Постанова

від 30.04.2020 по справі 280/5061/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5061/19 головуючий суддя І інстанції -Кисіль Р.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання: Чорнова Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року в адміністративній справі № 280/5061/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМІНКО" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМІНКО" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2019 року №0002250509.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 07.10.2019 №0002250509, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Комінко збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 494934,00 грн, з яких 329955,00 грн за основним платежем, 164978,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято останнім у відповідності з приписами чинного законодавства, оскільки господарські відносини позивача з ТОВ ВПА-Юг та ТОВ Блік Компані мали нереальний характер та фактично не відбувались.

Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМІНКО" було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без участі останніх та без фіксування судового розгляду технічними засобами.

Клопотання представника позивача про зупинення розгляду справи на час дії карантину, на переконання колегії суддів, з огляду на характер спірних правовідносин, змісту апеляційної скарги та відзиву на неї, задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 22.08.2019 по 29.08.2019 на підставі наказу від 22.08.2019 №2921, направлення від 22.08.2019 №1814 та згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1.2 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України фахівцями ГУ ДПС у Запорізькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з метою встановлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ ВПА-Юг за січень 2019 року, ТОВ Блік Компані за березень 2019 року за результатами проведення якої було складено Акт від 05.09.2019 року № 5/08-01-05-09/23788025.

Відповідно до висновків наведеного акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 329956,00 грн. у тому числі січень 2019 року - 173329,00 грн., березень 2019 року - 156627,00 грн.

07 жовтня 2019 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0002250509, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 494 934,00 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 329956,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 164978,00 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач при здійсненні своєї господарської діяльності мав господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю ВПА-Юг та Товариством з обмеженою відповідальністю Блік Компані .

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМІНКО" та Товариством з обмеженою відповідальністю ВПА-Юг було укладено договір поставки від 03.01.2019 року № 190103/01, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити піддони дерев`яні.

На підтвердження виконання умов наведеного договору, позивачем до суду були подані копії податкових накладних від 03.01.2019 року № 110, від 08.01.2019 року № 353, від 10.01.2019 року № 467, від 10.01.2019 року № 468, від 15.01.2019 року № 705, від 16.01.2019 року № 756, від 18.01.2019 року № 853, від 21.01.2019 року № 1002, від 21.01.2019 року № 1003, видаткових накладних від 03.01.2019 № РН-0103/07, від 08.01.2019 № РН-0108/01, від 10.01.2019 № РН-0110/17, від 10.01.2019 № РН-0110/18, від 15.01.2019 № РН-0115/01, від 16.01.2019 № РН-0116/06, від 18.01.2019 № РН-0118/03, від 21.01.2019 № РН-0121/02, від 21.01.2019 № РН-0121/03, товарно-транспортних накладних від 03.01.2019 №РН-0103/07, від 08.01.2019 № РН-0108/01, від 10.01.2019 № РН-0110/17, від 10.01.2019 № РН-0110/18, від 15.01.2019 № РН-0115/01, від 16.01.2019 №РН-0116/06, від 18.01.2019 №РН-0118/03, від 21.01.2019 № РН-0121/02, від 21.01.2019 № РН-0121/03 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) з перевезення ПП Славбудтранс №Т10 від 11.01.2019.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківські рахунки та засвідчують факт виконання сторонами зобов`язань по оплаті вартості товарів, робіт (послуг) за переліченими вище правочинами, що підтверджується платіжними дорученнями від 06.02.2019 №66, від 06.02.2019 №67, від 06.02.2019 №68, від 06.02.2019 №69, від 12.02.2019 №71, від 12.02.2019 №72, від 13.02.2019 №73, від 14.02.2019 №76, від 19.02.2019 №86. Оплата послуг з перевезення ПП Славбудтранс підтверджується платіжним дорученням №35 від 21.01.2019.

Також, 06 березня 2019 року між ТОВ Блік Компані (Постачальник) та ТОВ Комінко (Покупець) було укладено договір поставки № 603, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити дошку, брус та піддони дерев`яні.

На підтвердження виконання умов наведеного договору, позивачем до суду були подані копії податкових накладних від 06.03.2019 року № 253, від 14.03.2019 року № 652, від 18.03.2019 року № 869, від 22.03.2019 року № 1058, від 25.03.2019 року № 1222, від 26.03.2019 року № 1257, від 27.03.2019 року № 1304, від 28.03.2019 року № 1357, видаткових накладних від 06.03.2019 № РН-0306/03, від 14.03.2019 № РН-0314/02, від 18.03.2019 № РН-0318/18, від 22.03.2019 №РН-0322/06, від 25.03.2019 № РН-0325/17, від 26.03.2019 № РН-0326/04, від 27.03.2019 № РН-0327/03, від 28.03.2019 № РН-0328/05, копії товарно-транспортних накладних від 06.03.2019 № РН-0306/03, від 14.03.2019 № РН-0314/02, від 18.03.2019 № РН-0318/18, від 25.03.2019 № РН-0325/17, від 22.03.2019 № РН-0322/06, від 26.03.2019 № РН-0326/04, від 27.03.2019 № РН-0327/03, від 28.03.2019 № РН-0328/05 та акти здачі-приймання робіт (надання транспортних послуг) ФОП ОСОБА_1 № ДД -0000012 від 06.03.2019, № ДД-0000014 від 14.03.2019, № ДД-0000015 від 26.03.2019.

Розрахунки за поставлені товари здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 03.04.2019 № 156, від 10.05.2019 № 211, від 10.05.2019 № 212, від 10.06.2019 № 253, від 10.06.2019 № 254, від 12.06.2019 № 260, від 12.06.2019 № 261, від 12.06.2019 № 262, від 12.06.2019 № 263.

Дослідивши наведені спірні документи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що останні містять всі обов`язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в розумінні вказаного Закону є первинними та такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з надання послуг, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, недостатньої кількості трудових ресурсів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, то суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України" (рішення від 09.01.2007 року (заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Щодо посилань відповідача на недоліки оформлення наданої позивачем транспортної документації, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, певні недоліки у заповненні такого документа як ТТН, як і не неадання його під час перевірки, не є самостійною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкових вигод.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.09.2019 року по справі № 520/10016/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необгрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 року по справі № 826/11629/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, з зазначених обставин справи вбачається, що відповідачем, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, не було доведено правомірність нарахування податкових зобов`язань, визначених в спірному податковому повідомленні-рішення. Наведене також зумовлює протиправність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі приписів ч. 2 ст. 123 Податкового кодексу України.

Таким чином, проаналізуввши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 07.10.2019 року № 0002250509 та необхідності його скасування.

Поряд з зазначеним, необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року в адміністративній справі №280/5061/19 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.Є. Чередниченко