Постанова

від 21.07.2020 по справі 922/365/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2020 р. Справа № 922/365/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Рябченка М.М. (довіреність № 2-343д від 17.12.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2124 від 11.04.2018)

відповідача - Тамазликар Л.Й. (довіреність № б/н від 10.03.2020; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7159/10 від 07.12.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків (вх. №1439 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі № 922/365/20 (суддя Байбак О.І.; повне рішення складено 07.05.2020 )

за позовом Акціонерного товариства Укргазвидобування в особі Філії бурове управління Укрбургаз , м. Красноград, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків

про стягнення 83133,00 грн. пені та 36960,00 грн. штрафу, -

ВСТАНОВИЛА:

05.02.2020 Акціонерне товариство Укргазвидобування в особі Філії бурове управління Укрбургаз (далі - АТ Укргазвидобування в особі Філії БУ Укрбургаз ; позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал (далі - ТОВ Енергоспецметал ; відповідач) 83133,00 грн. пені та 36960,00 грн. штрафу.

Позов обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем строків поставки товару відповідно до Договору поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, умовами якого передбачено сплату штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі № 922/365/20 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Енергоспецметал на користь АТ Укргазвидобування в особі філії БУ Укрбургаз 83133 грн. пені, 36960 грн. штрафу та 2102,00 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтоване тим, що:

-відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з поставки товару за Договором № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, оскільки не виконав їх в граничний строк, встановлений в Специфікації № 1 (120 календарних днів з дати підписання Договору, тобто до 19.03.2019), тому позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення передбачені пунктом 7.10. Договору штрафні санкції (штраф, пеню) за весь час прострочення виконання зобов`язання;

-здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій є обґрунтованим та арифметично правильним;

-штраф та пеня нараховані позивачем на підставі узгоджених між сторонами умов пункту 7.10. Договору поставки, а не згідно положень статті 231 Господарського кодексу України, як про те помилково стверджує відповідач;

-пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і не грошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій;

-укладеним між сторонами договором поставки та Специфікацією № 1 визначено обов`язок відповідача поставити весь обсяг товару у строк до 19.03.2019 і не передбачено поставку частинами, як це було здійснено відповідачем в даному випадку, тому прострочення позивачем оплати вартості отриманого товару жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку здійснити поставку всього товару в передбачений строк;

-направлена на адресу відповідача претензія № 032-03-9396-1 від 18.09.2019 з вимогою про сплату штрафних санкцій в добровільному порядку залишена відповідачем без задоволення;

-у випадку наявності обставин щодо прострочення позивачем своїх зобов`язань з оплати, відповідач не позбавлений можливості ініціювати питання про притягнення позивача до відповідальності у вигляді сплати передбачених умовами договору штрафних санкцій (пункт 7.11) а також інфляційних та річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі № 922/365/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що після поставки позивачем частини товару, відповідач не отримав своєчасно оплату вартості цього товару, що в силу положень частини п`ятої статті 692 Цивільного кодексу України надало відповідачу право зупинити передання позивачу усього товару до повної оплати за вже поставлений товар. Таким чином відповідач стверджує, що несвоєчасна сплата коштів позивачем за вже поставлений товар спричинила для відповідача обставини, через які відповідач не зміг належним чином виконати свої обов`язки.

Крім того скаржник посилається на те, що суд першої інстанції встановив факт направлення позивачем відповідачу претензії № 032-03-9396-1 від 18.09.2019 і залишення вимог зазначеної претензії відповідачем без задоволення. Однак при цьому судом взагалі не враховано той факт, що 28.10.2019 за вих. № 28/10-01 відповідачем було надано відповідь на претензію, зміст якої зводився до того, що лист вих. № 032-03-9396-1 від 18.09.2019 не має наступних обов`язкових реквізитів, які повинні бути притаманні претензії згідно статті 222 Господарського кодексу України, а саме: даний лист підписаний особою, посада якої не зазначена і повноваження представляти інтереси не підтверджені, відсутні заходи вчинення інших дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Також у відповіді було зауважено, що позивачем було допущено помилку при розрахунках та датах. Надаючи відповідь на лист відповідач звертав увагу позивача на той факт, що станом на 22.10.2019 за даними бухгалтерського обліку рахується заборгованість БУ Укрбургаз перед ТОВ Енергоспецметал в розмірі 369.600,00 грн., що свідчить про недостовірність фактів викладених у листі № 032-03-9396-1 від 18.09.2019. Відповідач наголошує, що суд першої інстанції проігнорував зазначений доказ - відповідь на претензію, тим самим погодившись, що позивач склавши претензію з чисельними порушеннями, набув права вимоги з відповідача.

Відповідач стверджує, що судом першої інстанції залишено поза увагою також і те, що:

-суму штрафу та пені позивач міг отримати за рахунок заборгованості по оплаті за товар, оскільки відповідно до пункту 7.12. Договору поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018 Покупець (позивач) має право притримати оплату за товар до оплати Постачальником (відповідачем) штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VII Відповідальність сторін на суму таких штрафних санкцій, тобто позивач мав не сплачувати усю суму заборгованості за поставлений товар, а сплатити її з урахуванням санкцій, які він вважав за необхідне застосувати;

-умовами договору було передбачено врегулювання спору фактично в позасудовому порядку, але позов був поданий без належного врегулювання спору між сторонами, без врахування порушень, допущених позивачем, та з невірним розрахунком суми штрафів;

-жодним доказом не було доведено того, що господарське зобов`язання, яке є предметом Договору фінансується за рахунок Державного бюджету, а позивач відноситься до підприємства державного сектору економіки, тому застосування позивачем до ТОВ Енергоспецметал в даному випадку пені та штрафу згідно статті 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 по справі № 922/365/20 залишено без руху, оскільки скаржником в порушення вимог п.2 ч.3 ст. 258 ГПК України не надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою суду 26.06.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/365/20 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020. Позивачу надано строк до 15.07.2020 для подачі суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України. Справу призначено до розгляду на 21.07.2020 об 11:30 год.

15.07.2020 позивач направив суду засобами поштового зв`язку відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6761), в якому категорично не погоджується з доводами скаржника. Позивач зазначає, що усі істотні умови договору поставки, а також умови щодо відповідальності сторін за неналежне виконання зобов`язань, погоджені між сторонами належним чином. Відповідачем не надано доказів, що ним, при укладенні договору, заявлено про необхідність досягнення згоди щодо певного розміру штрафних санкцій. Договір підписано відповідачем без протоколу розбіжностей. Посилання відповідача на незгоду щодо розміру штрафних санкцій на думку позивача не впливає і ніяким чином не нівелює обов`язковість виконання договору та невідворотність настання негативних наслідків (господарські санкції) за порушення виконання договірних зобов`язань. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що процедура електронних торгів передбачає період уточнень, тобто, час, протягом якого учасники електронних закупівель мають змогу поставити запитання з тих чи інших умов, організаторам закупівлі, надати свої пропозиції, в тому числі - і щодо проекту (умов) договору. Однак, від ТОВ Енергоспецметал подібних звернень не надходило. Крім того позивач стверджує, що аргумент скаржника про ігнорування судом першої інстанції листа ТОВ Енергоспецметал за вих. № 28/10-01 від 28.10.2019 є помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи. Позивач вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно досліджено обставини справи та ухвалено обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні 21.07.2020 уповноваженим представником відповідача підтримано доводи апеляційної скарги, відповідно до яких скаржник вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню. В свою чергу уповноважений представник позивача наполягав на безпідставності аргументів скаржника та просив рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, 19.11.2018 між відповідачем - ТОВ Енергоспецметал , як Постачальником, та позивачем - АТ Укргазвидобування в особі Філії бурове управління Укрбургаз , як Покупцем, укладено Договір поставки № УБГ864/015-18 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити покупцеві запасні частині до насосу НБ-32 (далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації (далі - Специфікація), яка є додатком № 1 до Договору та є її невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем після пред`явлення Постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок Постачальника, на умовах зазначених у Специфікації або з урахуванням умов, передбачених пунктом 3.4. цього Договору.

Відповідно до пункту 5.1. Договору строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в Специфікації до цього договору.

Пунктом 6.3.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.

Датою поставки Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку №3 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної (пункт 5.3. Договору).

Відповідно до пункту 7.10. Договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки Товару у строки, зазначені у специфікаціях до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або недопоставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого Товару.

Специфікацією № 1 від 19.11.2018 до Договору (далі - Специфікація № 1) сторони узгодили найменування/асортимент товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю товару, загальну ціна договору та умови поставки, у пункті 1 якої передбачено поставку Товару на загальну суму 1.203.000,00 грн. Строк поставки Товару: згідно рознарядки Покупця. Граничний термін поставки 120 календарних днів з дати підписання Договору (пунктом 3 Специфікації № 1).

Пунктом 4 Специфікації № 1 також передбачено умови та строк оплати: протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до видаткової накладної № 5 від 27.03.2019 Постачальник поставив частину Товару на суму 675.000,00 грн.; згідно видаткової накладної № 10 від 03.06.2019 Постачальник поставив частину товару на суму 158.400,00 грн.; відповідно до видаткової накладної № 14 від 17.09.2019 Постачальник поставив частину товару на суму 369.600,00 грн.

Посилаючись на те, що в силу умов пункту 3 Специфікації № 1 граничний строк поставки товару становить 120 календарних днів з дати підписання Договору, тобто у строк до 19.03.2019, позивач вважає, що Постачальник (відповідач) прострочив виконання зобов`язання по Договору в частині поставки товару на суму 675.000,00 грн. на 7 днів, в частині поставки товару на суму 158.400,00 грн. на 75 днів, а в частині поставки товару на суму 369.600,00 грн. на 180 днів, чим порушив пункти 5.1. та 6.3.1. Договору.

Враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару в строк, передбачений пунктом 3 Специфікації № 1, позивач користуючись наданим йому правом, нарахував відповідачу за допущені ним прострочення виконання зобов`язання пеню в сумі 83.133,00 грн. та штраф в сумі 36.960,00 грн.

В свою чергу відповідач зазначив, що позивач теж прострочив виконання власних зобов`язань щодо оплати поставленого товару в передбачений договором строк, адже поставлений відповідачем товару оплачувався наступним чином:

- платіжним дорученням № 147381 від 10.05.2019 на суму 675.000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 171749 від 05.07.2019 на суму 158.400,00 грн.;

- платіжним дорученням № 226884 від 21.11.2019 на суму 369.600,00 грн.

Таким чином відповідач зазначає, що за товар, поставлений згідно видаткової накладної № 5 від 27.03.2019 на суму 675.000,00 грн., позивач розрахувався лише 10.05.2019, допустивши порушення пункту 4 Специфікації №1 та прострочення строком на 13 днів; за товар, поставлений згідно видаткової накладної № 10 від 03.06.2019 на суму 158.400,00 грн., позивач розрахувався лише 05.07.2019, допустивши порушення пункту 4 Специфікації №1 та прострочення строком на 2 дні; за оставлений згідно видаткової накладної № 14 від 17.09.2019 на суму 369.600,00 грн., позивач розрахувався лише 21.11.2019, допустивши прострочення строком на 35 днів.

Згідно з позицією відповідача оскільки позивач допускав прострочення виконання своїх зобов`язань у передбачений Договором та Специфікацією № 1 строк, то в силу положень статті 613 та частини п`ятої статті 692 Цивільного кодексу України відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань до моменту виконання позивачем своїх зобов`язань з оплати раніше отриманого товару.

Предметом даного судового розгляду є вимоги АТ Укргазвидобування в особі Філії бурове управління Укрбургаз про стягнення з ТОВ Енергоспецметал 83.133,00 грн. пені та 36.960,00 грн. штрафу, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору та Специфікації № 1 щодо своєчасної поставки товару.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи презумпцію свободи договору, сторони у справі, укладаючи Договір поставки, узгодили всі його істотні умови. Підписавши договір, відповідач, як постачальник товару, погодився із строками поставки, підтвердив спроможність їх дотримання без будь-яких застережень, схвалив умови щодо поставки товару та відповідальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору та пункту 1 Специфікації № 1 відповідач поставив позивачу товар загальною вартістю 1.203.000,00 грн., а позивач оплатив такий товар у повному обсязі. Даний факт отримання товару та його оплата сторонами визнається. Водночас колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що питання прострочення виконання зобов`язання позивачем з оплати поставленого товару, на що звертає увагу суду відповідач, не є предметом даного судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 Цивільного кодексу України).

Статтю 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором, що передбачені пунктами 5.1., 6.3.1., та пунктом 3 Специфікації № 1 до Договору щодо строку поставки товару, у зв`язку із чим позивач на підставі пункту 7.10. правомірно нарахував відповідачу штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з встановлення факту прострочення Постачальником (відповідачем) за Договором в частині поставки товару на суму 675000,00 на 7 днів, в частині поставки товару на суму 158400,00 грн. на 75 днів, а в частині поставки товару на суму 369600,00 грн. на 180 днів.

Відповідно до поданого розрахунку, позивачем за прострочення відповідачем виконання зобов`язання нараховано пеню в сумі в розмірі 83.133,00 грн. (на суму 675.000,00 грн. за період прострочення з 20.03.2019 по 26.03.2019 (7 днів) пеня становить 4725,00 грн.; на суму 158.400,00 грн. за період прострочення з 20.03.2019 по 02.06.2019 (75 днів) пеня становить 11880,00 грн.; на суму 369.600,00 грн. за період прострочення з 20.03.2019 по 15.09.2019 (180 днів) пеня становить 66528,00 грн.) та штраф в сумі 36.960,00 грн. (158.400,00 грн.*7% + 369.600,00 грн.*7%).

Відповідач заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій не оспорив та не спростував.

Ретельно перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій суд першої інстанції визначився щодо його обґрунтованості та арифметичної правильності, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що такий висновок місцевого господарського суду зроблено при повному з`ясуванні всіх обставин справи, зокрема, із наданням належної правової оцінки умовам Договору щодо визначення крайньої дати поставки товару, та моменту, коли товар буде вважатися прийнятим позивачем.

В даному випадку, укладеним між сторонами Договором та Специфікацією № 1 передбачено обов`язок відповідача поставити весь товар в передбачений строк - на протязі 120 календарних днів з дати підписання Договору, тобто до 19.03.2019 . Цей строк поставки товару є граничним.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що умови договору не передбачають поставку товару частинами, як це було здійснено відповідачем в даному випадку, а відповідне прострочення позивачем оплати вартості прийнятого товару жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку здійснити поставку всього товару в передбачений строк. За наведених обставин відповідач повинен був виконати свої зобов`язання з поставки товару із дотриманням граничного строку поставки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують факту поставки товару з порушенням передбачених Договором та Специфікацією № 1 строків.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що поставивши товар на користь позивача і не отримавши своєчасної оплати вартості цього товару, відповідач в силу частини п`ятої статті 692 Цивільного кодексу України мав право зупинити передання усього товару до повної оплати за вже поставлений товар, і ця обставина судом першої інстанції не врахована, є безпідставними та підлягають відхиленню, з огляду на наступне.

За змістом частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено види забезпечення виконання зобов`язання та передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини п`ятої статті 692 Цивільного кодексу України якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, у разі встановлення факту часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов`язку, продавець не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару , тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов`язань.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що частиною п`ятою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено наслідки несвоєчасної оплати товару покупцем, зокрема у випадку коли зобов`язання продавця за договором шляхом передачі товару в певний строк не припиняються, адже передачі в інший строк підлягають й інші товари.

Проте дана норма не підлягає застосуванню до даних правовідносин з тих підстав, що виконання відповідачем зобов`язання з поставки всього обсягу товару за Договором має фіксований строк та не передбачає передачу товару частинами із різними строками постачання, щоб надавало право продавцеві призупинити виконання Договору, а саме не передавати іншу частину товару покупцеві до погашення останнім боргу за раніше переданий товар. Крім того, як свідчать матеріали справи і встановлено судом першої інстанції, станом на дату здійснення першої поставки за накладною від 27.03.2019 відповідач вже прострочив виконання своїх зобов`язань.

Отже відповідач належними і допустимими доказами не довів суду апеляційної інстанції обставин, з якими він пов`язує наявність підстав для зупинення виконання своїх зобов`язань за договором поставки.

Посилання відповідача на існування підстав для призупинення поставки товару, не спростовують встановленого судом першої інстанції факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Тому, за встановлених обставин спору, у суду відсутні правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої умовами договору, за порушення строків поставки товару.

В силу статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов`язку з поставки позивачу товару у встановлений договором строк, існують підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Також колегія суддів не може погодитись із аргументами відповідача про те, що позов подано без належного врегулювання спору між сторонами у позасудовому порядку, як-то передбачено умовами Договору, без врахування порушень, допущених позивачем, та невірним розрахунком суми штрафів, враховуючи наступне.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

У частині першій статті 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що умови Договору не містять чітких вказівок на обов`язковість застосування сторонами досудового порядку врегулювання спору, передбаченого статтею 19 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Приписами статті 4 Господарського процесуального кодексу України гарантовано право на звернення до господарського суду.

Чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань контрагентом без попереднього пред`явлення йому претензії. Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує (аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 у справі 1-2/2002).

Також колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що судом першої інстанції проігноровано лист-відповідь відповідача на претензію позивача щодо сплати штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЛ при розгляді справи Серявін проти України , а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії від 01.07.2003 р.). Суть обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З`ясовуючи обставини спору судом першої інстанції вірно констатовано, що з метою виконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати штрафних санкцій в добровільному порядку, позивач направив на адресу відповідача відповідну претензію № 032-03-9396-1 від 18.09.2019. Водночас те, що суд не зазначив про відповідь відповідача на вказану претензію, не впливає на правильність висновків суду про залишення викладених у претензії вимог позивача без задоволення.

Згідно з частинами першою та другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За умовами пункту 7.12. Договору сторони передбачили, що Покупець (позивач) має право на притримання оплати за товар до оплати Постачальником (відповідачем) штрафу та пені, передбачених даним розділом VII Відповідальність сторін на суму таких штрафних санкцій.

Посилання відповідача на те, що позивач мав можливість не сплачувати усю суму заборгованості за поставлений товар, а сплатити її з урахуванням санкцій, які він вважав за необхідне застосувати, не впливають на суть правовідносин між сторонами та зміст ухваленого у даній справі рішення, оскільки визначена пунктом 7.12. Договору умова щодо притримання оплати вартості товару є правом позивача, а не його обов`язком.

Аргументи відповідача щодо неправомірності застосування позивачем, як підприємства, що не відноситься до державного сектора економіки, санкцій згідно статті 231 Господарського кодексу України, обґрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними, оскільки штрафні санкції, які нараховані позивачем в межах даної справи, нараховувалися саме на підставі пункту 7.10. Договору поставки № УБГ864/015-18 від 19.11.2018, а не положень статті 231 Господарського кодексу України.

Крім того, оскільки відповідачем у відповідному порядку не спростована презумпція правомірності Договору, а пункт 7.10. Договору не визнавався недійсним, тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню згідно статті 629 Цивільного кодексу України, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, вмотивовуючи рішення у даній справі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками суду про задоволення позову щодо стягнення пені і штрафу, оскільки суд перевірив на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу, правильність всіх вихідних даних (період нарахування, розмір), арифметичну правильність проведеного розрахунку, правові підстави нарахування штрафних санкцій, що відповідає вимогам відносно законності та обґрунтованості судового рішення, встановленим у статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищезазначене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі № 922/365/20 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 269, 270, 273, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі №922/365/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі №922/365/20 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Енергоспецметал , м. Харків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.07.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко