Рішення

від 04.05.2020 по справі 922/365/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2020 р. Справа № 922/365/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Солдатовій М.Ю.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі Філії бурове управління "Укрбургаз", м. Красноград, Харківська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецметал", м. Харків про стягнення 120093,00 грн за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі Філії бурове управління "Укрбургаз", м. Красноград, Харківська обл (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецметал", м. Харків (далі за текстом - відповідач):

83133,00 грн. пені;

36960,00 грн. штрафу.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем строків поставки товару відповідно до договору поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, за що умовами вказаного договору передбачено сплату штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2020 вказану позовну заяви прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження справу з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 10.03.2020.

Протокольними ухвалами від 10.03.2020, від 23.03.2020, від 06.04.2020 розгляд справи відкладався за відповідними клопотаннями сторін у справі.

В процесі розгляду справи відповідач надав суду заяву про затвердження мирової угоди (вх.. № 6209 від 10.03.2020).

Протокольною ухвалою від 23.03.2020 в задоволенні вказаної заяви відмовлено, оскільки запропоновану відповідачем мирову угоду позивачем не було підписано, а представник останнього в судовому засіданні зазначив про відсутність з боку позивача згоди на укладання такої угоди.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 6734 від 16.03.2020) в якому просить суд відмовити позивача в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач в неналежній формі здійснював досудове врегулювання спору; що Специфікацією № 1 до договору надано множинне тлумачення строку поставки товару; що в розумінні ст. 613 ЦК України відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару в період, коли сам позивач прострочував своїх зобов`язання з оплати отриманого товару в передбачений Специфікацією № 1 строк; що підприємство позивача не відносячись до переліку підприємств яке належить до сфери управління державного органу помилково та умисно користується положеннями ч. 2 ст. 231 ГК України яким унормовано порядок нарахування штрафних санкцій у разі порушення зобов`язання, у якому одна зі сторін належить до державного сектора економіки; що позивач безпідставно вимагає стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки товару, оскільки ст. 549 ЦК України передбачено, що пеня може нараховуватися виключно за прострочення грошового зобов`язання.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх.. № 8337 від 03.04.2020) в якому спростовує доводи, викладені відповідачем у відзиві на позову, та наполягає на задоволенні заявленого позову. Зокрема позивач зазначає, що з правовою позиціє, викладеною в рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/220 досудове врегулювання спору не є обов`язковим, а позивач до того ж шляхом направлення на адресу відповідача претензії від 18.09.2019 реалізував своє право на досудове врегулювання спірних питань. Також позивач зазначає, що в межах оголошеної позивачем тендерної закупівлі УБГ18 від 02.10.2018 сам відповідач надав пропозицію № 01/10 від 16.10.2018 в п. 11 якої зазначив строк поставки ним товару, а саме: Строк поставки товару: згідно рознарядки, граничний термін - 120 календарних днів , і в подальшому не скористався своїм правом на надання уточнень пропозиції зокрема щодо строків поставки; в подальшому ж саме такий строк поставки товару був узгоджений сторонами при укладанні договору.

Відповідач надав суду заперечення (вх.. №9001 від 13.04.2020) в яких просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову, та зокрема зазначає, що сам позивач неодноразово допускав порушення умов договору щодо строків оплати поставленого відповідачем товару; що позивач не спростував його доводів стосовно незаконності застосування ч. 2 ст. 231 ГК України, а за вказаних умов, на думку позивача, не підлягають застосуванню і інші положення ст.. 231 ГК України, а також положення ст.. 549 ЦК України. Відповідач також наполягає на тому, що він має перед позивачем товарне , а не грошове зобов`язання, тоді як ст.. 549 ЦК України передбачено, що пеня може нараховуватися виключно за прострочення грошового зобов`язання.

На судове засідання 04.05.2020 сторони своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Відповідач надав суду клопотання в якому просить суд відкласти розгляд справи на інший день в зв`язку з введенням в державі карантину.

Розглянувши зазначене клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що введення в державі карантину жодним чином не впливає на обов`язок суду виконувати завдання господарського судочинства. Сторона відповідача в зв`язку з введенням карантину не була позбавлена можливості реалізувати власні процесуальні права щодо подання відзиву на позов та документів в обґрунтування своїх доводів.

Дане судове засідання в справі вже четверте, і в четверте відповідач з різних підстав звертається до суду з клопотанням про його відкладення. Попередні клопотання відповідача суд задовольняв з огляду на надання можливість останньому реалізувати власні процесуальні права, а також з огляду на введення в державі карантину. Суд зазначає, що сторони в процесі розгляду даної справи реалізували свої права щодо подання заяв по суті та документів в обґрунтування своїх доводів та заперечень. Чергове відкладення розгляду справи призведе тільки до безпідставного затягування її розгляду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У даному випадку, обставин які визначені вказаними положеннями закону, та які б могли зумовити необхідність для відкладення судового засідання у даній справі відсутні.

Наявність певних обмежень, які пов`язані з введенням карантину та на які посилається відповідач, в силу вказаних вище положень закону не є обставинами, які зумовлюють обов`язковість відкладення судового розгляду справи по суті.

До того ж, згідно з ч. 3 названої статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд також враховує, що явку представників сторін на судове засідання не визнано обов`язковою. Зазначене в свою чергу також свідчить про безпідставність чергового відкладення підготовчого провадження.

За таких обставин, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, а розгляд справи суд вважає за необхідне здійснювати за відсутності представників сторін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, укладено договір поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018 року, відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобов`язується поставити покупцеві запасні частині до насосу НБ-32 (далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації (далі - Специфікація), яка є додатком № 1 до договору та є її невід`ємною частиною.

Згідно з п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у Специфікації або з урахуванням умов, передбачених п. 3.4. цього Договору.

Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в Специфікації до цього договору.

Відповідно до п. 6.3.1 договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що датою поставки Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку №3 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної.

Відповідно до п. 7.10. договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки Товару у строки, зазначені у специфікаціях до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або недопоставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого Товару.

Специфікацією № 1 від 19.11.2018 до договору (далі - Специфікація № 1) сторони узгодили найменування/асортимент товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю товару, загальну ціна договору та умови поставки.

Зокрема, п. 1 вказаної Специфікації № 1 передбачено поставку Товару на загальну суму 1203000,00 грн.

Пунктом 3 Специфікації № 1 передбачено, що строк поставки Товару: згідно рознарядки Покупця. Граничний термін поставки 120 календарних днів з дати підписання Договору (тобто до 19.03.2019 року).

Пунктом 4 Специфікації № 1 також передбачено умови та строк оплати: протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Однак, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з поставки товару в строк, передбачений пунктом 3 Специфікації № 1.

Зокрема, відповідно до видаткової накладної № 5 від 27.03.2019 року постачальник поставив частину Товару на суму 675000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 10 від 03.06.2019 року постачальник поставив частину товару на суму 158400,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 14 від 17.09.2019 року постачальник поставив частину товару на суму 369600,00 грн.

Таким чином. постачальник прострочив виконання зобов`язання по договору в частині поставки товару на суму 675000,00 на 7 днів, в частині поставки товару на суму 158400,00 грн. на 75 днів, а частину товару на суму 369600,00 грн. на 180 днів, чим порушив п. 5.1 та п. 6.3.1 Договору.

З посиланням на зазначені обставини, та умови п. 7.10 договору, позивач нарахував відповідачу за допущені ним прострочення виконання зобов`язання пеню в сумі 83133,00 грн., штраф в сумі 36960,00 грн., а всього 120093,00 грн.

В свою чергу відповідач вказує, що позивач також прострочив виконання власних зобов`язань щодо оплати поставленого товару в передбачений договором строк. Як свідчать матеріали справи, поставлений відповідачем товару оплачувався наступним чином:

- платіжним дорученням № 147381 від 10.05.2019 на суму 675000 грн.;

- платіжним дорученням № 171749 від 05.07.2019 на суму 158400 грн.;

- платіжним дорученням № 226884 від 21.11.2019 на суму 369600 грн.;

Відповідач зазначає, що оскільки позивач прострочував виконання своїх зобов`язань в передбачений договором та Специфікацією № 1 строк, відповідно, в силу положень ст. 613, п. 5 ст. 692 ЦК України відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань до моменту виконання позивачем своїх зобов`язань з оплати раніше отриманого товару.

Як свідчать матеріали справи, з метою виконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати штрафних санкцій в добровільному порядку, позивач направив на адресу відповідача відповідну претензію № 032-03-9396-1 від 18.09.2019, проте, вимоги викладені в претензії були залишені відповідачем без задоволення.

Обставини щодо стягнення з відповідача нарахованих штрафу та пені стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 231 ГК України також передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Як вже було зазначено вище, пунктом 5.3 укладеного між сторонами договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку № 3 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної.

При цьому, пунктом 3 Специфікації № 1 передбачено, що строк поставки Товару: згідно рознарядки Покупця; Граничний термін поставки 120 календарних днів з дати підписання Договору, тобто до 19.03.2019.

Однак, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з поставки товару, оскільки не виконав їх в строк, встановлений в Специфікації № 1.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач прострочив виконання зобов`язання по договору в частині поставки товару на суму 675000,00 на 7 днів, в частині поставки товару на суму 158400,00 грн. на 75 днів, а частину товару на суму 369600,00 грн. на 180 днів.

Оскільки п. 7.10. договору передбачено право позивача на нарахування відповідачу пені у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або недопоставленого Товару за кожен день прострочення, а також штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару за прострочення понад тридцять днів, дії позивача про нарахування таких штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов`язання є правомірними.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд приходить до висновку про його обґрунтованість та арифметичну вірність. Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 83133,00 грн., та штрафу в сумі 36960,00 грн., а всього 120093,00 грн.

При цьому, суд вважає позбавленими фактичного та правового обґрунтування посилання відповідача на нібито множинне тлумачення в Специфікації № 1 строку поставки товару, оскільки по-перше, згідно з нею чітко встановлено граничний строк поставки товару - 120 календарних днів з дати підписання Договору, тобто до 19.03.2019, по-друге, відповідну рознарядку № 015-015-14047-1 позивачем було видано відповідачу 20.11.2018 (що також визнається самим відповідачем зокрема у відзиві на позов а. с. 61), і за вказаних обставин відповідач мав виконувати свої зобов`язання з поставки товару.

Також безпідставними є посилання відповідача на те, що підприємство позивача нібито не відноситься до державного сектора економіки, а тому нібито не має право на застосування санкцій, передбачених ст.. 231 ГК України. Суд зазначає, що штрафні санкції, які нараховані відповідачем в межах даної справи, нараховувалися саме на підставі п. 7.10. договору поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, а не положень ст. 231 ГК України. При цьому, сам договір поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, або його п. 7.10., не визнано недійсним (в т.ч. з підстав його невідповідності положенням ст.. 231 ГК України на чому наполягає відповідач), а тому підлягає виконанню (застосуванню) в порядку, визначеному ст. 629 ЦК України.

Необґрунтованими є також посилання відповідач на те, що в силу положень ст. 549 ЦК України, пеню нібито можна нараховувати тільки за прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як відповідно до умов договору він має зобов`язання з поставки товару, що не є грошовим зобов`язанням. Суд зазначає, що Господарський кодекс не містить такого поняття, як пеня. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК, пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення. Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або у певній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК). Беручи до уваги положення ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, які посилають до спеціальних норм, що регулюють господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання. Виходячи з принципу свободи договору (ч. 3 ст. 549 ЦК), сторони в договорі можуть забезпечити за допомогою пені, зокрема, виконання не грошового зобов`язання. Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і не грошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій. Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання. Аналогічної правової позиції дотримується і ВС України, зокрема в Постанові від 08.02.2017 по справі № 910/29752/15.

Також безпідставними суд вважає посилання відповідача на те, що оскільки позивач прострочував виконання своїх зобов`язань зі сплати товару в передбачений договором та Специфікацією № 1 строк, відповідно, в силу положень ст. 613, п. 5 ст. 692 ЦК України відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань до моменту виконання позивачем своїх зобов`язань з оплати раніше отриманого товару.

Статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно вчинення (або не вчинення) відповідачем будь-яких дій, які б могли завадити відповідачу виконати свої зобов`язання з поставки товару в передбачений договором строк. Як свідчать матеріали справи, оплату товару позивач дійсно здійснював з певними простроченнями, однак вказане не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення ним своїх зобов`язань, в т.ч. з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 692 ЦК України передбачено, що якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Таким чином, зупинення поставки товару до повної оплати можливо вчинити якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Однак, в даному випадку, укладеним між сторонами договором та Специфікацією № 1 передбачено обов`язок відповідача поставити весь товар в передбачений строк - тобто на протязі 120 календарних днів з дати підписання Договору (до 19.03.2019), при цьому, умови договору не передбачають його поставку частинами, як це було здійснено відповідачем в даному випадку. Таким чином, прострочення позивачем оплати жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку здійснити поставку всього товару в передбачений строк. Крім того, як свідчать матеріали справи, станом на дату здійснення першої поставки за накладною від 27.03.2019 відповідач вже прострочив виконання своїх зобов`язань. До того ж, в матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення позивача з боку відповідача стосовно зупинення ним передачі товару до оплати позивачем раніше поставленого товару, а у випадку наявності обставин щодо прострочення позивачем своїх зобов`язань з оплати, відповідач не позбавлений можливості ініціювати питання про притягнення позивача до відповідальності у вигляді сплати передбачених умовами договору штрафних санкцій (п. 7.11) а також інфляційних та річних на підставі ст. 625 ЦК України.

З урахуванням вимог ст. ст. 123, 129 ГПК України з відповідача на користь позивача за результатами підлягає стягненню судовий збір в сумі 2102 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецметал" (адреса: 61037, м. Харків, пр. Московський, 199-Б, оф. 1026-А; код ЄДРПОУ 38632045) на користь Акціонерного товариства Укргазвидобування (адреса: 04053 м. Київ, вул. Кудрявська 26/28 ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Бурове управління Укрбургаз Акціонерного товариства Укргазвидобування (адреса: 63304 Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 86; ЄДРПОУ 00156392):

83133 грн. пені;

36960 грн. штрафу;

2102 грн. судового збору;

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повне рішення складено "07" травня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак