Постанова

від 06.05.2020 по справі 731/522/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 травня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 731/522/19

Головуючий у першій інстанції - Савенко А. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/590/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Мармизівська сільська рада Варвинського району Чернігівської області, Озерянська сільська об`єднана територіальна громада в особі Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, Варвинська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2020 року (ухвалене о 13:53) у справі за позовом ОСОБА_1 до Мармизівської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, Озерянської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, Варвинської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання права на земельну частку (пай), -

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 3,78 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться на території Озерянської сільської об`єднаної територіальної громади Варвинського району Чернігівської області.

Позов обґрунтовував тим, що в період з 01.01.1991 по 04.12.1992 він працював у КСП Нове життя , реорганізоване в подальшому у ТОВ Нове життя . Під час розпаювання земель ТОВ Нове життя його було включено до списку громадян-членів КСП Нове життя під № 103, який є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю, виданого на підставі рішення Мармизівської сільської ради від 30.03.1995. Про те, що його було включено до вищевказаного списку йому стало відомо після 30.10.2019 з отриманої на запит адвоката відповіді Міжрайонного управління у Варвинському та Срібнянському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, з якої вбачається, що сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім`я не видавався.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи.

Заявник зазначає, що після того, як йому в 1995 році повідомили про те, що він не має права на земельну частку (пай), він звертався до земельного відділу, до керівництва ТОВ Нове життя та до Мармизівської сільської ради з проханням повідомити причину такої відмови та виділити йому земельний пай як члену ТОВ Нове життя . Однак конкретної відповіді він не отримав і йому не було повідомлено про включення останнього до списку громадян-членів КСП Нове життя .

Заявник вказує, що весь цей час вважав, що його взагалі не було включено до списку членів КСП Нове життя , які мають право на земельну частку, про даний факт, а відтак, і про порушення своїх прав, він дізнався лише після надання на запит його адвоката відповіді Міжрайонним управлінням у Варвинському та Срібнянському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, тобто після 30.10.2019.

У відзиві на апеляційну скаргу Озерянська ОТГ в особі Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції.

Зазначається, що при зверненні до суду ОСОБА_1 не ставив питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не зазначив обставин, які на протязі більше двадцяти років перешкоджали йому звернутися до суду за захистом своїх прав. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого ст. 71 ЦК Української РСР загального строку для захисту права за позовом особи, який становить три роки, так як Державний акт про право колективної власності на землю КСП Нове життя с. Мармизівка було видано на підставі рішення від 30 березня 1995 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що районним судом правильно задоволено його клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідач вважає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області не є належним відповідачем за даним позовом, позивачем не зазначено, якими саме діями Головне управління, як відповідач, порушило, оспорило чи не визнало права, свободи чи законні інтереси позивача.

Вказує, що позивач не дотримався положень процесуального закону і не підтвердив належними та допустимими доказами свого членства в КСП Нове життя на час паювання земель, однак суд першої інстанції дійшов протилежних висновків про наявність у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у складі земель КСП Нове життя .

Відповідач зазначає, що позивач не довів, що він з 1995 року не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувавши доводи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.11.2019 у цивільній справі № 611/10/17, виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки проявивши розумний ступінь добросовісності, ОСОБА_1 міг у 1995 році довідатись про включення його до списку членів КСП Нове життя , про видачу КСП Нове життя державного акта на право колективної власності на землю, ознайомитися з документами, які у 2019 році додав до позовної заяви, оспорити бездіяльність щодо невидачі йому сертифіката, а отже міг дізнатись про порушення його прав на земельну частку (пай).

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що згідно трудової книжки колгоспника (а.с. 14) ОСОБА_1 з 01.01.1991 по 04.12.1992 працював у КСП Нове життя трактористом, був звільнений у зв`язку з призовом в армію, де проходив службу з 08.12.1992 по 23.11.1994.

30.03.1995 КСП Нове життя отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН № 000112 загальною площею 1487,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення 3 сесії 22 скликання Мармизівської сільської Ради народних депутатів від 30.03.1995. Акт зареєстровано в Книзі державних актів на право колективної власності на землю за № 6 (а.с. 10-11).

У списку громадян-членів КСП Нове життя , який є додатком до вказаного Державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_1 значиться під № 103 (а.с. 11).

Згідно архівного витягу із протоколу № 1 зборів власників земельних паїв ТОВ Нове життя від 21.02.2002 на засіданні вказаних зборів було вирішено: клопотати перед с/Радою виділити із земель резервного фонду земельні паї працівнику ОСОБА_1 (а.с. 125).

За інформацією Міжрайонного управління у Варвинському та Срібнянському районах Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.11.2019 № 29-25-0.191-617/116-19 згідно з книгою реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Варвинською РДА на території Мармизівської сільської ради, сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався (а.с. 13).

У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області порушувало питання застосування наслідків пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, на підставі чого просило відмовити у задоволенні позову (а.с. 31-34).

Озерянською ОТГ в особі Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а.с. 88-90).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України (тут і надалі по тексту у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Так, в статті 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) зазначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення даної справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні положення містяться у статтях 256, 257, 261 чинного ЦК України.

Згідно положень статті 76 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, пропущення строку позовної давності за відсутності доказів про поважність причин пропуску якого, є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 611/10/17 та від 31.10.2019 у справі № 629/548/17.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

У справі, що переглядається установлено, що 30.03.1995 КСП Нове життя , у якому ОСОБА_1 працював з 01.01.1991 по 04.12.1992, отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН № 000112 загальною площею 1487,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у списку громадян-членів КСП Нове життя , який є додатком до вказаного Державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_1 значиться під № 103.

В свою чергу, позивач звернувся з позовом до суду у листопаді 2019 році, тобто з пропуском стоку позовної давності, перебіг якого розпочався після видачі 30.03.1995 Державного акту на право колективної власності на землю, питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не порушував, не зазначав обставин, які протягом майже двадцяти п`яти років перешкоджали йому звернутися до суду за захистом свої прав.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі позивач вказує, що після того, як йому в 1995 році повідомили, що він не має права на земельну частку (пай), він звертався до земельного відділу, до керівництва ТОВ Нове життя та до Мармизівської сільської ради з проханням повідомити причину такої відмови та виділити йому земельний пай як члену ТОВ Нове життя , однак конкретної відповіді не отримав і йому не було повідомлено про включення його до списку громадян-членів КСП Нове життя .

Тобто, фактично про наявність зазначеного вище Державного акту на право колективної власності на землю та порушення свого права позивач дізнався у 1995 році.

Відповідно, вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони вказують на обізнаність позивача про паювання земель у КСП і порушення його прав та підтверджують об`єктивну можливість останнього дізнатися про порушення своїх прав ще у 1995 році, проявивши розумний ступінь добросовісності.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу твердження ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що останнє не є належним відповідачем за даним позовом, не є слушними, з огляду на викладену у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 171/2030/17 правову позицію, згідно якої ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, до повноважень якого відноситься питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права на земельну частку (пай), про що вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду.

Таким чином, врахувавши наведені норми законодавства, правові позиції Верховного Суду, районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Судді: