Постанова

від 29.04.2020 по справі 615/585/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 615/585/18

провадження № 61-8844св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство Велес-В ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року у складі судді Токмакової А. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя (далі - ПСП Нове життя ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства Велес-В (далі - ФГ Велес-В ) про визнання недійсним договору користування чужою ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер 632180300:01:000:0065 терміном на п`ять років, який зареєстрований в установленому законом порядку 31 січня 2008 року.

20 липня 2012 року укладено додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору ще на 5 років, тобто до 04 грудня 2017 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 33 Закону України Про оренду землі підприємством завчасно направлено ОСОБА_1 лист-повідомлення від 01 жовтня 2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди.

04 листопада 2017 року ОСОБА_1 надіслав відповідь про відмову в поновленні договору від 30 грудня 2005 року, яку було обґрунтовано бажанням самостійно використовувати земельну ділянку.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, і орендар продовжує використовувати спірну ділянку.

29 березня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ФГ Велес-В договір користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відносно спірної земельної ділянки, який 05 квітня 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Вважає, що укладання договору емфітевзису між відповідачами є грубим порушенням переважного права орендаря на поновлення договору оренди, оскільки підприємство скористалося правом на поновлення договору на новий строк і виконало всі необхідні для цього дії.

Позивач просив:

- визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,72 га, кадастровий номер 632180300:01:000:0065, укладений між ФГ Велес-В і ОСОБА_1 , зареєстрований 05 квітня 2018 року за № 25669557, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати поновленим договір оренди землі від 30 грудня 2005 рокуна земельну ділянку площею 5,72 га, зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800105, та визнати укладеною додаткову угоду в наведеній позивачем редакції від 01 жовтня 2017 року та стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в задоволенні позову ПСП Нове життя відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк дії договору оренди, укладений з ПСП Нове життя , закінчився, нового договору сторони не укладали, порушення переважного права позивача відсутні, оспорюваний договір відповідає вимогам закону, є дійсним і права та обов`язки з ПСП Нове життя не порушує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ПСП Нове життя подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПСП Нове життя аргументована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, не врахували, що позивачем дотримано вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі , яка, зокрема, передбачає узгодження з орендарем (за необхідності) істотних умов договору. Проте орендодавець не розглянув пропозицію орендаря. Лист про відмову у продовженні орендних відносин орендодавець обґрунтував бажанням самостійно використовувати земельну ділянку, однак уклав новий договір емфітевзису та не повідомив про прийняте рішення орендаря.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ПСП Нове життя до ОСОБА_1 , ФГ Велес-В про визнання недійсним договору користування чужою ділянкою.

Витребувано із Валківського районного суду Харківської області зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер 632180300:01:000:0065 , розташованої на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ПСП Нове життя укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради, строком на п`ять років.

Згідно з умовами вказаного договору після закінчення строку договору оренди землі орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

31 січня 2008 року договір зареєстровано у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Центрального державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040868800105.

20 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП Нове життя укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, згідно з умовами якої сторони домовились внести в договір оренди зміни щодо земельної ділянки, щодо розміру орендної плати, а пункт 8 договору викладено у наступній редакції: Договір укладено сторонами на 5 (п`ять) років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Договір діє з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін .

Додаткова угода зареєстрована в Управлінні Держкомзему у Валківському районі Харківської області 04 грудня 2012 року.

01 жовтня 2017 року ПСП Нове життя направилоо ОСОБА_1 лист-повідомлення про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди.

04 листопада 2017 року ОСОБА_1 направив лист-повідомлення про небажання продовжувати договір на новий термін з ПСП Нове життя та наміром використовувати земельну ділянку самостійно.

29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ Велес -В укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) терміном на три роки з дати державної реєстрації емфітевзису.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанційнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною восьмою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою - п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Суди встановили, що позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договору оренди з проектом додаткової угоди у жовтні 2017 року, а відповідач-орендодавець своїм листом ще до закінчення дії договору оренди - у листопаді 2017 року повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати договір оренди землі на новий строк та наміром використовувати земельну ділянку самостійно.

Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України , не порушено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2019 року (справа № 625/166/18), 01 серпня 2019 року (справа № 615/593/18) та від 05 вересня 2019 року (справа № 615/595/18).

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги щодо неправильного вирішення питання про стягнення витрат на надання правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не приймає, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ФГ Велес-В витрат на професійну правничу допомогу, суди надали належну оцінку наданим ФГ Велес-В доказам, правильно застосували норми права, які регулюють дане питання, у результаті чого дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з позивача на їх користь таких витрат. Самі по собі доводи про неспівмірність таких витрат висновків судів не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції тапостанови апеляційного суду- без змін.

Керуючись статтями 389, 400 , 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук