Рішення

від 04.05.2020 по справі 460/8/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2020 року м. Рівне №460/8/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ТОВ "ВІА-ПЛЮС" в особі ліквідатора ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, - В С Т А Н О В И В:

До суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ВІА-ПЛЮС (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС в Рівненській області (далі - ГУ ДПС), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2019 року № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з військового збору, пені на суму 881,71 грн.; від 19.12.2019 № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 10580,02 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.12.2019 № 00001940503 про застосування штрафних санкцій у сумі 510, 00 грн. за подання податкових розрахунків за формою 1ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками за 3-4 кв. 2017 р., 1 кв. 2018 р.; рішення № 00001970503 від 19.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3750, 12 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-196 від 19.12.2019 на суму 7500, 24 грн.

Позивач зазначив, що відповідачем проведена перевірка, за результатами якої складено Акт №403/17-00-05-03/41399502 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.06.2017 р. по 12.11.2019 р. та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15.06.2017 р. по 12.11.2019 р.

10.12.2019 року позивачем подано заперечення на акт перевірки, 21.12.2019 року на адресу позивача надійшло повідомлення ГУ ДПС у Рівненській області, в якому зазначено, що висновок викладений в акті перевірки залишено без змін.

Згідно з висновком Акту перевірки в редакції за результатами розгляду заперечень встановлено порушення ТОВ ВІА-ПЛЮС : не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6136, 56 грн; не перерахування до бюджету військового збору в сумі 511. 40 грн; не сплачено єдиний соціальний внесок на суму 7500, 24 грн.; подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками за 3-4 кв. 2017р., 1 кв. 2018 р.

Позивач вважає Вимогу та рішення такими, що винесені з порушенням законодавства та відповідно є протиправними та підлягають скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог щодо невиплати заробітної плати керівнику позивач зазначив, що відповідно до ч.1-3 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) і безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є засновником ТОВ ВІА-ПЛЮС із статутним внеском у розмірі 2 500 грн 00 коп.

Відповідно до п. 8.9. Статуту ТОВ ВІА-ПЛЮС виконавчим органом товариства є директор. Відповідно до п. 8.14. Статуту, директор може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства, якщо він являється одним із учасників товариства. Пунктом 8.15. Статуту передбачено, що директор може не отримувати заробітну плату чи іншу фінансову винагороду, окрім ви нагороди у вигляді дивідендів, не менше одного разу на рік, якщо інший порядок не передбачений загальними зборами.

Згідно протоколу ТОВ ВІА-ПЛЮС обов`язки директора товариства покладено на - ОСОБА_1 , який є і засновником даного Товариства. Таким чином, ОСОБА_1 , одночасно є засновником ТОВ ВІА-ПЛЮС та здійснює управління підприємством.

Керівництво підприємством (виконання функцій директора) здійснювалось безпосередньо його засновником - ОСОБА_1 . Заробітну плату він не отримував. ОСОБА_1 не виконував обов`язки директора за трудовим договором, а тому йому не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата у перевіряємий період.

Враховуючи, що функції директора ТОВ ВІА-ПЛЮС виконувались його засновником, не нарахування та не виплата останньому заробітної плати не суперечить приписам чинного законодавства.

Позивач зазначив, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку (п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України). Твердження контролюючого органу про неправомірне не нарахування заробітної плати керівнику ТОВ ВІА-ПЛЮС - ОСОБА_1 є необґрунтованими, враховуючи, що останній безоплатно виконував функції директора товариства, будучи його засновником.

Позивач також зазначив, що поняття трудового договору та заробітної плати визначені у ст.ст. 21,94 КЗпП України, рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013). Під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

У той же час у рішенні Конституційного суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010 (справа № 1-2/2010) зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Враховуючи викладене позивач вважає, що відносини, які виникають при виконанні засновником функцій директора-засновника підприємства без укладання трудового договору є корпоративними, а отже відсутній обов`язок укладати трудовий договір, нараховувати та сплачувати заробітну плату. Оскільки функції керівника безоплатно виконував засновник - ОСОБА_1 , у ТОВ ВІА-ПЛЮС в даному випадку не виникало обов`язку нараховувати йому заробітну плату та відповідно - єдиний внесок на суму нарахованої заробітної плати.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що ГУ ДПС проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ ВІА-ПЛЮС щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.06.2017р. по 12.11.2019р., Закону України від 8 липня 2010 року №2464-У1 „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за період з 15.06.2017р. по 12.11.2019р.

ТОВ ВІА-ПЛЮС за перевіряємий період (03.07.2017р - 31.12.2018р.) здійснювало фінансово-господарську діяльність, що підтверджено первинними документами та звітами, підписані директором підприємства - ОСОБА_1.

Відповідно до ст.3 ЗУ Про оплату праці мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Таким чином керівнику ТОВ ВІА-ПЛЮС ОСОБА_1 відповідно до ст.3 ЗУ Про оплату праці від 24.03.1995 №108/95-ВР повинна була нараховуватися та виплачуватися заробітна плата не нижче законодавчо встановленого мінімуму.

Представник відповідача зазначив, що незважаючи на те, що законодавством передбачено управління підприємством засновником, відповідач вважає, що засновник фактично перебуває у трудових відносинах із підприємством, а отже повинен отримувати заробітну плату та сплачувати ПДФО, ЄСВ та військовий збір.

Відповідно до п.51.1 ст.51 ПКУ керівник, як податковий агент зобов`язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за місцем свого обліку.

Перевіркою дотримання ТОВ ВІА-ПЛЮС обов`язків щодо подання Пподаткового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 3,4 кв. 2017 р.,2,3 кв. 2018 р., встановлено порушення п.51.1 ст.51, пп. б) п.176.2ст.176 ПКУ в частині не подання до сум доходу керівнику ТОВ ВІА-ПЛЮС - ОСОБА_1 за ознакою 101 - заробітна плата; в податкових розрахунках не відображені суми не перерахованого військового збору.

Відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ ВІА-ПЛЮС був ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (наказ на призначення від 03.07.2017).

Крім того, в податкових розрахунках не відображені суми не утриманого і не перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних осіб військового збору за 3,4 кв. 2017, 2,3 кв. 2018.

В порушення ст.9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (із змінами і доповненнями), встановлено заниження платником нарахування єдиного внеску на загальну суму 7500, 24 грн., коли фактично не утримані і не перераховані до бюджету суми єдиного соціального внеску у вигляді заробітної плати директора.

Просив у позові відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року позовна заява залишена без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 03.04.2020 в клопотанні представника відповідача про розгляд справи за участі сторін було відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ ВІА-ПЛЮС зареєстроване 15.06.2017 року, номер запису 16051020000001711, знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби. Відповідно до даних ЄДРЮОФОП та ГФ органом управління є загальні збори, засновником є ОСОБА_1. та Гуменюк О.О. , керівником з 03.07.2017 року згідно протоколу загальних зборів є ОСОБА_1.

В зв`язку з припиненням ТОВ ВІА-ПЛЮС вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.06.2017 р. по 12.11.2019 р., Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15.06.2017 р. по 12.11.2019 р.

26 листопада 2019 року за результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної №403/17-00-05-03/41399502.

Позивач подав заперечення на Акт перевірки.

Листом від 18.12.2019 року ГУ ДПС повідомило позивача про розгляд заперечень та залишення висновків Акту перевірки без змін.

На підставі Акту перевірки від 26.11.2019 року № №403/17-00-05-03/41399502 контролюючим органом прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 19.12.2019 року № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з військового збору, пені на суму 881,71 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 19.12.2019 № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 10580,02 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.12.2019 № 00001940503 про застосування штрафних санкцій у сумі 510, 00 грн. за подання податкових розрахунків за формою 1ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками за 3-4 кв. 2017 р., 1 кв. 2018 р.; рішення № 00001970503 від 19.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3750, 12 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-196 від 19.12.2019 на суму 7500, 24 грн.

У висновку Акту перевірки від 26.11.2019 року № №403/17-00-05-03/41399502 щодо підстав прийняття оскаржуваних позивачем рішень зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

Пункт 14.1.180, п. 14.1 ст. 14, п.163.1. ст.. 163, пп. 164.1.2, пп. 164.2.1., п. 164.1 ст. 164, п.167.1 ст. 167, пп. 168.1.1., пп. 168.1.2. п. 168.1 ст. 168, п.171.1. ст. 171, абз. А п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 6136, 56 грн.

Підпункт 1.2, пп.1.3, пп.1.4, пп.1.5. пп.1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету військовий збір в сумі 511, 40 грн.

Частина 1 ст.4, п.1 ч.2 ст.6, ч.1ст.7.,ч.5, 7ст.8, ч.2,8 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , в порушення яких не нараховано, не утримано та не сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 7500,24 грн.

Не погодившись з висновками в акті перевірки позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам у справі суд виходить з наступного.

П.51.1 ст. 51 глави 2, пп. Б п.176.2 ст. 176 розділу ІV ПК України, розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 13.01.2015 № 4, подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками за 3-4 кв.2017 1 кв. 2018.

Пункти 44.1, п.44.3 ст.44 ПК України.

Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон України № 2464-VI) відповідно до його преамбули визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Стаття 6 Закону встановлює права та обов`язки платника єдиного внеску. Згідно з ч.2 ст.6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п.4 ч.2 ст.6 Закону).

Стаття 8 Закону встановлює розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Частиною 7 ст.8 Закону, було визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 2,6-8 ч.1 ст. 4 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.9 цієї статті), встановлюється у розмірі 3,6 відсотка визначеної п.1 ч.1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Висновки перевіряючого про порушення вищезазначених норм законодавства грунтуються на тому, що ТОВ ВІА-ПЛЮС за перевіряємий період (15.06.2017р - 12.11.2019р) здійснювало фінансово-господарську діяльність, що підтверджено первинними документами та звітами, вівся первинний бухгалтерський облік, формувались та підписувались звіти, укладались та підписувались накази про прийняття та звільнення працівників, але заробітна плата не нараховувалась та відповідно не були нараховані ПДФО та військовий збір щодо ненараховоної заробітної плати ОСОБА_1 , а також єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування податки щодо ненараховоної заробітної плати ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є засновниками ТОВ ВІА-ПЛЮС із частками у статутному капіталі товариства по 50% кожен, що в сумі становить 100% статутного капіталу товариства, статутними внесками у розмірі 2 500,00 грн. кожен.

Відповідно до п. 8.9. Статуту ТОВ ВІА-ПЛЮС виконавчим органом товариства є директор. Відповідно до п. 8.14. Статуту, директор може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства, якщо він являється одним із учасників товариства. Пунктом 8.15. Статуту передбачено, що директор може не отримувати заробітну плату чи іншу фінансову винагороду, окрім винагороди у вигляді дивідендів, не менше одного разу на рік, якщо інший порядок не передбачений загальними зборами.

Згідно протоколу загальних зборів ТОВ ВІА-ПЛЮС обов`язки директора товариства покладено на - ОСОБА_1 , який є і засновником даного Товариства. Таким чином, ОСОБА_1 , одночасно є засновником ТОВ ВІА-ПЛЮС та здійснює управління підприємством.

Засновник ТОВ ВІА-ПЛЮС ОСОБА_1. 03.07.2017 року видав наказ про покладення на нього як засновника функцій директора.

Статтею 80 ГКУ визначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Щодо управління господарським товариством ст.89 ГКУ встановлено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є одним із засновників та керівником ТОВ ВІА-ПЛЮС , у зв`язку з чим є правомірним посилання позивача на ст.65 ГКУ, яка визначає особливості управління такої форми господарювання, як підприємство. Відповідно до вказаної норми управління здійснюється відповідно до установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Статтею 21 КЗпПУ визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі ст.94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що незважаючи на те, що законодавством передбачено управління підприємством засновником, ГУ ДПС вважає, що засновник фактично перебуває у трудових відносинах із підприємством, а отже повинен отримувати заробітну плату та сплачувати ПДФО, ЄСВ та військовий збір, вважає, що керівник - найманий працівник, зайнятий професійно організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи.

Відповідно до ч.4 ст. 24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте одним з принципів податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПКУ).

Крім того, ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд вважає безпідставною думку відповідача, що засновник фактично перебуває у трудових відносинах із підприємством, а отже повинен отримувати заробітну плату та сплачувати ПДФО, ЄСВ та військовий збір.

Крім того, само поняття трудового договору та заробітної плати свідчить про необхідність його укладення та відповідно нарахування заробітної плати.

Стаття 164 ПКУ визначає, що базою оподаткування ПДФО є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Таким чином, оподаткуванню підлягає нарахована (виплачена) заробітна плата.

Судом встановлено, що в Акті перевірки не заперечується, що заробітна плата не була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , а визначаючи наявність порушень податкового законодавства щодо несплати ПДФО відповідач посилається на те, що на його думку повинен був укладатися трудовий договір та нараховуватися та виплачуватися заробітна плата, а тому є відповідно несплата податків.

Проте така позиція не відповідає положенням ПКУ щодо функцій, прав та обов`язків контролюючих органів, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфіна України від 20.08.2015 року №727 (далі Порядок №727), пунктами 4 та 5 розділу ІІ якого встановлено, що в акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також суд дійшов до висновку про відсутність порушень зі сторони позивача ч.2 ст.6 Закону України №2464-VI щодо не виконання обов`язку подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, які містяться у висновку Акту перевірки про ненарахування заробітної плати ОСОБА_1 з 03.07.2017 по 31.12.2017, з 01.04.2018 по 31.07.2018.

Статтею 2 Закону України № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Платниками єдиного внеску відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону є, зокрема, роботодавці, у тому числі підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Статтею 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Згідно з ч.2, ч.3 ст.9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, єдиний внесок може бути нарахований лише на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати або інших виплат, що підтверджується первинними документами. Закон України № 2464-VI, виключно яким, визначається, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, не переджбачає можливості його нарахування на не нараховану заробітну плату, що підтверджується також положеннями Порядку №727 .

Підпунктом 6 п.4 розділу ІІІ Порядку №727 визначено, що результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового законодавства.

При цьому обов`язковому дослідженню та відображенню в акті (довідці) документальної перевірки підлягають питання, визначені програмою перевірки, зокрема такі питання: - ведення первинних документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску; - достовірність та повнота відображення у звітності сум, на які нараховується та з яких утримується єдиний внесок; - правильність нарахування та утримання єдиного внеску; - правомірність застосування та правильність обчислення понижуючого коефіцієнта до ставки єдиного внеску; - повнота сплати єдиного внеску (авансових платежів) одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок. Результати перевірки щодо сплати суми єдиного внеску (авансових платежів) одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу), на суми якої нараховується єдиний внесок, оформляються в таблиці окремим додатком, який додається до акта (довідки) перевірки; виявлені факти порушень банківськими установами встановленого порядку перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску.

Тобто контролюючи органи ДПС, які проводять документальну перевірку, перевіряють саме первинні бухгалтерськи документи, правильність нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску з нарахованих доходів застрахованим особам.

Статтею 5 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення від 19.12.2019 року.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що з Головного управління державної податкової служби в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у сумі 1921,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ВІА-ПЛЮС (м. Дубно, пр. Поїзний, 1, 35600. код ЄДРПОУ 41399502) до Головного управління ДПС у Рівненській області (м. Рівне, вул. Відінська, 12, 33023, ЄДРПОУ43142449) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 19.12.2019 року № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з військового збору, пені на суму 881,71 грн., від 19.12.2019 № 00001950503 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 10580,02 грн., та від 19.12.2019 №00001940503 про застосування штрафних санкцій в розмірі 510 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 00001970503 від 19.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3750,12 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) № Ю-196 від 19.12.2019 на суму 7500,24 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВІА-ПЛЮС за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 04 травня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.