Ухвала

від 07.05.2020 по справі 904/3106/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3106/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Александренко К.І.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю ВІВІД КОР БІЛДІНГ - Гаврилов Д.О., адвокат (ордер від 15.04.2020),

товариства з обмеженою відповідальністю ДОНКОМИНВЕСТ -не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю ВІВІД КОР БІЛДІНГ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2019 (суддя Назаренко Н.Г.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (головуючий суддя: Широбокова Л.П., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.)

у справі № 904/3106/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ВІВІД КОР БІЛДІНГ (далі - ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ )

до товариства з обмеженою відповідальністю ДОНКОМИНВЕСТ (далі - ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ )

про стягнення 558 935,56 грн.,

та за зустрічним позовом ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ

до ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ

про визнання акта недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за виконані роботи у розмірі 520 200,00 грн., а також 9 363,60 грн. пені, 21 675,85 грн. інфляційних втрат, 7 696,11 грн. 3% річних, 8 384,04 грн. судового збору та 24 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ умов договору підряду від 29.08.2018 № 020818 в частині повної та своєчасної оплати за виконані роботи, у зв`язку з чим в останнього утворилася заборгованість за листопад 2018 року згідно з Актом № 3, який підписаний в односторонньому порядку ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ та направлений разом з виставленим рахунком на адресу ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ . Проте ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ Акт № 3 не підписало, за виконані роботи з ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ не розрахувалося, вмотивованої відмови від його підписання не надало.

У свою чергу , ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ подало зустрічний позов, в якому просило суд визнати недійсним Акт здавання-приймання від 28.11.2018 № 3 за листопад 2018 року, оскільки зазначений акт підписаний в односторонньому порядку зі сторони ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що: роботи ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ у листопаді 2018 року не виконувалися; щодо їх виконання відсутня будь-яка виконавча та технічна документація; роботи до прийняття не пред`являлися; субпідрядник не має ліцензії на виконання будівельних робіт; Акт № 3 ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ не отримувався.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2019 у справі № 904/3106/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020, відмовлено як у задоволенні первісного, так і зустрічного позовів.

Ухвалюючи судове рішення у справі в частині відмови у задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ не доведено факту надіслання на адресу ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ Акта № 3, а також факту реального виконання робіт за листопад 2018 року у заявленому ним обсязі та розмірі , оскільки за умовами укладеного договору, а саме, його розділу 12, субпідрядник, на підтвердження факту виконання робіт, повинен додати до Акту виконавчу та технічну документацію, як-от: комплект робочих креслень з написами, зробленими особами, відповідальними за виконання будівельно - монтажних робіт, про відповідність виконаних в натурі робіт цим кресленням або змінам в них, внесеним за погодженням із замовником та проектувальником згідно з пунктом 1.15 ДБН А.3.1-5-2009 Організація будівельного виробництва (додатки К, Л, М); первинну звітну документацію, передбачену ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 (Правила визначення вартості будівництва); товарно-транспортні накладні на використані механізми з машинозмінами; документи, що підтверджують кількість і/або обсяг виконаних робіт і обсяги поставлених матеріалів (результати провешування, відомості змонтованих сегментів/вузлів/агрегатів, креслень конструкторських металевих деталювальних (КМД); акти списання будівельних матеріалів (форми М - 29); акти на приховані роботи; загальний журнал робіт на об`єкті, який відображає хід ведення будівельно - монтажних робіт підрядником і технічний нагляд замовника за якістю їх виконання та інших, визначених договором . Проте позивач за первісним позовом зазначених документів не надав, тому суд дійшов висновку про те, що у відповідача за первісним позовом не виник обов`язок з оплати вказаних в Акті № 3 робіт, а також щодо сплати нарахованих позивачем за первісним позовом штрафних санкцій. Що ж до зустрічного позову, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом обрано неналежний спосіб захисту.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого суду та залишаючи його без змін, погодився з висновком місцевого господарського суду, про те що: позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального факту (обсягу) виконаних робіт (виконавчу та технічну документацію, надання якої передбачено умовами укладеного договору) у листопаді 2018 року на суму 520 200,00 грн. за Актом № 3; ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ надало лише односторонній Акт № 3 без первинних документів передбачених договором ; з Акту № 3 неможливо встановити обсяг та фактичне виконання робіт, тому сам по собі Акт не підтверджує виконання робіт, а, отже, відсутні підстави для їх оплати. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку місцевого господарського суду щодо неотримання ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ цінного листа, в якому йому було направлено Акт № 3 та рахунок на оплату виконаних робіт. Апеляційний господарський суд, з посиланням на Правила поштового зв`язку щодо вручення поштової кореспонденції, дійшов висновку про те, що зазначений цінний лист вручений представнику відповідача за первісним позовом. В частині зустрічного позову рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 19.02.2020 ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову , ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (приписи частини першої статті 853 та частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 910/23734/17, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 22.05.2019 у справі № 910/9241/18, від 10.04.2019 у справі № 921/528/15-г/4, від 13.12.2018 у справі № 910/21263/17, від 26.10.2018 у справі № 915/565/14, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 29.03.2018 у справі № 910/7545/16, від 24.04.2018 у справі № 911/830/17, від 29.05.2018 у справі № 910/30902/15, від 25.01.2018 у справі № 923/9/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 16.04.2020 о 12:00.

Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2020 розгляд касаційної скарги відкладено на 07.05.2020, оскільки на запит Суду матеріали справи № 904/3106/19 надійшли до Верховного Суду лише 16.04.2020.

У судовому засіданні 07.05.2020 Судом залишено без розгляду клопотання ТОВ ДОНКОМИНВЕСТ про відкладення розгляду касаційної скарги на після карантинний період, яке надійшло на електронну адресу Суду 06.05.2020, оскільки таке клопотання не підписане уповноваженою особою з використанням електронного цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/3106/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020)з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Відповідно до частини першої статті 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на неоднакове застосування якої апеляційним господарським судом посилається скаржник в обґрунтування підстав для касаційного оскарження, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 882 ЦК України, на неоднакове застосування якої апеляційним господарським судом посилається скаржник в обґрунтування підстав для касаційного оскарження, передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими .

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі № 904/3106/19 ухвалені судами без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (приписів частини першої статті 853 та частини четвертої статті 882 ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду: від 03.02.2020 у справі № 910/23734/17, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 22.05.2019 у справі № 910/9241/18, від 10.04.2019 у справі № 921/528/15-г/4, від 13.12.2018 у справі № 910/21263/17, від 26.10.2018 у справі № 915/565/14, від 24.10.2018 у справі №9 10/2184/18, від 29.03.2018 у справі № 910/7545/16, від 24.04.2018 у справі № 911/830/17, від 29.05.2018 у справі № 910/30902/15, від 25.01.2018 у справі № 923/9/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц , оскільки: підстави позовів у зазначених справах і у справі № 904/3106/19 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретного договору та фактичного його виконання чи невиконання/або часткового виконання з урахуванням наданих учасниками доказів , оцінюючи їх у сукупності, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 904/3106/19, у справах № 921/262/18, № 921/254/18, № 910/9241/18, № 921/528/15-г/4, № 910/21263/17, № 910/2184/18, № 910/7545/16, судами досліджувались конкретні обставини, на підставі яких здійснювалась оплата за фактично виконані роботи згідно з укладеними договорами підряду, в яких був встановлений (в кожній конкретній справі) особливий порядок приймання виконаних робіт .

Так, у розгляді справи № 921/262/18 судами взято до уваги факт виконання будівельних робіт, який не заперечувався відповідачем (останній зазначав про неякісне виконання робіт та завищення вартості виконаних робіт) та враховано висновок будівельно-технічної експертизи, яка проведена в межах кримінального провадження.

У справі № 921/254/18 судами встановлено, що відповідач не заперечував проти факту виконання робіт , які зазначені у позовній заяві, водночас вказував на те, що виконані роботи не приймалися замовником через їх неякісне виконання . У справі ж, яка розглядається, відповідач за первісним позовом взагалі заперечував будь - яке виконання субпідрядником робіт за Актом № 3.

Аналогічно і у справі № 910/9241/18 судами встановлено, що відповідач заперечував проти позову з підстав неналежного виконання позивачем робіт (а не повного їх невиконання, на відміну від справи, що розглядається). При цьому виконання робіт було підтверджено підписаними обома сторонами проміжними Актами КБ-2в та Довідками КБ-3, але, як було встановлено судами, відповідач не дотримався передбаченого договором порядку перевірки наявності недоліків виконаних підрядником робіт до моменту підписання остаточного акта.

У справах № 910/2184/18, №910/7545/16 за умовами договорів підряду, які були підставою для звернення до суду, не було передбачено особливого порядку приймання - передачі робіт (на відміну від справи, що розглядається), а процедура приймання передбачала виключно оформлення актів наданих послуг форми КБ-2в та довідки форми КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін. У зв`язку з наведеним, суди, встановивши, що акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) підписані позивачем та передані замовнику, проте замовник свого обов`язку з прийняття виконаних робіт не виконав, дійшли висновку про те, що виконані роботи вважаються прийнятими замовником і підлягають оплаті.

У справі № 921/528/15-г/4 виконання робіт підрядником, як таке, не заперечувалося відповідачем, а причиною нездійснення оплати за договором підряду була відсутність державного фінансування та розбіжності між сторонами щодо якості, обсягу та вартості виконаних робіт за договором. Судом у справі № 921/528/15-г/4 призначалася судова будівельно-технічна експертиза, оцінивши висновок якої у сукупності з іншими доказами, суд й ухвалив рішення у цій справі.

Зі змісту судового рішення у справі № 910/21263/17 вбачається, що суд здійснював оцінку та взяв до уваги у прийнятті рішення не лише односторонні акти КБ-2в та довідки КБ-3 надані підрядником, але й інші докази, надані на підтвердження факту виконання робіт позивачем, зокрема: акти на закриття прихованих робіт за договором, заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, договір підряду, який був підставою позову в цій справі, не передбачав особливих умов приймання-передачі робіт, на відміну від справи що розглядається.

Водночас Суд не приймає посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 25.01.2018 у справі № 923/9/17, від 03.02.2020 у справі № 910/23734/17, як на подібні правовідносини зі справою, яка розглядається, оскільки у зазначених справах судами розглядалися правовідносини, які пов`язані з виконанням договорів поставки (справа № 910/6491/18) та змішаного договору - підряду та послуг (справа № 923/9/17 та справа № 910/23734/17), тому зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також їх правове регулювання є різними.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 915/565/14, № 911/830/17 та № 910/30902/15 також відхиляються Судом, оскільки на відміну від справи, що розглядається, в зазначених справах судами встановлений факт підписання актів виконаних робіт без зауважень та часткової їх оплати.

Натомість, у справі, що розглядається, суди попередніх судових інстанцій, відмовляючи у задоволенні первісного позову, врахували умови укладеного договору підряду, відповідно до якого передбачено особливий порядок приймання фактичного обсягу виконаних субпідрядником робіт, зокрема, з переданням замовнику визначеного договором відповідного переліку виконавчої та технічної документації , застосуванням проміжного порядку здачі-приймання виконаних робіт, обов`язковою присутністю уповноважених відповідно до договору осіб на території замовника, лише після дотримання якого сторони підписують Акт та роботи вважаються виконаними і підлягають оплаті, та безпосередньо виконання якого, як встановлено судами, субпідрядником доведено не було.

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/3106/19.

Разом з тим, Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника в обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд не здійснював касаційний перегляд судових рішень за правилами ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, а лише розглядав заяву про перегляд судових рішень за процедурою, передбаченою розділом ХІІ-2 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017. Крім того, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у справі № 523/6003/14-ц та у справі № 904/3106/19 є різними, що також виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п. 24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 904/3106/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ВІВІД КОР БІЛДІНГ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 904/3106/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова