютого 2017 року було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно земельну ділянку, кадастровий номер 3224984000:02:002:0051, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Київська область Фастівський район с/рада Малополовецька.

Право приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії та номер НОМЕР_2 від 22 грудня 2004 року Малополовецькою сільською радою.

З актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права від 28 лютого 2017 року судом встановлено, що була здійснена реєстрація договору оренди землі від 14 грудня 2016 року № 583, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Відродження . Строк дії договору 7 років, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Фастівського міськрайонного суду Київської області.

29 жовтня 2018 року справа № 362/5172/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

21 жовтня 2009 року між СТОВ Перемога та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на строк 5 років.

Згідно з пунктом 40 зазначеного договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Із договору оренди від 21 жовтня 2009 року вбачається, що він зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі Київської області 05 листопада 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 2238.

Отже, договір оренди від 14 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ Відродження у період дії договору оренди від 21 жовтня 2009 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про задоволення позову, апеляційний суд, врахувавши правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк дії договору оренди землі розпочався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_1 спливає 05 листопада 2017 року. ОСОБА_1 уклавши 14 грудня 2016 року договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки із СТОВ Відродження , порушила право позивача за договором оренди від 21 жовтня 2009 року, тому таке право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 14 грудня 2016 року.

Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що законність дій службових осіб Управління Держкомзему у Фастівському районі Київської області не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому висновки місцевого суду про те, що реєстрація договору оренди, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог закону, є передчасними та необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Відродження залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська