Рішення
від 27.04.2020 по справі 320/5189/19
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року справа № 320/5189/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП із позовом до Київської міської митниці ДФС, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39422888) про коригування митної вартості товарів від 05.09.2019 №UA100010/2019/000291/2.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова у митному оформленні товару за ціною договору (контракту) та коригування контролюючим органом митної вартості імпортованого позивачем товару є протиправною, оскільки декларантом надано необхідні документи для митного оформлення та визначення митної вартості товару за першим (основним) методом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП з метою митного оформлення товарів - спортивно-ігрового обладнання, отриманого на виконання умов зовнішньоекономічного контракту до Київської міської митниці ДФС подано всі необхідні документи на підтвердження митної вартості товару. Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості митний орган встановив, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема витрати на транспортування. Проте Київською міською митницею ДФС було прийнято Рішення про коригування митної вартості № UA 100010/2019/000291/2 від 05.09.2019, яким скореговано митну вартість за резервним методом до рівня 8,6337 BYN/кг.

Позивач зазначив, що митний орган витребував додаткові документи для підтвердження митної вартості товару без наявності у нього сумнівів у достовірності поданих документів, без наявності в документах, в яких зазначено митну вартість, розбіжностей.

Таким чином позивач вважає, що митний орган не мав правових підстав для коригування митної вартості товару.

Відповідач проти позову заперечує, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив (а.с. 73-80), що відповідачем правомірно здійснено коригування митної вартості товару, оскільки надані позивачем до митного оформлення документи містили розбіжності, які викликали сумнів у достовірності та об`єктивності відомостей щодо підтвердження числових значень митної вартості. З метою усунення виявлених розбіжностей та підтвердження числових складових митної вартості позивачу було запропоновано надати додаткові документи, які в подальшому ним надано не було, у зв`язку з чим митницею правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/5189/19 за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання, витребувано докази від сторін, встановлено строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів, відкладено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 замінено відповідача у справі Київську митницю ДФС на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А); постановлено здійснювати подальший розгляд справи №320/5189/19 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП , ідентифікаційний код 37693002, зареєстровано як юридична особа 06.06.2011, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №13541020000002488, місцезнаходження юридичної особи: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 71.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" діє на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" протокол № 10 від 27.03.2018 (а.с. 20-27).

Між товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП (Покупець, Україна) та спільним товариством з обмеженою відповідальністю КСІЛ-Ігроленд (Продавець, Республіка Білорусь), укладено зовнішньоекономічний контракт від 01.03.2019 №BY-UA-2019 (далі - Контракт) (а.с. 29-30).

Згідно з пунктом 1 Контракту Продавець продає, а Покупець купує дитяче ігрове і спортивне обладнання власного виробництва на умовах цього контракту.

Згідно пункту 2.1. Контракту, кількість товару визначається Покупцем на кожну поставку згідно із замовленням, складеним у вигляді доповнення до цього контракту.

Відповідно до пункту 3.1. Контракту, Покупець транспортує замовлені товари власним транспортом на умовах FCA Молодечно, Мінська область (Інкотермс 2016).

Відповідно до пункту 4.2. Контракту, ціни на кожну партію товару, що поставляється Продавцем, вказуються в додатку до цього контракту в білоруських рублях.

Згідно пункту 5.1. Контракту, Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Продавця простим банківським переказом 100% від суми замовлення протягом 30 днів з моменту відвантаження кожної партії товару, згідно з підписаним додатком. Покупець має право робити передоплату.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" та Спільним товариством з обмеженою відповідальністю КСІЛ-Ігроленд укладено додаток №3 від 03.09.2019 до Контракту, згідно якого Продавець поставляє Покупцеві обладнання для дитячих майданчиків, а саме: качалка-балансир у кількості 22 шт. вартістю 5038,00 білоруських рублів; качалка на пружині "Кабриолет" в кількості 4 шт. вартістю 2500,00 білоруських рублів; качелі на стійках металеві з жорсткою підвіскою в кількості 9 шт. вартістю 2790,00 білоруських рублів; гірка в кількості 1 шт. вартістю 653,00 білоруських рублів; пісочниця в кількості 13 шт. вартістю 2652,00 білоруських рублів; пісочниця в кількості 2 шт. вартістю 860,00 білоруських рублів; качалка на пружині "Ромашка" в кількості 2 шт. вартістю 658,00 білоруських рублів; качалка на пружині "Дельфін" в кількості 2 шт. вартістю 712,00 білоруських рублів; качалка на пружині "Кораблик" в кількості 1 шт. вартістю 577,00 білоруських рублів; карусель в кількості 9 шт вартістю 5256,00 білоруських рублів; гірка "Мамонтеня" в кількості 6 шт. вартістю 5388,00 білоруських рублів; дитячий ігровий комплекс в кількості 1 шт. вартістю 1558,00 білоруських рублів; качелі подвійні з жорсткою підвіскою металеві в кількості 10 шт. вартістю 7100,00 білоруських рублів на загальну суму 35742,00 білоруських рублів на умовах FCA Молодечно Іncoterms 2016 (а.с. 31).

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Верналіс (Експедитор) укладено договір від 14.05.2019 №14/05 на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (далі - Договір 14/05) (а.с. 102-104).

Відповідно до пункту 1.1. Договору 14/05, Експедитор зобов`язується від свого імені та за рахунок Замовника здійснювати організацію доставки вантажів в міжнародних повідомленнях, залучаючи для здійснення перевезень третю сторону на підставі договору, укладеного між Експедитором та третьою стороною.

Згідно довідки ТОВ Транс Верналіс від 03.09.2019 №03/09-1, вартість перевезення вантажу по маршруту м. Полочани, Молодєченський р-н, Білорусь до пункту пропуску Нова Рудня (Білорусь) склала 24000,00 грн., страхування вантажу не проводилось (а.с. 89).

Для здійснення митного оформлення товару, поставленого за Контрактом, Товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП подано до митного органу UA100010 (відділ митного оформлення №1 митного поста Західний Київської міської митниці ДФС) митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100010/2019/349460 (далі - митна декларація) (а.с. 83-84).

Відповідно до митної декларації, умовами поставки товару є FCA BY Молодечно (графа 20 митної декларації), валюта та загальна сума за рахунком 35742,00 білоруських рублів (графа 22 митної декларації); курс валюти 11,93869 (графа 23 митної декларації); графа 45 митної декларації - 450712,66 грн.

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення позивач подав до відповідача разом із митною декларацією наступні документи згідно переліку, вказаному в графі 44 митної декларації:

- додаток №3 від 03.09.2019 до Контракту (а.с. 95);

- зовнішньоекономічний контракт від 01.03.2019 №BY-UA-2019 (а.с. 96-99);

- рахунок-фактура (invoice) від 03.09.2019 № 205 (а.с. 86);

- рахунок на оплату № 216 від 03.09.2019 (а.с. 91);

- договір на надання транспортно-експедиторських послуг та перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14.05.2019 (а.с. 102-104);

- договір на надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № 020919 від 02.09.2019 (а.с. 100-101);

- автотранспортна накладна CMR № 030919 (а.с. 88);

- сертифікат про походження товару № BYUA9105105001 4112092 (а.с. 105-106);

- специфікація до інвойсу № 205, фото (а.с. 129-130);

- заявка № 11 від 02.09.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування (а.с. 127);

- лист відправника б/н від 04.09. 2019 (а.с. 128);

- довідка про вартість перевезення вантажу від 03.09.2019 № 03/09-1 (а.с. 89);

- декларація на товари № 06641/030919/0072874 (а.с. 131-132);

- пакувальний лист до рахунку-фактури № 205 від 03.09.2019 (а.с. 85);

- прайс-лист (а.с. 90-94);

- договір купівлі-продажу № Д-АА-19-00002 від 26.03.2019 (а.с. 107-109);

- додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № Д-АА-19-00002 від 26.03.2019 (а.с. 110);

- виписка ПАТ "Укрсиббанк" (а.с. 111);

- договір купівлі-продажу № Д-АА-00011 від 30.04.2019 (а.с. 112-113);

- додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № Д-АА-19-00011 від 30.04.2019 (а.с. 114);

- договір № 130 від 08.05.2019 (а.с. 115-118);

- додаток № 1 до Договору № 140 від 08.05.2019 (а.с. 119);

- видаткова накладна № 29від 16.07.2019 (а.с. 120);

- видаткова накладна № 27 від 16.07.2019 (а.с. 121);

- видаткова накладна № 28 від 16.07.2019 (а.с. 122);

- видаткова накладна № 26 від 16.07.2019 (а.с. 123);

- рахунок № С-АА-18-00155 від 15.05.2019 (а.с. 124);

- рахунок № С-АА-19-00012 від 09.04.2019 (а.с. 125);

- рахунок № А-АА-19-00012 від 09.04.2019 (а.с. 126).

Згідно рахунку-фактуру (invoice) від 03.09.2019 № 205, вартість партії товару становила 35742,00 білоруських рублів з умовами оплати 100% протягом 30 днів після відвантаження (а.с. 86).

Походження товару з Республіки Білорусь підтверджується сертифікатом про походження товару № BYUA9105105001 4112092 (а.с. 105-106).

Згідно довідки про транспорті витрати Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Верналіс від 03.09.2019 № 03/09-1, вартість перевезення вантажу по маршруту м.Полочани, Молодєчненський район, Білорусь, до прикордонного переходу Нова гута (Білорусь) автомобілем НОМЕР_3 / НОМЕР_4 становить 24000,00 грн., у тому числі витрати на ПММ - 17500,00 грн.; витрати на відрядження 1500,00 грн.; заробітна плата - 2000,00 грн.; амортизація - 2000,00 грн.; навантажувальні роботи - 1000,00 грн. Вантаж не страхувався (а.с. 89).

При здійсненні перевірки митної декларації за допомогою автоматизованої системи аналізу та управління ризиками під час контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості товару на підставі поданих митних декларацій у відповідача виник сумнів стосовно достовірності наданих позивачем до митного оформлення відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Листом від 05.09.2019, направленим позивачу засобами електронного зв`язку, інспектором Чеботарьовою Т.А. зазначено, що при опрацюванні документів, наданих до митної декларації, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви в правильності визначення митної вартості товарів та повідомлено позивача про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, а саме: якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; якщо здійснювалось страхування страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; виписки з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями (а.с. 47).

У відповідь на повідомлення митного органу щодо надання додаткових документів, позивач листом від 05.09.2019 №1 повідомив контролюючий орган про надання до митної декларації документів, передбачених ч. 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, в повному обсязі, а тому про відсутність додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості (а.с. 56).

Запитом (повідомленням) митного органу від 05.09.2019, направленим позивачу засобами електронного зв`язку, інспектором Чеботарьовою Т.А. здійснено консультацію з декларантом, у якій зазначено, що довідка про транспортні витрати від 03.09.2019 видана ТОВ "Транс Верналіс", проте безпосереднім перевізником товарів згідно відомостей, зазначених в автотранспортній накладній, від 03.09.2019 є третя особа, а саме, "F.L.P. DVOINOS N.P.". Також, згідно даних, зазначених у заявці на перевезення від 02.09.2019 завантаження імпортованого товару передбачено в с. Полочани, у той самий час згідно відомостей, які наведені в комерційному інвойсі від 03.09.2019 та в митній декларації товар постачається на митну територію України відповідно до умов поставки FCA - Молодечно; так само, вартість експедиційних послуг зазначена у розмірі 550,00 грн. без зазначення на якій території надавалася дана послуга (а.с. 57-58).

Розглянувши подані документи, відповідачем прийнято рішення від 05.09.2019 №UA100010/2019/000291/2 про коригування митної вартості та відмовлено позивачу в митному оформленні (випуску) товару (а.с. 137-138), та оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00994 (а.с. 12).

Згідно картки відмови в прийнятті митної декларації № №UA100010/2019/00994, за результатами перевірки митної декларації а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, поданих 05.09.2019 декларантом Товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП , Київська митниця ДФС повідомила про відмову у митному оформленні (випуску) товарів.

З метою здійснення митного оформлення товару та випуску товарів у вільний обіг, позивачем подано митну декларацію ІМ40ДЕ від 05.09.2019 №UA100010/2019/349549 (а.с. 142-143).

З урахуванням рішення про коригування митної вартості визначено вартість товару в розмірі 450712,66 грн. (рядок 45), що призвело до завищення розміру сплачених позивачем митних платежів.

Не погоджуючись із рішенням Київської митниці ДФС Товариство з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП за захистом порушених прав та інтересів звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідач, приймаючи рішення про коригування митної вартості, виходив з того, що подані позивачем для митного оформлення документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару і містять розбіжності, окрім того позивачем не надано в повному обсязі додаткові документи згідно з ч. 2, 3 ст.53 Митного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.246 Митного кодексу України (далі в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з ч.2 ст.VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

У відповідності до частини 3 статті 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч.1 ст.257 Митного кодексу України).

Статтею 50 Митного кодексу України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною 1 статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 52 Митного кодексу України декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до частини 1 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення

Згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Відповідач, приймаючи рішення про коригування митної вартості виходив з того, що позивачем для митного оформлення не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що: довідка про транспортні витрати від 03.09.2019 №03/09/-1, видана ТОВ Транс Верналіс , однак безпосереднім перевізником товарів згідно відомостей, зазначених в автотранспортній накладній (CMR) від 03.09.2019 №030919, є "F.L.P. DVOINOS N.P.". Тобто, відбулось залучення третіх осіб. Підприємство, яке надало документи для підтвердження транспортних витрат, повинно однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару. Разом із тим, згідно даних, зазначених в заявці на перевезення від 03.09.2019 №11, завантаження імпортованого товару передбачено в с. Полочани, в той же час згідно відомостей, які наведені в комерційному інвойсі від 03.09.2019 №205, в митній декларації країни відправлення №06641/030919/0072874 товар постачається на митну територію України відповідно до умов поставки FCA Молодечно. Тобто, встановлена розбіжність щодо місця завантаження товару, що безпосередньо впливає на складові митної вартості. Додаткових угод щодо зміни місця завантаження ТОВ ФАВОРИТ-ГРУП до митного оформлення не надається. Також, згідно рахунку на оплату від 03.09.2019 №216, вартість експедиційних послуг, які надані ТОВ Транс Верналіс , наведена у розмірі 550 грн. без зазначення на якій території надавалась дана послуга. Враховуючи, що дана сума вказана без врахування ПДВ, можна припустити, що дані послуги надавались по всьому маршруту слідування вантажу. В той же час, дана складова не включена до митної вартості .

Згідно з частиною 1 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 2 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 54 Митного кодексу України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною 5 статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до вимог частини 1, 2 статті 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Тобто, відповідно до норм Митного кодексу України, митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Згідно з частиною 4 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Також згідно з частиною 6 статті 53 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Крім того, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25 січня 2019 року у справі № 815/5398/17 та від 06 березня 2019 року у справі № 809/278/17.

У розумінні наведених статей Митного кодексу України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15; від 19.02.2019 у справі №826/2312/16.

Вирішуючи чи були у митного органу обґрунтовані сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей щодо підтвердження числових значень складових митної вартості товару, суд виходить із такого.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивачем було подано до митного оформлення такі документи: додаток №3 від 03.09.2019 до Контракту (а.с. 95); зовнішньоекономічний контракт від 01.03.2019 №BY-UA-2019 (а.с. 96-99); рахунок-фактура (invoice) від 03.09.2019 № 205 (а.с. 86); рахунок на оплату № 216 від 03.09.2019 (а.с. 91); договір на надання транспортно-експедиторських послуг та перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14.05.2019 (а.с. 102-104); договір на надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № 020919 від 02.09.2019 (а.с. 100-101); автотранспортна накладна CMR № 030919 (а.с. 88); сертифікат про походження товару № BYUA9105105001 4112092 (а.с. 105-106); специфікація до інвойсу № 205, фото (а.с. 129-130); заявка № 11 від 02.09.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування (а.с. 127); лист відправника б/н від 04.09. 2019 (а.с. 128); Довідка про вартість перевезення вантажу від 03.09.2019 № 03/09-1 (а.с. 89); Декларація на товари № 06641/030919/0072874 (а.с. 131-132); пакувальний лист до рахунку-фактури № 205 від 03.09.2019 (а.с. 85); прайс-лист (а.с. 90-94); Договір купівлі-продажу № Д-АА-19-00002 від 26.03.2019 (а.с. 107-109); додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № Д-АА-19-00002 від 26.03.2019 (а.с. 110); виписка ПАТ "Укрсиббанк" (а.с. 111); договір купівлі-продажу № Д-АА-00011 від 30.04.2019 (а.с. 112-113); додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № Д-АА-19-00011 від 30.04.2019 (а.с. 114); договір № 130 від 08.05.2019 (а.с. 115-118); Додаток № 1 до Договору № 140 від 08.05.2019 (а.с. 119); видаткова накладна № 29від 16.07.2019 (а.с. 120); видаткова накладна № 27 від 16.07.2019 (а.с. 121); видаткова накладна № 28 від 16.07.2019 (а.с. 122); видаткова накладна № 26 від 16.07.2019 (а.с. 123); рахунок № С-АА-18-00155 від 15.05.2019 (а.с. 124); рахунок № С-АА-19-00012 від 09.04.2019 (а.с. 125); рахунок № А-АА-19-00012 від 09.04.2019 (а.с. 126).

Стосовно доводів митного органу про протиправність залучення третьої особи до перевезення вантажу та відсутності у позивача договору з перевізником суд виходить із такого.

Так, умови поставки FCA (Інкотермс 2010) передбачають, зокрема, що імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, обов`язок завантаження товару на транспорт належить продавцеві.

Згідно пунктів 5, 6 частини десятої статті 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, під час імпорту товару на умовах FCA (Інкотермс 2010) вартість транспортування товару до митного кордону включається до митної вартості товару.

Судом встановлено, що на підтвердження транспортування задекларованого відповідно до митної декларації №UA100010/2019/349460 товару позивачем надано довідку ТОВ Транс Верналіс від 03.09.2019 №03/09-1 про вартість перевезення вантажу, згідно якої вартість перевезення вантажу по маршруту м. Полочани, Молодєченський р-н, Білорусь до пункту пропуску Нова Рудня (Білорусь) склала 24000,00 грн., страхування вантажу не проводилось.

Зазначену суму позивачем було включено до митної вартості товару в митній декларації №UA100010/2019/349460.

При цьому суд наголошує, що Митним кодексом України не передбачено включення до складових митної вартості витрат на експедиційні послуги. До митної вартості включаються лише витрати на транспортування (при постачанні товару на умовах FCA).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до митного оформлення в якості доказів понесення транспортних витрат були надані такі документи: автотранспортну накладну СMR № 030919 (а.с. 88); договір про надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14.05.2019 (а.с. 102-104); договір про надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № 020919 від 02.09.2019 (а.с. 100-101); довідку про вартість перевезення ТОВ Транс Верналіс від 03.09.2019 №03/09-1 (а.с. 89), рахунок на оплату № 216 від 03.09.2019 (а.с. 91); заявка № 11 від 02.09.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування до договору № 14/05 від 14.05.2019 (а.с. 127).

Дослідивши автотранспортну накладну №030919, судом встановлено, що в графі "Перевізник" вказаний Індивідуальний підприємець ОСОБА_2 (а.с.88).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Верналіс (Експедитор) укладено договір від 14.05.2019 №14/05 на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (далі - Договір 14/05) (а.с. 102-104).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Верналіс" було виставлено позивачу рахунок на оплату № 216 від 03.09.2019 на суму 28000,00 грн., з яких: транспортні послуги за маршрутом с. Полочани Молодєченський район Білорусь-кордон Білорусь/Україна (м.п. Нова Гута/Нові Яриловичі), а/м НОМЕР_3 / НОМЕР_4 становить 24000,00 грн., транспортні послуги за маршрутом кордон Білорусь/Україна (м.п. Нова Гута/Нові Яриловичі) - м. Бориспіль, Україна, а/м НОМЕР_5 становить 3450,00 грн.; експедиційні послуги 550,00 грн. (а.с. 91)

Також судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Верналіс" (Експедитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) 02.09.2019 укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажу у міжнародному автомобільному сполученні № 020919 (далі - Договір № 020919) (а.с. 100-101).

Відповідно до пункту 2.1. Договору № 020919, Експедитор, діючи в межах даного Договору, бере на себе зобов`язання за дорученням та за рахунок коштів Замовника організувати перевезення вантажів транспортом Перевізника по маршруту, вказаному в разовому договорі-заявці.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Верналіс" позивачу транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу було здійснено шляхом залучення до їх виконання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , що відповідає договірним умовам.

Так, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України від 01 липня 2004 року №1955-IV Про транспортно-експедиторську діяльність (далі - Закон №1955-IV), відповідно до статті 1 якого транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська ж послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитором (транспортним експедитором) визнається суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність", перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

За змістом частини другої статті 8 Закону №1955-IV транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори надають клієнтам різнопланові послуги, зміст яких зазначено у статті 8 Закону №1955-IV. До них, зокрема, належать і роботи з ведення обліку вантажів, оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за призначенням, страхування вантажів тощо.

У відповідності до статті 9 Закону №1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

При цьому згідно з частиною 2 статті 4 Закону №1955-IV експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Статтею 929 Цивільного кодексу України визначено, що договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Отже відносини експедиторів, вантажовідправників та вантажоодержувачів і порядок розрахунків між ними визначаються насамперед змістом договору на транспортно-експедиційне обслуговування. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, обов`язків та інших відносин, що не суперечить чинному законодавству.

Експедитор може фактично виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань. У той же час, хоча договір транспортного експедирування залежно від його умов може містити окремі елементи договорів доручення, комісії, підряду, зберігання, перевезення тощо, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв`язку з цим законодавством передбачено окреме правове регулювання відносин за договором експедирування.

З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що право Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Верналіс" на залучення до виконання на користь позивача транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу іншої особи безпосередньо передбачено договором на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №14/05 від 14.05.2019.

Залучення експедитором третьої особи перевізника, повністю відповідає змісту транспортно-експедиторської діяльності, договірним відносинам позивача з експедитором та положенням Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.09.2019 у справі №826/66/14.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, суд вважає надані позивачем до митного оформлення документи на підтвердження понесення ним витрат на транспортування належними та достатніми для цілей митного оформлення, й такими, що не містять будь-яких розбіжностей.

При цьому суд зауважує, що Митним кодексом України не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, як і не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи.

Не містить також вичерпного переліку документів на підтвердження витрат експедитора Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004 №1955-ІV.

Отже, стосовно доводів митного органу про непідтвердження транспортних витрат суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи).

Відтак, на думку суду, довідка про транспортні витрати є допустимим та достатнім доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 06.09.2019 у справі №815/2501/18; від 22.08.2019 у справі №810/2784/18; від 31.05.2019 у справі №804/16553/14.

З огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку про те, що зазначення в автотранспортній накладній № 030919 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не ставить під сумнів визначену позивачем митну вартість товару.

Також суд звертає увагу на те, що запит відповідача від 05.09.2019 не містить вимог щодо необхідності надання позивачем документів на підтвердження понесення ним витрат на транспортування, що на думку суду, свідчить про те, що відповідачем не було вчинено усіх дій, які є необхідними для перевірки правильності визначення позивачем суми витрат на транспортування вантажу та митної вартості в цілому.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що висновки контролюючого органу щодо непідтвердження позивачем витрат на транспортування є хибними та спростовані матеріалами справи.

Стосовно доводів митного органу про розбіжність щодо місця завантаження товару суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 3.1. Контракту, покупець транспортує замовлені товари власним транспортом на умовах FCA Молодечно, Мінська область (Інкотермс 2016).

Також, згідно додатку №3 від 03.09.2019 до Контракту, продавець поставляє покупцеві обладнання для дитячих майданчиків в асортименті на загальну суму 35742,00 білоруських рублів на умовах FCA Молодечно Іncoterms 2016 (а.с. 31).

Згідно правил FCA Інкотермс (2010), продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Таким чином, базис поставки FCA Інкотермс покладає на продавця обов`язок передання товару перевізнику в місці, визначеному контрактом та обов`язок по виконанню експортних митних процедур для вивезення товару.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що передання Товару було здійснено за адресою Мінська область, Молодєчненський район, с/р Полочани, Р56, 15-й км, будівля 1, про що зазначено в міжнародній автомобільній накладній СМR 030919 (а.с. 88).

Згідно Реквізитів Продавця, зазначених у Контракті, місцезнаходження Продавця визначено за адресою Республіка Білорусь, Мінська область, Молодєчненський район, с/р Полочани, Р56, 15-й км, будівля 1.

Отже, завантаження Товару відбулося на складі за адресою місцезнаходження Продавця в межах адміністративно-територіальної одиниці Молодєчненського району Мінської області Республіки Білорусь.

Отже, розбіжність відомостей щодо місця поставки на рівні однієї адміністративно-територіальної одиниці (Молодєчненський район) не ставить під сумнів числові значення складових митної вартості товарів, вказаних позивачем у митній декларації, та не свідчать про те, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом, а тому жодним чином не впливає на заявлену позивачем митну вартість товару.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів та відомостей, поданих декларантом.

У спірному рішенні відповідачем зазначено про ненадання позивачем документів, передбачених частинами 2-3 статті 53 Митного кодексу України.

При цьому, відповідач не вказав, які саме документи не були надані позивачем та відсутність яких саме документів стала підставою для висновку про неправильний вибір позивачем методу визначення митної вартості товарів.

