Рішення

від 06.05.2020 по справі 520/2954/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 травня 2020 р. справа № 520/2954/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" (вул. Сватівська, буд. 2Б, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, код ЄДРПОУ 40968480) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0000120515 від 21.02.2020.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач вважає помилковими висновки відповідача, викладені в акті від 28.01.2020р. № 210/20-40-05-15-07/40968480, з огляду на те, що фактичне виконання господарських операцій між ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТІК і ТОВ Хурікейн Інвест та ТОВ Фірма Авес Груп підтверджено як договорами, які були досліджені під час перевірки, так і належним чином оформленими первинними документами, складеними в процесі виконання зазначених договорів, які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники. Зокрема, у зазначених документах докладно відображено, які саме товари були поставлені, в яких обсягах, у який час. Посилання в акті перевірки про те, що пред`явлені до перевірки паперові носії - видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не мають статусу первинних документів, тому що не мають обов`язкових реквізитів є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Відповідачем надано відзив на позов та додаткові пояснення, в яких відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що недоліки в оформленні документів первинного бухгалтерського обліку, а також наявна у контролюючого органу податкова інформація свідчать про те, що угоди з поставки запасних частин не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов`язань перед покупцем, а оформлені лише для збільшення витрат та зменшення податкового зобов`язання з ПДВ.

Позивачем через канцелярію суду подана відповідь на відзив, в якій позивач з доводами, викладеними у відзиві на позов не погоджується, посилаючись на ту обставину, що відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Також позивач вказує, що що вищим виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор, до компетенції та повноважень якого входить в тому числі підписання видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (без будь-якої довіреності).

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС ТРАНСЛОГІСТИК" (далі - Товариство, TOB РКС ТЛ ) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за господарськими взаємовідносинами з ТОВ фірма Авес Груп (код за ЄДРПОУ 41930478) в червні 2018 року, ТОВ Хурікейн Інвест (код за ЄДРПОУ 41506359) в квітні 2018 року та подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів, за результатами якої складено акт від 28.01.2020. № 210/20-40-05-15-07/40968480.

У акті перевірки ГУ ДПС у Харківській області зроблено висновок про порушення TOB РКС ТЛ норм п. 44.1. ст.44, п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу (далі - ПК), що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на суму 88 177 грн., в т.ч. за квітень 2018 року на суму 17 760,00 грн. та червень 2018 року на суму 70 417,00 грн.

Такий висновок обґрунтовано тим, що віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ з придбання запасних частин у ТОВ "ХУРІКЕЙН ІНВЕСТ" не підтверджено належним чином оформленими документами, обов`язковість яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а саме: у наданій до перевірки видатковій накладній від 24.04.18 №РН-0000002 відсутні номери та дати довіреностей на отримання товару покупцем, посада та прізвище та ім`я відповідальної особи за отримання товару; у наданій до перевірки товарно - транспортній накладній від 24.04.18 №СФ-001-27-04 зазначений замовник ТОВ Хурікейн Інвест , вантажовідправник ТОВ Хурікейн Інвест , вантажоодержувач TOB РКС ТА , але не зазначено місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача, пункт навантаження зазначено 61000, м.Харків, Московській проспект, 118 - за цією адресою в м. Харкові знаходиться багатоповерхова адміністративна будівля, також не заповнено серія, номер, дата довіреності, ким видана на відпуск за довіреністю вантажоодержувача (ТОВ РКС ТЛ ), не заповнено графи щодо вантажно-розвантажувальних операцій, відсутні посада та прізвище, ім`я, по батькові відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача. Також придбання запасних частин у ТОВ Фірма АВЕС ГРУП не підтверджено належним чином оформленими документами, обов`язковість яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а саме: у наданій до перевірки видатковій накладній від 05.06.18 №259 відсутні номери та дати довіреностей на отримання товару покупцем, у наданій до перевірки товарно - транспортній накладній від 05.06.18 №605 не зазначено повну адресу пунктів навантаження та розвантаження товару (вказано лише назву міста та Куп`янськ та смт. Слобожанське), номер посвідчення водія, загальну вагу товару, також не заповнено графу відпуск за довіреністю вантажоодержувача (серія, номер, дата довіреності, ким видана), не заповнено графи щодо вантажно- розвантажувальних операцій.

Контролюючий орган у акті перевірки, а також у відзиві на позов зазначає, що господарські операції між ТОВ РКС ТЛ та ТОВ Хурікейн Інвест за квітень 2018, ТОВ Фірма Авес Груп за червень 2018 не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, тому у Товариства були відсутні підстави для відображення наслідків цих господарських операцій у податковому обліку.

Позивач скористався правом надати заперечення до акта перевірки, в якому просило визнати акт від 28.01.2020 №210/20-40-05-15-07/40968480 неправомірним та скасувати його. Контролюючий орган листом від 21.02.2020 №6564/10/20-40-05-15-12 залишив акт перевірки без змін.

За висновками акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000120515 від 21.02.2020.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до положень ст. 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, відповідальність за порушення норм Податкового законодавства наступає у разі вчинення платником податків протиправних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Хурікейн інвест" укладено договір поставки від 11.04.2018 №КВ-11/2-2018 про поставку комплектуючих та запасних частин для залізничних вагонів.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до перевірки та до суду надано специфікацію №1 до договору, рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 11.04.2018, видаткову накладну №РН-0000002 від 24.04.2018, товарно-транспортну накладну №СФ-001-27-04 від 24.04.2018. Оплата товару підтверджується платіжним дорученням №203 від 24.04.2018.

За результатом господарської операції складено податкову накладну №66 від 24.04.2018.

У акті перевірки відповідачем вказано, що позивачем оформлені накладні-вимоги від 20.05.2018 №8 на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів на капітальний ремонт вагонів №56352461, та від 22.06.2018 №7 на капітальний ремонт вагону №56365075.

Між позивачем та ТОВ Фірма Авес Груп укладено договір поставки від 01.06.2018 №50618-п. На підтвердження виконання умов договору позивачем до перевірки та до суду надано специфікацію №1 до договору, рахунок на оплату №121 від 05.06.2018, видаткову накладну №259 від 05.06.2018, товарно-транспортну накладну №605 від 05.06.2018. Оплата товару підтверджується платіжним дорученням №275 від 20.06.2018.

За результатом господарської операції складено податкову накладну №204 від 05.06.2018.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що в бухгалтерському обліку товариства вказані господарські операції відображено належним чином - оплата товарів/послуг/необоротних активів.

Сторонами не заперечувалось, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагентами задекларовано податкові зобов`язання.

Щодо дефектів товарно-транспортних накладних, відсутності довіреностей, суд зазначає, що наявність та/або відсутність окремих документів, таких як товарно-транспортні накладні, а також помилки у оформленні документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції .

Окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявність відповідних господарських операцій. Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року по справі № 820/475/17 (адміністративне провадження № К/9901/4907/17).

Положення ст.4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , якою встановлено превалювання сутності первинного документу над його формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, що підтверджується і усталеною судовою практикою.

Із наведеного можна дійти висновку про загальний підхід щодо превалювання сутності над формою, у зв`язку з чим суд вважає висновку контролюючого органу, викладені в акті перевірки, необґрунтованими.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (Постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Надані до перевірки первинні документи, що підтверджують господарські операції між товариствами, згідно даних акту перевірки, не мають таких дефектів, що свідчили б про безтоварність таких операцій. Складені та зареєстровані податкові накладні відповідають вимогам законодавства.

Щодо посилань на відсутність у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18).

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3. встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:

- податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;

- інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Саме таку позицію викладено в листі ДФС України від 05.09.2016, № 15232/5/99-99-15-03-02-16 "Про розгляд звернення відносно порядку формування податкового кредиту по ПДВ".

Ця позиція підтверджена податковою консультацією ДФС від 02.10.2018 №4269/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, згідно з якою зареєстрована податкова накладна є для покупця товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов`язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Отже, допущені постачальником порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ст.2 КАСУ).

Захист прав суб`єктів господарювання є однією з найважливіших категорій права. Способами захисту прав суб`єктів господарювання є ті законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких проводиться відновлення порушеного права. Здійснення такого захисту передбачає органічне поєднання конкретних способів, засобів і форм з активними, цілеспрямованими діями суб`єкта господарювання, права якого були порушені, перелік способів захисту прав суб`єктів господарювання не має вичерпного характеру, що допускає можливість захисту прав суб`єктів господарювання іншими способами, які передбачені законом.

Відповідно до положень ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Така позиція висловлена в рішенні Верховного Суду України по справі №816/809/17.

Загальні положення ст. 61 Конституції України та спеціальні норми Податкового кодексу передбачають індивідуальну відповідальність особи за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.

А тому дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій.

Так, статтею 16 Закону України Про інформацію податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Положеннями ст. 83 ПК України встановлено, що матеріалами, які є підставами для висновків під час проведення перевірок є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Порядок отримання податкової та іншої інформації встановлено ст. ст.72-73 ПК України та відповідною постановою КМУ.

Суд зазначає що відповідно до вимог ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

А функціями податкового органу, відповідно до положень ст. 61 ПК України є контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Окрім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень на даний час не має жодного вироку суду по контрагентам позивача.

Будь-яких інших даних, які б свідчили про порушення з боку позивача в акті перевірки відсутні.

Стосовно відсутності в базі даних ДФС відомостей відносно товариств по ланцюгу постачання слід зазначити, що в Україні діє принцип індивідуальної відповідальності особи. Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Окрім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (Постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року справа № 820/477/18, адміністративне провадження № К/9901/55969/18, від 11 вересня 2018 року справа № 815/6105/17, адміністративне провадження № К/9901/56987/18, від 11 вересня 2018 року справа №821/995/17, адміністративне провадження № К/9901/54216/18, від 11 вересня 2018 року справа № 823/2247/17, адміністративне провадження № К/9901/56440/18 тощо).

Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/170, зазначив, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Більш того, стосовно підприємств по ланцюгу постачання .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" (вул. Сватівська, буд. 2Б, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, код ЄДРПОУ 40968480) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0000120515 від 21.02.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" (вул. Сватівська, буд. 2Б, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, код ЄДРПОУ 40968480) судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Строк апеляційного оскарження рішення продовжується на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 06 травня 2020 року.

Суддя О.Г. Котеньов