Рішення

від 30.04.2020 по справі 240/11190/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/11190/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлену наказом від 10.10.2019 за №6-33-10/14-19-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Левківської сільської ради Житомирського району згідно заяви (клопотання) від 10.10.2019.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 10 вересня 2019 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Левківської сільської ради Житомирського району. Позивач наголошує, що земельна ділянка на яку вона претендувала є абсолютно вільною, вона нікому не передана у власність, в оренду чи в користування, більш того згідно відомостей з Публічної кадастрової карти цій земельній ділянці не було присвоєно кадастровий номер, а тому вона не є сформованою у розумінні вимог чинного земельного законодавства. Однак, розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняло наказ від 10.10.2019 №6-3310/14-19-СГ, яким відмовило ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з відсутністю в управління повноважень на розпорядження землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки в Публічній кадастровій карті на територіальній зоні, де знаходиться бажана нею земельна ділянка, оформлені належним чином із присвоєнням кадастрових номерів інші земельні ділянки різної площі, однак всі вони мають цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що на переконання позивача підтверджує належність бажаної нею земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення. Вказані обставини зумовили звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просила заборонити посадовим особам Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та/або іншим уповноваженим особам приймати рішення та/або вчиняти будь-які інші дії щодо: надання дозволів (наказів, рішень, листів тощо) на виготовлення технічної документації на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,0 га для будь-яких цільових призначень з правом передачі в подальшому в оренду (користування) або у власність на території Левківської сільської ради з бажаним для позивача місцем розташування земельної ділянки щодо якої подавалася заява до відповідача від 10.09.2019 з відповідним викопіюванням її місцезнаходження.

За наслідками розгляду вказаної заяви, судом було винесено ухвалу від 23 жовтня 2019 року та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалю судді від 23 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.

01 листопада 2019 року до суду на виконання вимог ухвали від 23.10.2019 надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 з усуненими недоліками.

Ухвалою від 06 листопада 2019 року відкрито провадження у справі №240/11190/19 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

27 листопада 2019 року до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог та просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. Таку позицію відповідач аргументував тим, що при розгляді заяви позивача управлінням для отримання детальної інформації стосовно земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, було зроблено відповідний запит до Міськрайонного управління у Житомирському районі та місті Житомирі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області. З наданої у відповідь довідки від 30.09.2019 №1959/423-19-0.15 та графічних матеріалів було встановлено, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, належить до державної форми власності та відноситься до категорії земель: Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення . Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності, та не наділене повноваженнями розпоряджатися землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. З огляду на що, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вважає, що ним було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки у власність (а.с.76-82).

Крім того, у відзиві відповідач повідомив, що бажана позивачем земельна ділянка обліковується в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Листопад (код ЄДРПОУ 20411113), яке не перебуває в процесі припинення. Більш того, згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельна ділянка, яка перебуває в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Листопад , може бути передана у власність чи користування іншій особі лише після припинення права користування цією земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю Листопад в порядку, визначеному законом (а.с.76-82).

03 грудня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких позивач зазначила, що жодних правовстановлюючих документів, зокрема державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,44 га на території Левківської сільської ради Житомирського району у Товариства з обмеженою відповідальністю Листопад немає, а тому і підстав для відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою у відповідача не було. Крім того, позивач вказала, що із площі земельної ділянки розміром 2,44 га, яка на переконання відповідача належить на праві користування Товариству з обмеженою відповідальністю Листопад , у 2008 році було виділено а передано у приватну власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,35 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Вказане, на думку ОСОБА_1 , підтверджує, що бажана нею земельна ділянка відноситься до земель сількогосподарського призначення та відповідно спростовує доводи відповідача про те, що ця земельна ділянка належить до категорії земель: Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення . З огляду на що, позивач просила задовольнити її позов у повному обсязі (а.с.88-92).

Крім того, в пункті другому прохальної частини письмових пояснень, позивач просила суд провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 10 грудня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд адміністративної справи № 240/11190/19 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін було відмовлено.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просила надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Левківської сільської ради Житомирського району. До заяви позивачем було додано копію свого паспорта та ідентифікаційного коду, а також викопіювання із позначенням бажаного місце розташування земельної ділянки (а.с.15).

Розглянувши подану позивачем заяву, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняло наказ від 10.10.2019 №6-3310/14-19-СГ, яким відмовило ОСОБА_1 в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Лемківської сільської ради Житомирського району, у зв`язку з відсутністю у Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області повноважень щодо розпорядження землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (а.с.18).

Таким чином, фактичною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало те, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, належить до категорії земель: Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення , повноваженнями на розпорядження якою Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не наділене.

Вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлену наказом від 10.10.2019 за №6-33-10/14-19-СГ, протиправною ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст. 116 цього Кодексу).

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені в статті 122 ЗК України.

Частинами 1-5 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Натомість, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 ЗК України).

Відповідно до статті 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема: а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; є-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення № 15), визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до підпунктів 26 та 31 пункту 4 Положення № 15 Держгеокадастр здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з пунктом 7 Положення № 15 Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що саме Держгеокадастр та його територіальні органи уповноважені розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення та передавати такі землі у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований ст. 118 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки вказаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, частина шоста статті 118 ЗК України дає вичерпний перелік цільових призначень, за якими можуть безоплатно передаватися у власність земельні ділянки: для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частин 6-7 статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку; відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.09.2019 звернулась до відповідача з заявою відповідно до статей 118, 121 ЗК України про надання їй дозволу на виготовлення їй проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області. До заяви позивачем були долучені графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, а саме викопіювання з Публічної кадастрової карти за кодом КОАТУУ (Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України) - 1822084100, номером кадастрової зони - 05, номером кадастрового кварталу - 000 (а.с.15, 19,20).

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, реалізовуючи надані йому чинним законодавством повноваження щодо розпорядженнями землями сільськогосподарського призначення державної власності, під час розгляду заяви ОСОБА_1 встановив, що бажана нею земельна ділянка площею 1,0 га, розташована на території Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області в межах кадастрового кварталу 1822084100:05:000, є земельною ділянкою державної форми власності та відноситься до категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Крім того, було встановлено, що вказана земельна ділянка обліковується в користуванні ТОВ Листопад (код ЄДРПОУ 20411113) (а.с.84-85).

Вказані обставини зумовили прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області наказу від 10.10.2019 №6-3310/14-19-СГ про відмову ОСОБА_1 в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з відсутністю в управління повноважень щодо розпорядження землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (а.с.18).

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що вказана вище інформація про віднесення бажаної позивачем земельної ділянки до категорії земель - Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення підтверджується належними й допустимими доказами, а саме доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву довідкою Міськрайонного управління у Житомирському районі та у м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30.09.2019 №1959/423-19-0.15, наданою у відповідь на запит відповідача про надання відомостей з Державного земельного кадастру (а.с.84-85).

Суд враховує, що відповідно до статті 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613-VI, Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Статтею 20 Закону № 3613-VI визначено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок № 1051), відповідно до пункту 4 якого ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держгеокадастром за погодженням з Мінекономіки державне підприємство, яке належить до сфери управління Держгеокадастру.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1051, до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до Порядку взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб, затвердженого наказом Держгеокадастру від 04.06.2015 № 95, при надходженні до територіального органу клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення у межах норм безоплатної приватизації або клопотання особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення (на безконкурентних засадах), відповідним територіальним органом безпосередньо в момент надходження клопотання здійснюється реєстрація цього клопотання відповідно до вимог Типової інструкції.

Після реєстрації клопотання територіальний орган у одноденний строк звертається до відповідного Державного кадастрового реєстратора та управління (відділу) Держгеокадастру/Держземагентства у районі (місті), міськрайонного, міжрегіонального управління (відділу) для отримання відомостей з Державного земельного кадастру щодо запитуваної земельної ділянки разом із викопіюванням з індексної кадастрової карти (плану), на якій орієнтовно відображається запитувана земельна ділянка.

Державним кадастровим реєстратором і керівником управління (відділу) Держгеокадастру/Держземагентства у районі (місті), міськрайонного, міжрегіонального управління (відділу) в одноденний строк письмово надаються територіальному органу наявні відомості з Державного земельного кадастру згідно з додатком 1 до Порядку, а також викопіювання з індексної кадастрової карти (плану), на якій орієнтовно відображено запитувану земельну ділянку (додаток 2) (підпункти 2.1-2.3 Порядку).

Таким чином, відповідач під час розгляду заяви ОСОБА_1 , отримав у порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, відповідну інформацію з Державного земельного кадастру, оформлену довідкою Міськрайонного управління у Житомирському районі та у м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30.09.2019 №1959/423-19-0.15, а тому така інформація є офіційною, об`єктивною та достовірною в силу прямої вказівки закону.

Доказів протилежного, зокрема того, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 бажає отримати у власність, належить до земель сільськогосподарського призначення, а не до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, позивачем до суду не надано.

Натомість з приводу зазначених в позові та в письмових пояснення доводів позивача про те, що підтвердження належності бажаної нею земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, є те, що на територіальній зоні, де знаходиться бажана нею земельна ділянка, знаходяться інші земельні ділянки, однак всі вони мають цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, в тому числі й земельна ділянка громадянки ОСОБА_2 , яка була виділена із земельної ділянки розміром 2,44 га, що на переконання відповідача належить на праві користування Товариству з обмеженою відповідальністю Листопад , суд зазначає наступне.

Статтею 18 ЗК України встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, кожна земельна ділянка відноситься до тієї чи іншої категорії земель залежно від свого основного цільового призначення, і віднесення певної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії, жодним чином не свідчить про те, що суміжна з нею земельна ділянка або земельна ділянка, розташована на тій же територіальній зоні, будуть відноситися до тієї категорії земель, а тому суд відхиляє доводи позивача в цій частині.

Як вже було зазначено судом, згідно з відомостями Державного земельного кадастру, земельна ділянка, яку має намір отримати позивач для ведення особистого селянського господарства, відноситься до категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Статтею 23 ЗК України (частини перша-третя) встановлено, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Разом з тим, відповідно до статті 65 ЗК України, землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 ЗК України).

Оцінка встановлених судом фактичних обставин справи в розрізі наведених вище норм матеріального закону дає підстави дійти висновку про неможливість надання відповідачем дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, позаяк згідно з відомостями, внесеними до Державного земельного кадастру, бажана позивачем земельна ділянка не відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, а належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а тому, відповідно до ст. 122 ЗК України Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не наділене повноваженнями на розпорядження такою категорію земель.

Щодо доводів позивача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Листопад правовстановлюючих документів, а саме державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,44 га на території Левківської сільської ради Житомирського району, суд зазначає, що під час розгляду даної адміністративної справи судом досліджується оскаржувана відмова Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлена наказом від 10.10.2019 за №6-33-10/14-19-СГ, та мотиви відмови, зазначені відповідачем у вказаному наказі.

Як вбачається із наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 10.10.2019 за №6-33-10/14-19-СГ, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою була відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області повноважень щодо розпорядження землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а не перебування бажаної позивачем земельної ділянки у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Листопад ., у зв`язку з чим, суд під час розгляду даної справи не надає вказаним обставинам правової оцінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Окрім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене вище, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами підтвердив, що наказ від 10.10.2019 за №6-33-10/14-19-СГ про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано та розсудливо, з урахуванням всіх фактичних обставин.

Доводи позивача не спростовують правомірності поведінки відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не спростовують правомірності оскарженого наказу та не дають суду підстав для його скасування.

Таким чином, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Встановлений строк на апеляційне оскарження відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя І.Е.Черняхович