Постанова

від 29.04.2020 по справі 911/2416/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2020 р. Справа№ 911/2416/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтлес

на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020

у справі № 911/2416/19 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтлес

про стягнення 49 020,00 грн

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Українська залізниця (далі - АТ Укрзалізниця , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтлес (далі - ТОВ Вайтлес , відповідач) про стягнення 49 020,00 грн штрафу за неправильно зазначену масу вантажу у залізничній накладній №44885069, нарахованого на підставі п. 5.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (далі - Правила) та ст. ст. 118, 122 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №457 від 06.04.1998 (далі - Статут залізниць України).

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19 позов задоволено, стягнуто з ТОВ Вайтлес на користь АТ Укрзалізниця 49 020,00 грн штрафу та 1 921,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно застосував штрафні санкції на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України, оскільки відповідачем порушені вимоги в частині неправильного зазначення у накладній маси вантажу; доказів оскарження складеного позивачем комерційного акту №410006/140/43 від 19.06.2019 відповідачем не надано; оскільки зазначення невірної маси в накладній сталося з вини відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому, судом відхилені посилання відповідача на відсутність збитків у позивача у зв`язку з недозавантаженням вагонів, оскільки норми ст. 122 Статуту залізниць України не пов`язують застосування штрафу з наявністю збитків.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Вайтлес звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що накладення штрафу у розмірі п`ятикратної провізної плати, що застосоване залізницею до ТОВ Вайтлес за неправильно зазначену у накладній масу вантажу на підставі п. 5.5. Правил та статей 118, 122 Статуту залізниць України суперечить вимогам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України); суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати до спірних правовідносин ч. 4 ст. 231 ГК України, як нормативного акта вищої юридичної сили; підстави і порядок застосування господарських санкцій до учасників господарських відносин визначаються виключно ГК України, Законом України, договором, що укладений між сторонами спірних правовідносин; в законодавстві України відсутня норма Закону України, яка передбачає накладення штрафу за неправильне зазначення маси вантажу при оформленні перевізних документів під час здійснення залізничних перевезень.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 поновлено ТОВ Вайтлес пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 29.04.2020, встановлено АТ Укрзалізниця строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19.

У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 07.06.2019 зі станції Велика Кахнівка Південної залізниці ТОВ Вайтлес (відправник) за накладною №44885069 був відправлений вагон №60202512 з вантажем лом чорних металів, не поіменований в алфавіті, лом сталевий вид №510 , вагон завантажений до повної навалом місткості, помаркований вапном, на станцію призначення - Правда Придніпровської залізниці, одержувач вантажу - ПАТ Дніпровський меткомбінат .

Згідно з даними накладної №44885069 вантаж був завантажений у вагон №60202512 вантажовідправником, маса вантажу визначена відправником - 60 200 кг, спосіб визначення маси - на кранових вагах заводський № 0525, перевізна плата складає 9804,00 грн.

19.06.2019 на проміжній станції Знам`янка Одеської залізниці позивачем проведено перевірку маси вантажу у вагоні та складено акт загальної форми №51099 (форма ГУ-23), в якому зазначено, що при перезважуванні вагона з розчепленням 19.06.2019 на тензометричних статичних вагонних вагах СВ -150000В2 ст. Знам`янка (держповірка ваг 05.09.2018) працівником станції ОСОБА_1 в присутності заступника начальника станції ОСОБА_2 , стрільця СК-21 СТ . Знам`янка ОСОБА_3 виявлено комерційну несправність, а саме: брутто 45850 кг, що менше ваги документа на 14350 кг.

За результатами перевірки та контрольного зважування на вагонних вагах складено комерційний акт №410006/140/43 від 19.06.2019.

У розділі Г комерційного акту зазначено, що в документі зазначено вантаж навантажений навалом, розмір навантаження відносно висоти бортів не зазначено вид 510, нанесене маркування білим вапном, вага-тара 23800 кг, нетто 60200 кг. При перевірці виявлено в вагоні навантаження нижче бортів 10 мм, вантаж вкритий листами звареними між собою. В наявності маркування вапном.

Відповідно до розділу Д комерційного акту, слідів розкрадання та втрати вантажу немає. В вагоні глухі торцеві стінки люка щільно закриті, додатково ув`язані дротом. Об`єм кузова 85 м куб. Також наведені дані, вказані в акті загальної форми №51099.

У результаті виявленого неправильного зазначення ТОВ Вайтлес маси вантажу у накладній №44885069, позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України нарахував відповідачеві штраф у розмірі 49 020,00 грн (9 804,00 грн х 5), за стягненням якого звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, за яким, відповідно до ст. 909 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Аналогічні положення містить ст. 307 ГК України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений строк та видати його вантажоодержувачу, а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з частиною 2 статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин 5, 6 статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 5 статті 307 ГК України вищезазначеної статті умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 3 Закону України Про залізничний транспорт передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України Про транспорт , цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Положеннями Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі також - Статут), визначаються обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, а також регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (ст. 2 Статуту).

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неправомірність застосування позивачем положень Статуту як нормативного акту, що не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції, з огляду на наступне.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина 1 статті 117 Конституції України). Правові акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України.

Постанови Кабінету Міністрів України - це нормативно-правові акти, що приймаються на виконання Конституції та законів України з найбільш важливих питань компетенції Кабінету Міністрів України. Постанови уряду, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх опублікування в Офіційному віснику України, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Правові акти уряду також оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України. Постанови уряду або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Відповідно до Указу Президента України від 10.06.1997 №503/97 Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набранням ними чинності закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України підлягають лише офіційному оприлюдненні.

Статут залізниць України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457 та оприлюднено у офіційному виданні Офіційний вісник України за 1998 рік у №14.

Указ Президента України від 03.10.1992 за № 493 Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади та Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 за № 731 Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади розповсюджують свою дію виключно на нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Отже, Статут залізниць України затверджено з додержанням правових норм, які регулювали порядок його прийняття та узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Згідно зі ст. 6 Статуту накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Відповідно до ст. 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Пунктом 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил.

Згідно з ч. 1 п. 1.2 Правил накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил (ч. 6 п. 1.2 Правил).

Пунктом 1.3 Правил визначено, що усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником у відповідні графи. Виправлення не допускаються; у разі необхідності зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов`язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни, які вносяться до перевізного документа залізницею, засвідчуються посадовою особою залізниці із зазначенням дати та найменування станції, на якій внесено зміни.

Відповідно до п. 2.1 Правил вантажовідправник при заповненні комплекту перевізних документів повинен вказати масу вантажу у кілограмах.

Статтею 37 Статуту передбачено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса; маса вантажів визначається відправником.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній; залізниця має право перевірити правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).

За приписами ч. 1 ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені позивачем в обґрунтування позовних вимог обставини підтверджуються даними, зокрема, складеного позивачем комерційного акту №410006/140/43 від 19.06.2019, яким засвідчено факт розбіжності маси вантажу, зазначеної у перевізному документі - накладній №44885069 від 07.06.2019, на 14350кг, а також вказано, що вантаж помаркований вапном, маркування не порушене, слідів розкрадання та втрати вантажу немає.

Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому є належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладній, та фактичної маси вантажу. При цьому, доказів оскарження вказаного комерційного акту відповідачем не надано.

В силу приписів ст. 122 Статуту, за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту; при цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Статуту залізниць України, за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2018 у справі № 917/964/17, відповідно до якої при розгляді справ про стягнення цього штрафу господарським судам слід виходити з того, що неправильно вказаною має бути хоча б одна відомість; підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.

Так, у зв`язку з виявленням невідповідності маси вантажу порівняно з перевізним документом позивачем за вказане порушення на підставі ст. 122 Статуту залізниць України було нараховано ТОВ Вайтлес штраф в розмірі, передбаченому ст. 118 Статуту залізниць України, а саме, п`ятикратної провізної плати за вагон, відправлений від станції Велика Кахнівка Південної залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці, який складає 49 020,00 грн (провізна плата 9 804,00 грн х 5).

Отже, відправник був зобов`язаний зазначити в накладній вірну масу вантажу, який знаходився у даному вагоні, і провізна оплата в даному випадку в накладній визначалася, виходячи із маси всього вантажу, який знаходився у даному вагоні. Проте, відповідач свого обов`язку щодо зазначення у накладній №44885069 правильної маси вантажу не виконав.

Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17, від 27.03.2020 у справі № 917/500/19.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем правомірно застосовано штрафні санкції на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України, оскільки відповідачем порушені вимоги останнього щодо правильного зазначення у накладній маси вантажу.

Доводи скаржника про суперечність застосованих судом норм Статуту залізниць України нормам Господарського кодексу України судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, частиною 9 статті 10 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.

Тобто, дані норми мають відсилочний характер та прямо вказують на нормативний акт, що підлягає застосуванню на їх підставі.

Таким чином, колегія суддів ставиться критично до доводів скаржника про те, що жодною нормою Закону України не передбачено накладення штрафу за неправильне зазначення маси вантажу при оформленні перевізних документів під час здійснення залізничних перевезень.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт порушення відповідачем правил оформлення перевізних документів належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 49 020,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Вайтлес має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вайтлес на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2020 у справі №911/2416/19.

4. Матеріали справи №911/2416/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.05.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир