Постанова

від 30.04.2020 по справі 686/14235/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/14235/19

Провадження № 22-ц/4820/542/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Журбіцький В.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства Волжанка , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Твердохліб Валерій Петрович, про визнання договору про розірвання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про право власності на нерухоме майно та зобов`язання до його повернення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Волжанка (далі - ПП Волжанка ) про визнання договору про розірвання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про право власності на нерухоме майно та зобов`язання до його повернення.

ОСОБА_2 зазначив, що 30 березня 2018 року сторони уклали договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Твердохлібом В.П., за умовами якого ПП Волжанка продало, а він купив садовий будинок АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок). Продаж садового будинку здійснено за 276 430 грн, які позивач передав ПП Волжанка до підписання цього договору. Того ж дня в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності позивача на садовий будинок.

17 квітня 2018 року між ним і ПП Волжанка укладено договір про розірвання вищевказаного договору купівлі-продажу садового будинку, що також посвідчений приватним нотаріусом Твердохлібом В.П. Чинне законодавство не передбачає можливість розірвання сторонами договору, за яким їх зобов`язання припинено виконанням, проведеним належним чином, а тому оспорюваний правочин не відповідає вимогам закону та є недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України.

За таких обставин ОСОБА_2 просив суд:

визнати договір про розірвання договору купівлі-продажу, який укладений 17 квітня 2018 року між ним і ПП Волжанка , посвідчений приватним нотаріусом Твердохлібом В.П. (номер у реєстрі 659), недійсним;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 17 квітня 2018 року №25761236 про право власності ПП Волжанка на садовий будинок;

зобов`язати ПП Волжанка повернути йому садовий будинок.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд залучив приватного нотаріуса Твердохліба В.П. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що ПП Волжанка та ОСОБА_2 відмовилися від раніше укладеного договору купівлі-продажу садового будинку за взаємною згодою сторін, а оспорюваний правочин не суперечить вимогам чинного законодавства, внаслідок чого підстави для визнання його недійсним відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що всупереч вимог закону сторони розірвали договір, зобов`язання за яким припинено у зв`язку з його виконанням, а тому укладений ними правочин є недійсним. Суд першої інстанції неправильно витлумачив застосовані норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про безпідставність позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ПП Волжанка не подало відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасника судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

30 березня 2018 року ПП Волжанка та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Твердохлібом В.П. (номер у реєстрі 541), за умовами якого ПП Волжанка передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність садовий будинок.

Продаж садового будинку проведено за 276 430 грн, які ПП Волжанка отримало від ОСОБА_2 до підписання договору.

Того ж дня в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_2 на садовий будинок (номер запису про речове право 25520103).

17 квітня 2018 року ПП Волжанка та ОСОБА_2 уклали договір, який посвідчений приватним нотаріусом Твердохлібом В.П. (номер у реєстрі 659), про розірвання договору купівлі-продажу садового будинку від 30 березня 2018 року за взаємною згодою сторін.

За умовами вказаного договору ПП Волжанка повернуло ОСОБА_2 гроші в сумі 276 430 грн до підписання договору, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути ПП Волжанка садовий будинок не пізніше ніж через 3 календарні дні з моменту укладення договору. При цьому сторони визначили, що ОСОБА_2 втрачає всі права покупця за договором купівлі-продажу садового будинку.

17 квітня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №25761236 про право власності ПП Волжанка на садовий будинок.

Застосовані норми права

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень ч. 1 ст. 627 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

В силу ч.ч. 2, 3 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Як передбачено ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягають, у тому числі право власності на об`єкти нерухомого майна.

В силу ч. 3 ст. 26 Закону №1952-ІV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Реалізація принципу свободи договору передбачає також право його сторін змінити (повністю або частково) та припинити (розірвати) договір, якщо інше не передбачено законом або договором.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Діючий закон не містить імперативної норми, яка б позбавляла учасників цивільних відносин можливості відмовитися від раніше укладеного правочину. Наразі, положення статті 214 ЦК України визначають право сторін правочину відмовитися від нього за взаємною згодою. Така відмова можлива і тоді, коли умови правочину сторонами виконані.

Реалізація указаної норми права здійснюється через приписи ст. 651 ЦК України, за змістом якої взаємна відмова від договору має бути оформлена у вигляді дво- або багатостороннього правочину про розірвання договору, укладеного у тій же формі, в якій вчинено правочин, із визначенням сторонами правових наслідків розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, ПП Волжанка та ОСОБА_2 відмовилися від договору купівлі-продажу садового будинку від 30 березня 2018 року за взаємною згодою сторін, уклавши 17 квітня 2018 року з дотриманням нотаріальної форми договір про розірвання договору купівлі-продажу. При цьому сторони визначили правові наслідки розірвання раніше укладеного договору та припинили свої зобов`язання за цим договором на майбутнє.

Зібрані докази не свідчать про те, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним. У зв`язку з цим, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про скасування запису про право власності на садовий будинок і зобов`язання до його повернення.

Посилання ОСОБА_2 на те, що сторони не вправі відмовитися від правочину, умови якого виконані ними, за взаємною згодою між собою, суперечать закону.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував норми чинного законодавства щодо порядку відмови від правочину та розірвання договору, є помилковими.

3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 4 травня 2020 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.В. Купельський

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Палінчак О.М.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 20