Постанова

від 24.09.2020 по справі 520/2954/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 р.Справа № 520/2954/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Бєлінського О.В.

представника відповідача Лютянського М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 06.05.20 року по справі № 520/2954/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0000120515 від 21.02.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач вважає помилковими висновки відповідача, викладені в акті від 28.01.2020р. № 210/20-40-05-15-07/40968480, з огляду на те, що фактичне виконання господарських операцій між ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТІК і ТОВ Хурікейн Інвест та ТОВ Фірма Авес Груп підтверджено як договорами, які були досліджені під час перевірки, так і належним чином оформленими первинними документами, складеними в процесі виконання зазначених договорів, які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники. Зокрема, у зазначених документах докладно відображено, які саме товари були поставлені, в яких обсягах, у який час. Посилання в акті перевірки про те, що пред`явлені до перевірки паперові носії - видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не мають статусу первинних документів, тому що не мають обов`язкових реквізитів є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0000120515 від 21.02.2020.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що наявність сукупності вищевикладених доказів є підставою для встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій, юридичної дефектності оформлених документів, наданих на підтвердження транспортування (фізичного руху вантажу) придбаних ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТИК у ТОВ Фірма АВЕС ГРУП запасних частин до залізничних вагонів.

Відповідач звертає увагу, що укладені ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТИК договори поставки з ТОВ Хурікей Інвест від 11.04.2018 № КВ-11/2-2018, з ТОВ Фірма Авес Груп від 01.06.2018 № 50618-п не опосередковувалися реальним виконанням операцій, що становлять їх предмет.

Фактично ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТИК здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з купівлі товарів (основних засобів) у вищевказаних контрагентів- постачальників і отримано при цьому первинні документи- видаткові накладні та акти приймання-передачі, складені з ТОВ Хурікей Інвест та з ТОВ Фірма Авес Груп всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16.07.1999 р. із змінами та доповненнями та п.п. 2.1 та 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутні факти формування згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відповідних активів, як ресурсу контрольованого в результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абз. 5 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідач зазначає, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На думку відповідача, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка.

Представником позивача надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що відповідач помилково вважає про відсутності факту придбання товарів чи послуг за вказаними в акту перевірки договорами поставки, оскільки ТОВ РКС ТРАНСЛОГІСТІК було надано як договори поставки які були досліджені під час перевірки, так і належним чином оформленими первинними документами, складеними в процесі виконання зазначених договорів (товарно-транспортними накладними від 24.04.2018р., 05.06.2018р., видатковими накладними від 24.04.2018р., 05.06.2018р., податковими накладними від 24.04.2018р., 05.06.2018р., платіжні доручення від 24.04.2018р. та 20.06.2018р.), які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники. Зокрема, у зазначених документах докладно відображено, які саме товари були поставлені, в яких обсягах, у який час.

Також Представник Відповідача помилково вважає, що за вказаними договорами поставки відсутня господарська операція, як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в основі якої має бути дійсний рух певного активу. Дане твердження Відповідача ґрунтується на тому, що у видатковій накладній відсутні номери та дата довіреностей покупця, в транспортній накладній не зазначено повну адресу пунктів навантаження та розвантаження товару, номер посвідчення водія, загальну вагу тощо. Такі твердження спростовуються наступним:

згідно абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні - неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є пілставою для невизнання господарсько/ операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

На думку представника позивача, апеляційна скарга жодним чином не спростовує доводів оскаржуємого рішення сулу першої інстанції, а також не налає жодного доказу щодо правомірності податкового повідомлення - рішення №0000120515 від 21.02.2020р., в розумінні ч. 2 ст. 77 КАС України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "РКС ТРАНСЛОГІСТИК" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за господарськими взаємовідносинами з ТОВ фірма Авес Груп в червні 2018 року, ТОВ Хурікейн Інвест в квітні 2018 року та подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів, за результатами якої складено акт від 28.01.2020. № 210/20-40-05-15-07/40968480.

У акті перевірки ГУ ДПС у Харківській області зроблено висновок про порушення TOB РКС ТЛ норм п. 44.1. ст.44, п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу (далі - ПК), що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на суму 88 177 грн., в т.ч. за квітень 2018 року на суму 17 760,00 грн. та червень 2018 року на суму 70 417,00 грн.

Такий висновок обґрунтовано тим, що віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ з придбання запасних частин у ТОВ "ХУРІКЕЙН ІНВЕСТ" не підтверджено належним чином оформленими документами, обов`язковість яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а саме: у наданій до перевірки видатковій накладній від 24.04.18 №РН-0000002 відсутні номери та дати довіреностей на отримання товару покупцем, посада та прізвище та ім`я відповідальної особи за отримання товару; у наданій до перевірки товарно - транспортній накладній від 24.04.18 №СФ-001-27-04 зазначений замовник ТОВ Хурікейн Інвест , вантажовідправник ТОВ Хурікейн Інвест , вантажоодержувач TOB РКС ТА , але не зазначено місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача, пункт навантаження зазначено 61000, м.Харків, Московській проспект, 118 - за цією адресою в м. Харкові знаходиться багатоповерхова адміністративна будівля, також не заповнено серія, номер, дата довіреності, ким видана на відпуск за довіреністю вантажоодержувача (ТОВ РКС ТЛ ), не заповнено графи щодо вантажно-розвантажувальних операцій, відсутні посада та прізвище, ім`я, по батькові відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача. Також придбання запасних частин у ТОВ Фірма АВЕС ГРУП не підтверджено належним чином оформленими документами, обов`язковість яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а саме: у наданій до перевірки видатковій накладній від 05.06.18 №259 відсутні номери та дати довіреностей на отримання товару покупцем, у наданій до перевірки товарно - транспортній накладній від 05.06.18 №605 не зазначено повну адресу пунктів навантаження та розвантаження товару (вказано лише назву міста та Куп`янськ та смт. Слобожанське), номер посвідчення водія, загальну вагу товару, також не заповнено графу відпуск за довіреністю вантажоодержувача (серія, номер, дата довіреності, ким видана), не заповнено графи щодо вантажно- розвантажувальних операцій.

Контролюючий орган у акті перевірки, а також у відзиві на позов зазначає, що господарські операції між ТОВ РКС ТЛ та ТОВ Хурікейн Інвест за квітень 2018, ТОВ Фірма Авес Груп за червень 2018 не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, тому у Товариства були відсутні підстави для відображення наслідків цих господарських операцій у податковому обліку.

Позивач скористався правом надати заперечення до акта перевірки, в якому просило визнати акт від 28.01.2020 №210/20-40-05-15-07/40968480 неправомірним та скасувати його. Контролюючий орган листом від 21.02.2020 №6564/10/20-40-05-15-12 залишив акт перевірки без змін.

За висновками акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000120515 від 21.02.2020.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов`язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3. встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є:

- податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;

- інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Саме таку позицію викладено в листі ДФС України від 05.09.2016, № 15232/5/99-99-15-03-02-16 "Про розгляд звернення відносно порядку формування податкового кредиту по ПДВ".

Ця позиція підтверджена податковою консультацією ДФС від 02.10.2018 №4269/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, згідно з якою зареєстрована податкова накладна є для покупця товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Хурікейн інвест" укладено договір поставки від 11.04.2018 №КВ-11/2-2018 про поставку комплектуючих та запасних частин для залізничних вагонів.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до перевірки та до суду надано специфікацію №1 до договору, рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 11.04.2018, видаткову накладну №РН-0000002 від 24.04.2018, товарно-транспортну накладну №СФ-001-27-04 від 24.04.2018. Оплата товару підтверджується платіжним дорученням №203 від 24.04.2018.

За результатом господарської операції складено податкову накладну №66 від 24.04.2018.

У акті перевірки відповідачем вказано, що позивачем оформлені накладні-вимоги від 20.05.2018 №8 на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів на капітальний ремонт вагонів №56352461, та від 22.06.2018 №7 на капітальний ремонт вагону №56365075.

Між позивачем та ТОВ Фірма Авес Груп укладено договір поставки від 01.06.2018 №50618-п. На підтвердження виконання умов договору позивачем до перевірки та до суду надано специфікацію №1 до договору, рахунок на оплату №121 від 05.06.2018, видаткову накладну №259 від 05.06.2018, товарно-транспортну накладну №605 від 05.06.2018. Оплата товару підтверджується платіжним дорученням №275 від 20.06.2018.

За результатом господарської операції складено податкову накладну №204 від 05.06.2018.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що в бухгалтерському обліку товариства вказані господарські операції відображено належним чином - оплата товарів/послуг/необоротних активів.

Сторонами не заперечувалось, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагентами задекларовано податкові зобов`язання.

Щодо дефектів товарно-транспортних накладних, відсутності довіреностей, суд зазначає, що наявність та/або відсутність окремих документів, таких як товарно-транспортні накладні, а також помилки у оформленні документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявність відповідних господарських операцій. Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року по справі № 820/475/17 (адміністративне провадження № К/9901/4907/17).

Положення ст.4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , якою встановлено превалювання сутності первинного документу над його формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, що підтверджується і усталеною судовою практикою.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (Постанови Верховного суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а,адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін.).

Надані до перевірки первинні документи, що підтверджують господарські операції між товариствами, згідно даних акту перевірки, не мають таких дефектів, що свідчили б про безтоварність таких операцій. Складені та зареєстровані податкові накладні відповідають вимогам законодавства.

Щодо посилань на відсутність у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18).

Відповідно до положень ст. 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, відповідальність за порушення норм Податкового законодавства наступає у разі вчинення платником податків протиправних дій.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Отже, допущені постачальником порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Так, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» платник податку та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України вони є окремими платниками податків.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.03.2020 у справі №140/2715/18.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справі "Булвес" АД проти Болгарії" дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

У рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" наголошено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень процесуального законодавства.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Така позиція висловлена в рішенні Верховного Суду України по справі №816/809/17.

Загальні положення ст. 61 Конституції України та спеціальні норми Податкового кодексу передбачають індивідуальну відповідальність особи за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.

А тому дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій.

Статтею 16 Закону України Про інформацію податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Положеннями ст. 83 ПК України встановлено, що матеріалами, які є підставами для висновків під час проведення перевірок є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Порядок отримання податкової та іншої інформації встановлено ст. ст.72-73 ПК України та відповідною постановою КМУ.

Відповідно до вимог ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

А функціями податкового органу, відповідно до положень ст. 61 ПК України є контроль правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Дійсно, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року справа № 820/477/18, адміністративне провадження № К/9901/55969/18, від 11 вересня 2018 року справа № 815/6105/17, адміністративне провадження № К/9901/56987/18, від 11 вересня 2018 року справа №821/995/17, адміністративне провадження № К/9901/54216/18, від 11 вересня 2018 року справа № 823/2247/17, адміністративне провадження № К/9901/56440/18 тощо).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товару, адже у комерційній діяльності поставка товару не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів найму тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Колегія суддів дійшла висновку, що застосовуючи наведені вище правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом апеляційної інстанцій встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю "РКС Транслогістік" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та які містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000120515 від 21.02.2020 суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задоволено адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харкывського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 року по справі № 520/2954/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 року по справі № 520/2954/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 01.10.2020 року