Ухвала

від 04.05.2020 по справі 280/2527/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 травня 2020 року

Київ

справа №280/2527/19

адміністративне провадження №К/9901/10662/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року

у справі №280/2527/19

за позовом Кам`ясько-Дніпровської районної спілки споживчих товариств

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови № ЗП 1304/580/AB/П/ТД - ФС від 25 квітня 2019 року;

скасувати постанову № ЗП 1304/580/AB/П /ТД - ФС від 25 квітня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 250380,00 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, позов задоволено.

13 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №280/2527/19.

В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому скаржником зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції отримано 11 березня 2020 року, що підтверджується копією поштового конверту.

Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

При постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12 червня 2019 року у справі №813/3415/18, в якій зазначено, що постанова про накладення штрафу є протиправною і обґрунтовано скасована судом апеляційної інстанції у зв`язку із ненаданням доказів письмового повідомлення позивача про час розгляду справи про накладення штрафу.

Суди першої та апеляційної інстанції зробили висновки у цій справі з урахуванням вказаних правових висновків Верховного Суду.

Скаржник не навів жодних підстав для відступу від наведених правових висновків.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Верховного Суду, а скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від такої, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 11 березня 2020 року у справі №1.380.2019.001530, від 25 березня 2020 року у справі №140/897/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №560/994/19.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 328, пункту 6 частини першої статті 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити Головному управлінню Держпраці у Запорізькій області строк на касаційне оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №280/2527/19.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №280/2527/19 за позовом Кам`ясько-Дніпровської районної спілки споживчих товариств до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Судді Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко