Окрема думка

від 07.05.2020 по справі 905/21/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

07 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/21/19

Предметом касаційного оскарження у справі № 905/21/19 стала правомірність відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені у сумі 1 179 009,07 грн. та 48 651,99 інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині вимоги про стягнення 48 651,99 грн. інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 30.04.2018, суди виходили з того, що розрахунок інфляційних втрат позивача є неправильним.

Під час підготовки справи № 905/21/19 до розгляду більшістю голосів колегії суддів, які розглядали справу, після ознайомлення з матеріалами справи, касаційної скарги і відзиву на неї, прийнято рішення про необхідність передачі справи № 905/21/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на існування різних підходів щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України та необхідністю відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 924/414/19 за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до товариства з обмеженою відповідальністю Шепетівка Енергоінвест про стягнення 13 577 941,64 грн.

У прийнятті зазначеної постанови мною, суддею І .Б. Колос , висловлено окрему думку наступного змісту.

Я не погоджуюся з необхідністю відступлення від висновків суду у справі № 924/414/19 в частині нарахування інфляційних втрат, відповідно, вважаю, що підстави для передачі справи № 905/21/19 на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду відсутні, з огляду на таке.

На мою думку, рішення у справі № 924/414/19 про правильність розрахунку позивача щодо нарахування ним інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, ухвалене з урахуванням правової позиції Верховного суду у складі об`єднаної палати у справі № 905/600/18, яка є релеватною та підлягає застосуванню, в тому числі, і до правовідносин у справі № 905/21/19.

Так у справі № 905/600/18 Верховний Суд у складі об`єднаної палати зазначив, зокрема, про те, що: нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); інфляційні втрати не є штрафними санкціями , а входять до складу грошового зобов`язання.

Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду зі справи № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження; вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Вказане, на мою думку, має розумітися і як таке, що дає підстави для висновку, відповідно до якого чинне законодавство не пов`язує й виникнення зобов`язання зі сплати інфляційних втрат безпосередньо з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження. Відповідно, правова позиція об`єднаної палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, викладена у справі № 905/600/18, має застосовуватися до всіх подібних правовідносин з нарахування інфляційних втрат, незалежно від наявності/відсутності судового рішення чи відкриття виконавчого провадження, у тому числі, і до правовідносин у справі № 905/21/19. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, на мою думку, Верховний Суд у постановах зі справ № 916/190/18 та № 905/600/18 вже виклав позицію щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України і підстав для відступлення від вказаної позиції, зокрема, у справі, що розглядається, я не вбачаю.

Суддя Верховного Суду І. Колос