У запиті (повідомленні) від 05.09.2019 позивачу було запропоновано надати додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (якщо рахунок сплачено); страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо здійснювалось страхування); виписку з бухгалтерської документації; висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Суд зазначає, що в силу вимог пункту 5.1. контракту № BY-UA - 2019 від 01.03.2019 оплата коштів за отриманий товар здійснюється позивачем протягом 30 днів з моменту відвантаження кожної партії товару згідно з підписаним додатком.

Отже, на момент здійснення позивачем митного оформлення товару у нього ще не виникло обов`язку щодо сплати його вартості.

Дана обставина свідчить про неможливість надання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" документів на підтвердження оплати отриманого ним товару як на момент митного оформлення товару, так і на момент отримання запиту про надання контролюючому органу додаткових документів.

Як убачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: враховуючи неможливість застосування попередніх методів (обґрунтування незастосування попередніх методів направлено у консультації) митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях за митними деклараціями (від 10.06.2019 №UA100010/2019/335847 товар №1 .

Суд зазначає, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товару, оформленого за митною декларацією від 10.06.2019 №UA100010/2019/335847, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цьогоКодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу(частина п`ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Крім того, законодавцем обмежено право відповідача на визначення митної вартості товару шляхом застосування другорядних методів, зокрема, відповідач має право застосувати послідовно другорядні методи тільки у випадку, якщо неможливо визначити митну вартість попереднім методом.

Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).

Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З оскаржуваного рішення убачається, що підставою для застосування резервного методу слугували встановлені контролюючим органом розбіжності в документах, які судом спростовано та визнано необґрунтованими. Крім того, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі №808/454/18; від 19.06.2018 у справі №826/6346/16; від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а; від 02.03.2018 у справі №804/2997/17.

Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дату та номер вказаної митної декларацій, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

В порушення наведених норм Митного кодексу України, оскаржуване рішення не містить: обґрунтування числового значення складових митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Відповідачем не зазначено митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, оскаржуване рішення відповідача оцінюється судом, виходячи з доведеності тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені митним органом у спірному рішенні та вимог, які висувалися позивачу у зв`язку з митним оформленням, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що позивачем подано до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена, внаслідок чого спірне рішення про коригування митної вартості підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 05.09.2019 №UA100010/2019/000291/2, відтак вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп. згідно квитанції № 285 від 18.09.2019. (а.с. 68).

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці Держмитслужби.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії , заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно матеріалів справи, 17.09.2019 року між позивачем та Адвокатом Семеновим Олександром Миколайовичем укладено Договір № 291 про надання правової допомоги (далі - Договір№ 291) (а.с. 63).

Згідно Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 223, виданого Черкаською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 05.12.2005, Семенов Олександр Миколайович має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 66).

За умовами пункту 1.1. Договору № 291, виконавець бере на себе обов`язок надати Клієнтові правову допомогу в обсязі і на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 2.2.1. Договору № 291, Виконавець має право представляти інтереси клієнта в адміністративній справі щодо оскарження рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 05.09.2019 №UA100010/2019/000291/2, шляхом підготовки позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду.

Пунктом 4.1 Договору № 291 визначено, що за надання правової допомоги та послуг, клієнт сплачує виконавцеві 5000,00 грн. без ПДВ. (а.с.63).

Позивачем на підтвердження наданих адвокатом Семеновим Олександром Миколайовичем послуг надано акт прийому наданих послуг від 24.09.2019 на суму 5000,00 грн. (а.с.64).

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи платіжне доручення №287 від 18.09.2019 на суму 5000,00 грн. (а.с. 64) та виписку ПАТ "Укрсиббанк" по рахунку № НОМЕР_6 (а.с. 65).

Водночас, відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби становить 6921,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 05.09.2019 №UA100010/2019/000291/2.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАВОРИТ-ГРУП (ідентифікаційний код 37693002, місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 71) судові витрати у сумі 6921,00 грн. (шість тисяч дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст судового рішення складено 27.04.2020.

Суддя Кушнова А.О.


Суд	Київський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	27.04.2020
Оприлюднено	05.05.2020
Номер документу	89061737
Судочинство	Адміністративне

Кушнова А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 27.04.2020 по справі 320/5189/19КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —320/5189/19

Рішення від 27.04.2020

Рішення
від 27.04.2020 по справі 320/5189/19
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД