Постанова

від 09.10.2020 по справі 460/8/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/8/20 пров. № А/857/6677/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІА-ПЛЮС до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

суддя у І інстанції Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 04 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВІА-ПЛЮС (далі - ТОВ ВІА-ПЛЮС ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС) від 19 грудня 2019 року:

№ 00001950503 про збільшення товариству суми грошового зобов`язання з військового збору (далі - ВЗ) на суму 881,71 грн, з яких 511,40 грн за основним зобов`язанням та 347,56 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами;

№ 00001950503 про збільшення йому суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на суму 10580,02 грн, з яких 6136,56 грн за основним платежем, 4170,44 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 273,02 грн пені;

№ 00001940503 про застосування штрафних санкцій з ПДФО у сумі 510,00 грн.

Окрім того, просило визнати протиправними і скасувати рішення ГУ ДПС від 19 грудня 2019 року № 00001970503 про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3750,12 грн та вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ю-196 від 19 грудня 2019 року на суму 7500,24 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 460/8/20, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані рішення та вимога відповідача, не відповідають фактичним обставинам справи та побудовані на припущеннях, які не підкріплені належними доказами.

У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ ВІА-ПЛЮС у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що під час проведеної перевірки було встановлено, що директором ТОВ BIA-ПЛЮС у період з 03 липня 2017 року до 17 вересня 2019 року був ОСОБА_1 . Директор є найманим працівником і йому мають виплачувати зарплату з дотриманням мінімальних гарантій в оплаті праці. У період з 03 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року ТОВ BIA-ПЛЮС проводилась господарська діяльність. Звітність ТОВ ВІА-ПЛЮС подавалася та підписувалася директором підприємства ОСОБА_1 , як і накази на прийняття та звільнення працівників. Судом першої інстанції не враховано, що взаємовідносини між ТОВ BIA-ПЛЮС та ОСОБА_1 підтверджують наявність фактичних трудових відносин.

Проте, за період з 03 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року, з 01 квітня 2018 року по 31 липня 2018 року ОСОБА_1 нарахування і виплата заробітної плати не проводились, що свідчить про використання позивачем праці найманих осіб без відповідної оплати трудових відносин.

Перевіркою дотримання ТОВ BIA-ПЛЮС встановленого порядку заповнення податкового розрахунку, достовірності, повноти відображення в ньому відповідних відомостей встановлено порушення пункту 51.1 статті 51, підпункту б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК), розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року № 111/26556 (далі - Порядок № 4), а саме: подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ за III, IV квартали 2017 року, II, III квартали 2018 року не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками, що призвели, зокрема, до зменшення податкових зобов`язань та до зміни платника податку а саме:

за III, IV квартали 2017 року, II, III квартали 2018 року по розрахунку 1 ДФ не відображено доходи директора ОСОБА_1 у сумі мінімального розміру заробітної плати (у 2017 році - 3200,00 грн на місяць, у 2018 році - 3723,00 грн на місяць);

у податкових розрахунках не відображені суми неутриманого і неперерахованого до бюджету ПДФО та ВЗ за III, IV квартали 2017 року, II, III квартали 2018 року директора ОСОБА_1 .

Внаслідок виявлених порушень неутриманий і неперерахований до бюджету ПДФО на загальну суму 6136,56 грн із заробітної плати директора ОСОБА_1 .

Вибірковою перевіркою правильності визначення бази оподаткування, повноти нарахування, утримання та своєчасність сплати (перерахування) до бюджету ВЗ встановлено порушення вимог пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК, внаслідок чого неутриманий і неперерахований до бюджету ВЗ у сумі 511,40 грн.

Пеня за несвоєчасне внесення до бюджету ПДФО згідно із статтею 129 ПК позивачем не нараховувалася і до бюджету не вносилася.

Перевіркою правильності нарахування ЄСВ на суми заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, встановлено порушення вимог статей 4, 6, 7, 8, 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон 2464-VI) з огляду на фактично неутримані і неперераховані до бюджету суми ЄСВ із нарахованого доходу у виді заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 7500,24 грн.

Відтак, контролюючим органом правомірно прийнято оспорювані ППР від 19 грудня 2019 року № 00001950503, № 00001950503, № 00001940503, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 19 грудня 2019 року№ 00001970503 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 грудня 2019 року № Ю-196.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача ТОВ ВІА-ПЛЮС не подало.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ ВІА-ПЛЮС було зареєстроване 15 червня 2017 року. Відповідно до даних ЄДРЮОФОП та ГФ органом управління товариства є загальні збори, засновниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу № 2-к від 03 липня 2017 року на підставі протоколу № 1 від 15 червня 2017 року загальних зборів учасників ТОВ ВІА-ПЛЮС ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків його директора з 04 липня 2017 року.

Наказом № 6-к від 17 вересня 2019 року ТОВ ВІА-ПЛЮС ОСОБА_1 було звільнено від виконання управлінських функцій - директора.

Відповідно до пункту 8.15 Статуту ТОВ ВІА-ПЛЮС , затвердженого протоколом № 2 установчих зборів учасників ТОВ ВІА-ПЛЮС від 19 вересня 2017 року, директор може не отримувати заробітну плату чи іншу фінансову винагороду, окрім винагороди у вигляді дивідендів не менше одного разу на рік, якщо інший порядок не буде передбачений Загальними зборами його учасників (засновників), фактично являючись одним з учасників (засновників) товариства і виконує обов`язки директора та/або будь-які обов`язки іншого працівника без укладення трудового договору, згідно рішення Загальних зборів учасників(засновників) товариства (а.с. 39-40).

Пунктом 9.8 Статуту ТОВ ВІА-ПЛЮС , затвердженого протоколом № 2 установчих зборів учасників ТОВ ВІА-ПЛЮС від 19 вересня 2017 року, передбачено, що оплата праці не проводиться, якщо один із учасників (засновників) товариства виконує обов`язки директора та/або будь-які обов`язки іншого працівника без укладення трудового договору згідно із рішенням загальних зборів учасників і при цьому отримує винагороду у вигляді дивідендів не менше одного разу на рік, якщо інший порядок не буде передбачений загальними зборами його учасників (засновників) (а.с.40)

У зв`язку із припиненням ТОВ ВІА-ПЛЮС ГУ ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15 червня 2017 року по 12 листопада 2019 року, Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15 червня 2017 року по 12 листопада 2019 року, результати якої оформлено актом від 26 листопада 2019 року №403/17-00-05-03/41399502.

На підставі висновків, викладених у вказаному акті перевірки ГУ ДПС прийняті оспорювані у рамках цієї справи ППР від 19 грудня 2019 року № 00001950503, № 00001950503, № 00001940503, рішення № 00001970503 від 19 грудня 2019 року та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-196 від 19 грудня 2019 року.

ТОВ ВІА-ПЛЮС не погодилося із вказаними рішеннями та вимогою ГУ ДПС та звернулося за захистом своїх прав до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На переконання апеляційного суду, суть публічно-правового спору, що розглядається зводиться до перевірки обґрунтованості висновків контролюючого органу щодо наявності у ТОВ ВІА-ПЛЮС обов`язку відображати у своїй податковій звітності за III, IV квартали 2017 року, II, III квартали 2018 року доходи ОСОБА_1 у сумі мінімального розміру заробітної плати із нарахуванням, утриманням та перерахуванням відповідних платежів із ПДФО, ВЗ та ЄСВ. При цьому контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ BIA-ПЛЮС використовувало працю найманої особи - директора ОСОБА_1 - без відповідної оплати за роботу, а стосунки між ТОВ BIA-ПЛЮС та ОСОБА_1 фактично носили характер трудових відносин між роботодавцем та найманим працівником.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що приписами частини 1 статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК) передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина 2 статті 65 ГК).

Частиною 4 статті 65 ГК встановлено, що у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 у період, що підлягав перевірці, був одним із засновників та керівником ТОВ ВІА-ПЛЮС .

Будь-яких доказів укладення між ТОВ ВІА-ПЛЮС та ОСОБА_1 договору (контракту) про найм товариством керівника із визначенням строку найму, прав, обов`язків і відповідальності керівника, умов його матеріального забезпечення, умов звільнення його з посади, інших умов найму контролюючим органом у ході проведення перевірки позивача не здобуто і суду не надано.

Приписами пункту 164.1 статті 164 ПК встановлено, що базою оподаткування ПДФО є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (підпунктом 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) ПДФО до бюджету регламентовано приписами статті 168 ПК.

Відповідно до приписів підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Частиною 2 статті 9 Закону 2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 3 статті 9 цього ж Закону обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК встановлено, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

1.2. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

1.5. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із наведених правових норм, апеляційний суд дійшов переконання, що механізм нарахування, утримання та сплати ВЗ та ЄСВ є аналогічним до ПДФО і безпосередньо пов`язаний із визначенням оподатковуваного доходу особи. При цьому оподаткуванню у випадку, що розглядається, підлягає нарахована (виплачена) заробітна плата.

Разом із тим, при визначенні оподатковуваного доходу ОСОБА_1 у період, що підлягав перевірці, контролюючий орган не встановив факту його нарахування та виплати, а виходив із розміру мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках, що податковим законодавством не передбачено.

Доводи контролюючого органу про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ ВІА-ПЛЮС фактично існували трудові відносини, які передбачали укладення трудового договору на підставі приписів Кодексу законів про працю України із відповідною щомісячною виплатою заробітної плати, на переконання апеляційного суду, не заслуговують на увагу, оскільки виходять за межі повноважень фіскального органу і ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив за наслідками вирішення позовних вимог судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 460/8/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук В. С. Затолочний