Рішення

від 23.04.2020 по справі 938/590/19

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№938/590/19

Провадження № 2/938/26/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , Криворівнянська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, Верховинський районний лісгосп про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , Криворівнянська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, Верховинський районний лісгосп, в якому просить встановити факт спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка, у період з 2007 року по 2017 рік; визнати право власності на будівельні матеріали, які використовувалися для будівництва гаража, що знаходиться в с.Бережниця, Верховинського району, Івано-Франківської області, вартістю 69750 гривень, а також на особисті речі: ручні рубанки вартістю 3000 гривень, комплект автомобільних чохлів вартістю 1500 гривень.

Позовні вимоги мотивує тим, що він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі до 21.02.2003, від якого в них народився син. Після 2003 року, вони припинили спільне проживання. Починаючи з 2007 року вони примирилися та почали проживати з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу по 2017 рік. За час спільного проживання у них в 2011 році народилася дочка. Протягом цього періоду вони виховували дітей, вели спільне господарство, мали спільні витрати, придбавали майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт, зокрема ними були придбані меблі та побутова техніка на загальну суму 26300 грн., будівельні матеріали на загальну суму 55820 грн., які на момент припинення спільного проживання залишилися у відповідача. Крім того, за час спільного проживання ними було побудовано гараж, який не зареєстровано у встановленому законом порядку, вартість будівельних матеріалів на побудову якого склала 69570 гривень. Також у господарстві відповідача залишилися його особисті речі, а саме ручні рубанки вартістю 3000 грн., комплект автомобільних чохлів вартістю 1500 грн. Вважає, що вказане майно підлягає поділу між сторонами на рівних засадах як таке, яке придбано за час фактичного шлюбу.

Ухвалою суду від 12.11.2020 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справ призначено за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Відповідач, у строк встановлений судом, 22.11.2019 подала відзив на позов та 28.11.2019 пояснення щодо позову, де позовні вимоги заперечила, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Вказала, що дійсно вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 1999 по 2003 роки, від якого в них народився син. Однак спільне життя не склалося, а тому шлюб було розірвано. В 2008 році вони спробували примиритися, відповідач приходив до неї, інколи ночував, однак жодних витрат по утриманні майна, коштів на дитину не надавав, ремонтних робіт не проводив. В 2011 році після народження другої дитини, вони взагалі перестали намагатися створити сім`ю. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили про існування взаємних прав та обов`язків зумовлених проживанням однією сім`єю. Наведені позивачем обставини свідчать про виконання ним виключно батьківських обов`язків відносно дітей.

Щодо визнання права власності на будівельні матеріали, що використовувалися для будівництва гаража, то позивачем не підтверджено жодними доказами наявності такого гаража та придбання будівельних матеріалів за рахунок його, чи спільних коштів. Заготівлею матеріалу для будівництва гаражу займався її батько та брат, а позивач тільки допомагав фізичною працею. Щодо ручних рубанків та комплекту автомобільних чохлів, то їй взагалі не відомо про що йдеться. Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 03.12.2019 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 17.12.2019 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Криворівнянську сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області.

На підставі ухвали суду від 20.01.2020 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Верховинський районний лісгосп.

Ухвалою суду від 11.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснив, що після того, як шлюб між ним та відповідачкою було розірвано, вони проживали окремо. В 2006 році вони зустрілися біля школи, коли син йшов в перший клас та після цього почали спільно проживати однією сім`єю у відповідачки в с.Бережниця, Верховинського району, Івано-Франківської області. Вони вели спільне господарство, спільно з відповідачкою робили в житловому будинку ремонт, облаштовували кімнату для проживання, купляли побутову техніку, займалися вихованням дітей. Також він заготовляв лісодеревину з пасовища відповідачки для будівництва гаражу та побудував такий, тому просить визнати за ним право власності на будівельні матеріали, що використовувалися для будівництва даного гаража на загальну суму 69750 грн. В порядку поділу спільного подружнього майна, з врахуванням придбаного ними іншого майна, яке залишилося відповідачу, просить визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані для будівництва гаража. Крім того, у будинку відповідача залишилися його особисті речі, а саме ручні рубанки та комплект автомобільних чохлів, на які також просить визнати право власності. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач та її представник ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечили з підстав наведених у відзиві на позов. Відповідач додатково пояснила, що проживала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі до 2003 році, в якому в них народився син. У 2003 році вони розірвали шлюб і вона пішла проживати до себе в с.Бережниця Верховинського району. Після того, як син пішов до першого класу в 2006 році, вони зійшлися. Позивач приходив до неї додому, інколи ночував та допомагав щось по господарству, спільних коштів в них не було, вона їздила за кордон та самостійно заробляла на утримання дітей. Також в с.Криворівня, присілок Багни, Верховинського району, в нього було окреме господарство, де він вів господарство, куди вона ходила та відробляла за те, що він їй допомагав. Вважає між ними були вільні стосунки, які тривали до 2017 року та від яких в 2011 році народилася дочка ОСОБА_9 . В будівництві гаража позивач допомагав її батькові та брату, однак жодних витрат з його будівництва не ніс, матеріали не купляв, оскільки такі були використані із заготовленої з їх пасовища, деревини. Особистих речей позивача в будинку також немає, оскільки такі він в 2011 році забрав разом із працівниками поліції. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 не мав з відповідачем спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків подружжя. Позивач у будинку відповідача перебував періодично. Також вказала, що наявність спільної дитини, не свідчить про факт проживання сторін однією сім`єю. Доказів наявності спільного майна подружжя, позивачем не надано, як і не надано доказів понесення витрат на будівництво гаража в зазначеній в позові сумі. Просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що вона являється матір`ю відповідачки, позивач дійсно інколи приходив до них та допомагав по господарству, однак не проживав з її дочкою однією сім`єю. Гараж будувався без жодних дозвільних документів її родиною на земельній ділянці, що фактично перебувала у їх користуванні як пасовище. Вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Представник третьої особи Криворівнянської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи без його участі. В судовому засіданні 11.03.2020 представник третьої особи, сільський голова Ілійчук Д.В. суду вказав, що ним була складена довідка на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов. В довідці він дійсно вказав, що ОСОБА_1 фактично проживав з 2007 по 2017 роки у господарстві ОСОБА_1 , однак, така інформація надана виключно на підставі акту, складеного депутатом сільської ради. На його переконання, в довідці необхідно було вказати що позивач проживає в с Бережниця періодично, оскільки односельчани його інколи бачили в господарстві відповідачки, як він допомагав по господарству.

Представник третьої особи Верховинського районного лісгоспу, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи без його участі. В судовому засіданні 11.03.2020 представник третьої особи, ОСОБА_7 суду вказав, що спірний гараж самочинно побудований на земельній ділянці, яка відноситься до земель лісового фонду. Будь яких дозвільних документів на будівництво гаража Верховинський районний лісгосп не надавав.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 08.05.1999 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Верховинського районного суду від 21.02.2003 розірвано. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_8 , якого цим же рішенням залишено на проживання з матір`ю ОСОБА_2 (а.с.9, 13). На утримання сина рішенням Верховинського районного суду від 21.02.2003 стягувалися аліменти в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше Ѕ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян щомісячно до досягнення повноліття.

Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає, що у період з 2007 по 2017 він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, від якого в них народилася в 2011 році дочка ОСОБА_9 , вони спільно займалися вихованням дітей, вели спільне господарство, несли витрати по утриманні господарства, купляли майно для спільного використання.

Відповідач ОСОБА_2 , заперечує дані обставини, вважає, що відносини які виникли між ними, не мають ознак сім`ї, оскільки вони спільно не проживали, позивач лише час від часу приходив до неї та ночував, вони не були пов`язані спільним побутом та не мали взаємних прав та обов`язків, вона самостійно займалася вихованням дітей.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч. 4 ст.3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна член сім`ї ) визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Пунктом 6 даного Рішення встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Суд також звертає увагу на специфіку засобів доказування у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки чинне законодавство не зобов`язує жінку та чоловіка під час спільного проживання фіксувати факти спільного проживання, наявності спільного бюджету та побуту, а також наявності взаємних прав та обов`язків подружжя.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення від 01.01.2012, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 Сімейного кодексу України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Як зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 жовтня 2019 року, справа № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини .

В іншій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 лютого 2019 року (касаційне провадження № 61-11607св18) в результаті перегляду справи № 522/25049/16-ц дійшов висновку, що при встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу суди повинні встановити, що між сторонами склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Так, судом безспірно встановлено, що сторони з вересня 2006 року примирилися, після чого відновили спілкування, підтримували інтимні стосунки. Протягом періоду з 2007 року по 2017 рік ні позивач, ані відповідач у інших шлюбних відносинах не перебували. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_9 , матір`ю якої зазначена ОСОБА_2 , а відомості про батька якої, ОСОБА_1 , внесено за заявою матері ОСОБА_2 в порядку ч.1 ст.135 СК України (а.с.12,174). В той же час, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 визнала, що батьком дочки ОСОБА_9 дійсно являється позивач ОСОБА_1 .

Не зважаючи на заперечення факту проживання однією сім`єю, в той же час відповідач в судовому засіданні визнала, що позивач періодично ночував за її місцем проживання, харчувався, займався вихованням дітей, допомагав їй по господарству, придбавав побутову техніку. Крім цього, вона також допомагала ОСОБА_1 по господарству за його місцем проживання у с Криворівня.

Крім цього, позивачем було представлено суду гарантійні талони на холодильник, телевізор, інструкцію з користування холодильником (а.с.52-54), що підтверджують факт придбання ним протягом 2008, 2010 років побутової техніки. При цьому, відповідач ОСОБА_10 визнала в судовому засіданні, що дані товари дійсно були придбані ними спільно, і даною технікою вони користувалися разом, однак пізніше позивач забрав дану техніку собі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , не зважаючи на заперечення факту проживання його батьків однією сім`єю в період з 2007 по 2017 роки, одночасно вказав, що дійсно батько був присутнім у 2006 році на святкуванні Першого вересня в школі, після чого став приходити за місцем його проживання, намагався налагодити стосунки з матір`ю. Також зазначив, що він навчався в школі-інтернат, де знаходився цілий тиждень, інколи приїздив додому в с.Бережниця, Верховинського району та бачив там батька, який ночував в них. До батька приїздив в гості друг, з яким вони всі ходили в гори. Батько не допомагав йому, кошти йому надавала мати.

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що являється братом відповідачки. Позивач ОСОБА_1 та його сестра ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 проживала з матір`ю в с.Бережниця, а позивач окремо. З 2007 року ОСОБА_1 не проживав з відповідачкою постійно, однак інколи приходив до них додому, залишався на ночівлю. Він допомагав їй по господарству, а вона ходила до нього в с.Криворівня допомагати. Будівництво гаражу розпочалося в 2007 році, а закінчилося в 2009 році. Гараж будували він та батько, позивач допомагав їм в будівництві. Деревина на будівництво гаража, була заготовлена в пасовищі, яким користується його сім`я, позивач будівельні матеріали не надавав, допомагав їм своєю фізичною працею.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показала, що являється рідною сестрою позивача ОСОБА_1 і їй відомо, що він із відповідачкою жив як чоловік та дружина в с.Бережниця з 2007 року по 2017 року. Також їй відомо, що вони вели спільне господарство, тримали худобу, купляли побутову техніку для дому. Вони ходили одні до одних в гості, допомагали одні одним, інколи вони приїжджали до неї та ночували в неї.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він одружений на рідній сестрі позивача і йому відомо, що позивач періодично проживав в с.Бережниця у відповідачки ОСОБА_2 , допомагав по господарству, в заготівлі сіна, дров, будував гараж, робив огорожу. Сторони разом були присутніми в нього на весіллі, як пара.

Крім цього, з оглянутих в судовому засіданні сімейних фотографій, відеозаписів урочистих подій встановлено, що протягом різного періоду часу, після народження ОСОБА_9 , як позивач, так і відповідач проводили разом час, як під час святкування урочистих подій, так і вирішення різних побутових питань, в тому числі заготівля дров, косіння трави.

Також, з представлених нарядів №210 та №211 від 19.12.2007 (а.с.146, 148) вбачається, що позивач та відповідач одночасно 19.12.2007 отримували дозвіл на відпуск ялинок новорічних, які, згідно з товаро-транспортними накладними від 19.12.2007 (а.с.147,149) транспортували у м. Київ для реалізації. В судовому засіданні позивач пояснив, що вказані документи зберігалися у нього, оскільки вони разом з відповідачем проживаючи разом та ведучи спільне господарство, у такий спосіб заробляли спільно кошти.

За таких обставин, оскільки починаючи з 2007 року позивач та відповідач несли спільні витрати на придбання та утримання майна, своєю працею брали участь у спільному веденні господарства, як за місцем проживання позивача, так і відповідача, підтримували інтимні стосунки, як чоловік та жінка, періодично разом проживали, визнають факт народження від цих стосунків у 2011 році дитини, брали спільну участь у святкуванні урочистих подій та вирішенні побутових питань, тому суд приходить до переконання про існування між ними в період з 2007 по 2017 роки взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, а отже і доведеності факту їх проживання, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений період. При цьому, зважаючи на встановлені інші ознаки існування подружніх відносин між сторонами, сам факт про те, що позивач не постійно проживав за місцем проживання відповідача, жодним чином не впливає на доведеність позовних вимог в цій частині. А тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

При цьому, представлений позивачем акт обстеження матеріально-побутових умов від 22.10.2017 (а.с.15), який на думку позивача підтверджує факт спільного проживання з ОСОБА_2 , суд не бере до уваги як належний доказ, оскільки допитаний в судовому засіданні свідок, а саме депутат ОСОБА_14 суду показав, що такий був складений зі слів позивача ОСОБА_15 , без виходу на місце проживання відповідача. Також допитаний за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_16 , який згідно акту входив до складу комісії та являється сусідом відповідача, заперечив факт складання акту в складі комісії з його участю.

Довідка Криворівнянської сільської ради від 23.10.2017 №1296 (а.с.14) також не являється належним доказом, що підтверджує факт спільного проживання сторін, оскільки представник сільської ради Ілійчук Д.Д. суду пояснив, що така довідка була видана на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов від 22.10.2017.

Представлені позивачем виписки із медичних карт, медичні довідки (а.с.47-51, 76-78, 143-145) суд не бере до уваги, оскільки такі не мають жодного відношення до предмета позову.

Також суд звертає увагу на те, що допитані за клопотанням відповідача свідки ( ОСОБА_17 , ОСОБА_14 ,) не спростували і не заперечили факту існування між сторонами по справі сімейних відносин, а особисте розуміння та сприйняття кожним із свідків характеру відносин між позивачем та відповідачем не є підставою для остаточних висновків, оскільки такі мають суб`єктивну складову. Інформації щодо відсутності у сторін спільного побуту, спільного бюджету чи відсутності взаємних прав та обов`язків дані свідки не підтвердили.

В той же час, суд не бере до уваги заперечення відповідача та її представника в частині зумовлення перебування позивача за місцем проживання відповідачки виключно через існування відносин, що виникають між батьком та дітьми, оскільки дані відносини, не можуть бути підставою для висновку про відсутність сімейних відносин між сторонами та не підлягають доказуванню та встановленню в межах даної справи.

Щодо позовних вимог в частині визнання права власності на будівельні матеріали, які використовувалися для будівництва гаража, що знаходиться в с.Бережниця, Верховинського району, Івано-Франківської області, вартістю 69750 гривень, а також на особисті речі: ручні рубанки вартістю 3000 гривень, комплект автомобільних чохлів вартістю 1500 гривень, суд відмовляє в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно з роз`ясненнями у п.п. 22 - 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

З аналізу вказаних вище норм матеріального закону слідує, що згідно загальних правил змагальності цивільного процесу предметом доказування в справах про поділ спільного майна подружжя, є: наявність спільного майна з конкретно визначеними ознаками взагалі і на час розгляду справи, його вартість, час його придбання і джерело походження коштів. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

В судовому засіданні судом встановлено, що в період спільного проживання сторін, в с.Бережниця Верховинського району, на території земельної ділянки, віднесеної до земель лісового фонду, як з участю сторін, так і родичів відповідача, було самовільно споруджено гараж.

Згідно інформації наданої Верховинським районним лісгоспом гараж знаходиться на території, що перебуває у комунальній власності Верховинського районного лісгоспу, а саме АДРЕСА_5 , дозвіл чи погодження на будівництво якого Верховинським районним лісгоспом не надавався (а.с.105). В судовому засіданні сторони також визнали, що жодних дозволів на будівництво гаража не отримували.

Таким чином, з наведеного вбачається, що спірне майно, а саме гараж, право власності на який, а саме будівельні матеріали, що використовувалися для його будівництва, просить визнати позивач, побудований на земельній ділянці, яка не належить сторонам, без відповідних дозвільних документів, а тому такий відповідно до положень ст. 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 18.03.2019 в справі № 299/1757/16-ц, провадження № 61-4809св18, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, що за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відповідач просить визнати за ним право власності на будівельні матеріали, що використовувалися для будівництва гаража, однак, всупереч вимог ст.81 ЦПК України, позивачем не доведено в судовому засіданні, жодними належними та допустимими доказами, які саме будівельні матеріали були використані під час будівництва гаража та не зазначено, право власності на які саме будівельні матеріали він просить визнати за ним, їх кількість, характеристики та з чого саме випливає визначена ним вартість таких будівельних матеріалів в розмірі 69750 гривень.

Дійсно позивачем представлено суду товаро-транспортну накладну №0240874 від 02.04.2011 року про транспортування ним у с Бережницю , лісопродукції загальним об`ємом 5 м.куб., вартістю 1166 грн. 65 коп.

Проте вказаний доказ не може бути взятий судом до уваги на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки не містить інформації про те, що вказана деревина була використана саме на побудову гаража. Інших документів про цільове спрямування вказаної деревини позивачем не представлено.

Усі інші документи про відпуск деревини на його ім`я, лише підтверджують факт отримання ним у власність лісопродукції, однак також не підтверджують факту використання цієї продукції в якості будівельних матеріалів для спорудження гаража в с Бережниця .

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено, що ним, чи відповідачем, в період їх спільного проживання, як подружжя без реєстрації шлюбу, було придбано будівельні матеріали вартістю 69750 грн., які в подальшому використано на самовільне будівництво гаража, і що самовільно споруджена споруда складається з будівельних матеріалів з конкретними характеристиками та їх вартістю, тому суд, будучи позбавлений можливості визнавати право власності на абстракті речі, не вправі визнавати спільним майном подружжя будівельні матеріали вартістю 69750 грн.

Крім цього, враховуючи відсутність інших доказів про придбання спільного майна подружжя, окрім предметів побутової техніки, щодо якої позовні вимоги не заявлялися, суд встановлюючи факт проживання сторін, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, одночасно відмовляє в позові про поділ спільного майна подружжя за його недоведеністю.

Крім цього, слід відмовити у вимогах про визнання за позивачем права власності на особисте майно, а саме ручних рубанків вартістю 3000 гривень та комплекту автомобільних чохлів, вартістю 1500 гривень, оскільки жодних доказів існування вказаних предметів, їх набуття в особисту власність позивачем в період спільного проживання однією сім`єю із відповідачем, суду не представлено.

За таких обставин, оскільки позивачем частково доведено перед судом належними і допустимими доказами заявлені ним позовні вимоги, а саме в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а тому позов в цій частині слід задовольнити, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх недоведеністю.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з позивача на користь держави недоплачену суму судового збору.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка, у період з 2007 року по 2017 рік.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , Криворівнянська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, Верховинський районний лісгосп про визнання права власності на будівельні матеріали, які використовувалися для будівництва гаража, що знаходиться в с.Бережниця, Верховинського району, Івано-Франківської області, вартістю 69 750 гривень, а також на особисті речі: ручні рубанки вартістю 3000 гривень, комплект автомобільних чохлів вартістю 1500 гривень, відмовити за недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2 .

Треті особи: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3,

Криворівнянська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, юридична адреса: с.Криворівня, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 04357396,

Верховинський районний лісгосп, юридична адреса: селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул.І.Франка, 58; ЄДРПОУ 05442375.

Повний текст рішення суду складено 04 травня 2020 року.

Суддя: Бучинський А.Б.