Рішення

від 29.04.2020 по справі 910/3365/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2020Справа № 910/3365/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНА КОМПАНІЯ "ЛАНИ ПОЛІССЯ" (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 25-27)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФОСАГРО" (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16/17)

про повернення безпідставно набутого майна 740 000,00 грн.

за участю представників

від позивача: Куликовський В.В.

від відповідача: не з`явились

У судовому засіданні 29.04.2020, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНА КОМПАНІЯ "ЛАНИ ПОЛІССЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФОСАГРО" про повернення безпідставно набутого майна 740 000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що у період з 23.08.2019 року до 29.08.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНА КОМПАНІЯ "ЛАНИ ПОЛІССЯ" (надалі - позивач) перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФОСАГРО" (надалі - відповідач) грошові кошти в сумі 740 000,00 грн в якості оплати за мінеральні добрива "Діамофоска 8 19 29+3". Позивач сплатив грошові кошти Відповідачеві на підставі рахунків-фактур № 98 та № 99 від 23.08.2019 року. Проте, відповідач своїх зобов`язання не виконав, а тому позивач вважає, що відповідач набув грошову суму в розмірі 740 000,00 грн. за рахунок позивача без належної правової підстави та зобов`язаний повернути ці кошти позивачеві в силу приписів ст. 1212 ЦК, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позов про повернення коштів у розмірі 740 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3365/20 та вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 08.04.2020.

У судовому засіданні 08.04.2020 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 29.04.2020.

У судовому засіданні 29.04.2020 суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

У період з 23.08.2019 по 29.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю АГРАРНА КОМПАНІЯ ЛАНИ ПОЛІССЯ (далі - позивач) перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ФОСАГРО (далі-відповідач) грошові кошти в сумі 740 000,00 грн в якості оплати за мінеральні добрива Діамофоска 8 19 29+3 .

Факт часткового перерахування коштів на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактури №98 та №99 від 23.08.2019 підтверджується платіжними дорученнями № 357 від 23.08.2019 на суму 100 000,00 грн, № 358 від 23.08.2019 на суму 200 000,00 грн, № 360 від 28.08.2019 на суму 54 000,00 грн, № 361 від 28.08.2019 на суму 186 000,00 грн, № 361 від 29.08.2019 на суму 200 000,00 грн.

За доводами позивача, після перерахування відповідачу грошових коштів на загальну суму 740 000,00 грн, поставки мінеральних добрив здійснено не було.

Звертаючись з позовом до суду про стягнення 740 000,00 грн позивач зазначає, що сторони не досягли в належній формі згоди щодо предмету договору поставки та його ціни, у зв`язку з чим останній вважається неукладеним, а перераховані відповідачу грошові кошти набуті без відповідної правової підстави, а тому підлягають поверненню згідно ст. 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки, додані до матеріалів справи рахунки-фактури №98 та №99 від 23.08.2019 містить найменування товару, його кількість, ціну та підпис уповноваженої особи відповідача, а позивач, в свою чергу, на підставі вищевказаних рахунків перерахував суму часткової передоплати у розмірі 740 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 357, № 358 від 23.08.2019, № 360, № 361 від 28.08.2019 та № 361 від 29.08.2019, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

При цьому посилання позивача на те, що сторони не дійшли згоди щодо умов поставки, а тому відповідний договір не було укладено, не відповідає встановленим вище обставинам. Також не відповідають дійсності посилання позивача на те, що грошові кошти отримано відповідачем безпідставно.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що відповідач товар позивачу не поставив.

Позивач просить стягнути сплачені ним грошові кошти в розмірі 740 000,00 грн як безпідставно набуті на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Судом встановлено, що між сторонами існували договірні відносини. Той факт, що договір сторонами укладено у спрощений спосіб не свідчить про те, що він не є укладеним. Оскільки, між сторонами у справі було укладено договір поставки у спрощений спосіб, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім в якості попередньої оплати за поставку в подальшому товару позивачу, такі кошти набуто за наявності правової підстави, відтак їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права й договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, в тому числі й щодо вимоги повернути покупцю попередньо сплачені кошти у зв`язку з неналежним виконанням постачальником умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору. Разом з тим, правила ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання ще не укладеного юридично договору.

Даного правового висновку про застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України дійшов Верховний Суд України у постановах від 24.09.2014 у справі № 6-122цс14 та від 14.10.2014 у справі № 3-129гс14.

Проте, згідно зі ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд, окрім іншого, вирішує таке питання як, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.

Підставою позову є фактичні обставини, якими сторона обґрунтовує свою вимогу. Невірне посилання позивачем на законодавство в обґрунтування своїх позовних вимог не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки суд не позбавлений можливості самостійно визначити норми, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 740 000,00 грн на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву чи докази, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНА КОМПАНІЯ "ЛАНИ ПОЛІССЯ" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФОСАГРО" (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, буд. 14, офіс 16/17; ідентифікаційний код 43001840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНА КОМПАНІЯ "ЛАНИ ПОЛІССЯ" (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 25-27; ідентифікаційний код 42401035) грошові кошти у розмірі 740 000 (сімсот сорок тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 11 100 (одинадцять тисяч сто) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.05.2020

Суддя Л. Г. Пукшин