Постанова

від 04.05.2020 по справі 910/16539/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2020 р. Справа№ 910/16539/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.01.2020

у справі № 910/16539/19 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта"

про стягнення 153618,52 грн., що еквівалентно 4429,60 євро,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта"(далі - відповідач, скаржник) про стягнення 153618,52 грн., що еквівалентно 4429,60 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2018 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті в Миколаївській області проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля SCANIA, д.р.н. НОМЕР_1 та напівпричепу-контейнеровозу KERSSBORER SB 1022, д.р.н. НОМЕР_2 за результатами якого проведено розрахунок №380 від 01.02.2018 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та ПП "Сільвер Макс" нарахована плата за проїзд в розмірі 4429,60 євро, що еквівалентно 153618,52 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача основну грошову заборгованість в розмірі 153618,52 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" в дохід Державного бюджету України 153618,52 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом (що еквівалентно 4429 євро 60 центів, відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України станом на 01.02.2018).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілліта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/16539/19 від 28.01.2020 та прийняти нове рішення, яким повернути позовну заяву позивачу.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що у заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури відсутні повноваження для звернення до суду із даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/16539/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/16539/19. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи

30.03.2020 від заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначаючи при цьому, що порушення інтересів держави полягає у ненадходженні до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування великоваговими та великогабаритними транспортними засобами, що ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2018-2022 роки, метою якої є відновлення і розвиток автомобільних доріг загального користування державного значення для інтеграції їх до європейської транспортної системи та підвищення на них рівня безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень. Отже, визначена контролюючим органом плата за проїзд, що несплачена перевізником добровільно в установлені строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України, а її несплата у визначені строки суттєво порушує інтереси держави.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/16539/19 є вимоги про стягнення 153618,52 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.02.2018 Укртрансбезбеки у Миколаївській області, на підставі направлення на перевірку № 010485 від 25.01.2018 на пункті габаритно-вагового контролю А/Д Н-24 "Благовіщенське-Миколаїв", 211 км + 920 м, проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки "Scania", модель "R124LA", реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепу марки "Kerssborer SB 1022", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

За результатами перевірки 01.02.2018 складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0012783 та акт №0004008 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів.

У довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акті зазначено, що транспортний засіб з напівпричепом має повну масу 55,35 т, при нормативно допустимій масі 40 т і водій відмовився від підпису та отримання копії акту.

В акті №0004008 вказано, що транспортний засіб завантажено сільськогосподарською продукцією, і маршрут його руху "Умань - Миколаїв - Одеса" протяжністю 392 км.

На підставі зазначених вище довідки та акту здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №380 від 01.02.2018, та нарахована плата у розмірі 4429,60 євро, еквівалентній на день здійснення розрахунку за офіційним курсом гривні, встановленим Національним Банком України, сумі 153618,52 грн.

Зазначений розрахунок та акт №0004008 складено відносно ПП "Сільвер Макс" та надіслано листом №273/30-1-13 від 09.02.2018 з вимогою про оплату вказаної суми.

Разом з тим судом встановлено, що 15.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілліта", як орендарем, та Приватним підприємством "Сільвер-Макс", як орендодавцем, укладено Договір оренди транспортного засобу, а саме вантажного сідлового тягача марки "Scania", модель "R124LA", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Також, 01.01.2017 між ОСОБА_1 (позичкодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілліта" (користувач) було укладено Договір позички транспортного засобу №1, за умовами якого відповідачу було передано контейнеровоз "Kerssborer SB 1022", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями відповідних договорів та актів приймання-передачі.

Статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено на перевізників.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілліта" вказану суму за проїзд не сплатило, що стало підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом, враховуючи відсутність у Укртрансбезпеки відповідних повноважень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що у даній справі прокурором доведено правомірність звернення прокурора із вказаним позовом до суду, а враховуючи те, що відповідач, у встановлений законом строк плату за проїзд автомобільними дорогами великоваговим транспортним засобом у розмірі 4429,60 євро, що еквівалентно станом на 01.02.2018 153618,52 грн. не сплатив, дії Укртрансбезпеки не оскаржив, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 153618,52 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Особливості участі прокурора в розгляді справ визначено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом положень якої у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, звертаючись до суду з даною позовною заявою прокурор виходив з того, що внаслідок несплати відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, порушуються економічні інтереси держави в частині ненадходження коштів до Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що управління Укртрансбезпеки звернулось до Звенигородської місцевої прокуратури із листом щодо необхідності захисту інтересів держави у зв`язку з відсутністю повноважень на звернення до суду.

При цьому, звертаючись до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті прокурор зазначив, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати, яка за своєю правовою природою є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Проте ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеки не наділено правом звернення саме до суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Судова колегія звертає увагу, що звернення прокурора з позовною заявою, який діє в інтересах держави, необхідно розглядати як інтереси держави у відповідних, зокрема господарських правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У той же час, вступаючи в господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-160гс18, пункти 6.21 - 6.23), і підстав для відступу від них не вбачається.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даній справі прокурором доведено правомірність звернення прокурора із вказаним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Положеннями статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок).

Відповідно до підпункт 4 пункту 2 Порядку, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п.6 Порядку).

Згідно з п. 20 Порядку, за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Пунктом 21 Порядку встановлено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Згідно з п.27 Порядку, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень (п. 28 Порядку).

Відповідно до пункту 30 Порядку плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

За правилами пункту 31-1 Порядку Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справи наявні усі передбачені Порядком документи, зокрема довідка, акт №0004008 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів та розрахунок плати за проїзд, які були складені працівниками Укртрансбезпеки 01.02.2018 у зв`язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу.

Колегією суддів встановлено, що розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в сумі 4429,60 євро здійснений відповідно до затвердженої формули, здійснений без помилок та на переконання судової колегії є вірним.

Разом з тим, заперечення скаржника у своїй апеляційній скарзі щодо відсутності повноважень прокурора для звернення до суду із даним позовом судовою колегією визнаються безпідставними, оскілки спростовуються зазначеними вище положеннями чинного законодавства.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, а також те, що відповідач у встановлений законом строк плату за проїзд автомобільними дорогами великоваговим транспортним засобом у розмірі 4429,60 євро, що еквівалентно станом на 01.02.2018 153618,52 грн. не сплатив, дії Укртрансбезпеки не оскаржив, судова колегія дійшла до переконання, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 153618,52 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/16539/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/16539/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі №910/16539/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/16539/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв