Постанова

від 06.05.2020 по справі 580/3840/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3840/19 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Агро Трейдінг на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Агро Трейдінг до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Укр Агро Трейдінг із позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.08.2019 р. № 0009491410, № 0009481410.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Вважає висновки акту перевірки від 25.07.2019 р. № 263/23-00-14-1007/38483651 щодо збільшення суми податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14 790,00 грн та податку на додану вартість на загальну суму 16 434,00 грн неправомірними.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки в основу рішення покладено ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 29.12.2018 р. В той же час, апелянт вказує на те, що для адміністративного суду є обов`язковим вирок у кримінальній справі. Покази свідків, потерпілих, підозрюваних, відібраних під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами. Тільки показання отриманні в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимим доказами в рамках кримінального провадження.

Апелянт зазначає, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської діяльності та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру.

Вважає, що господарські операції позивача з його контрагентом є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято обгрунтовано, оскільки перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Укр Агро Трейдінг , якою встановлено порушення:

1. Вимог п.44.1, п.44.2, п.44.6 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами і доповненнями), п.8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73. п.7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 року за №860/4153, 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 "Зобов`язання", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2000 року за №85/4306, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств за 2017 рік на суму 11832 грн.

2. Вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6. ст.198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, п.2.4 Наказу № 88, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за лютий 2017 на суму 13147 грн.

За результатами перевірки складено акт від 25.07.2019 р. № 263/23-00-14-1007/38483651 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23.08.2019 р. № 0009481410, яким позивачу збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14 790,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 11 832,00, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 958,00 грн;

- від 23.08.2019 р. № 0009491410, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 16 434,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 13 147,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 287,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДПС України прийнято рішення від 01.11.2019 р. № 7912/6/99-00-08-05-02, яким податкові повідомлення-рішення від 23.08.2019 р. № 0009481410, № 0009491410 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що кукурудзу, яка документально реалізована для ТОВ Укр Агро Трейдінг , ТОВ Тера Гарант за період з 30.10.2015 (дата реєстрації) по 31.01.2017 придбано не було. В деклараціях з ПДВ також відсутні відомості про придбання будь-яких товарів, робіт, послуг у неплатників ПДВ.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку правомірності формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат за результатами господарської діяльності з ТОВ Тера Гарант врахував встановлені в Акті перевірки обставини, а також взяв до уваги обставини встановлені Оболонським районним судом м. Києва в ухвалі від 29.12.2018р. у справі № 756/16229/18.

Враховуючи, що первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у їх створенні та діяльності, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, відповідно формування на їх підставі податкових вигод є безпідставним, а нарахуванням відповідачем грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п . 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу .

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено , що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. З Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Укр Агро Трейдінг зареєстровано 12.11.2012 р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстраційним записом 1 069 102 0000 029436 та взято на податковий облік в Ватутінській ДПІ, Звенигородське управління, ГУ ДПС у Черкаській області.

Основним видом діяльності є діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами.

Між ТОВ Тера Гарант (надалі - постачальник ) та ТОВ Укр Агро Трейдінг (надалі - покупець ) укладено договір поставки № 03/02/17 від 03.02.2017 р., відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар- кукурудзу (кукурудза подрібнена) по цінах, у кількості, асортименті і в терміни, узгоджені сторонами і вказані у рахунках-фактурах та видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає товар на умовах FCA (загружено на автомобільний транспорт на складі продавця/постачальника в тару покупця) відповідно до правил Інкотермс-2010 за адресою: вул. Желябова 8/4.

Відповідно до п. 2.5, під час отримання товару, представник покупця підписує видаткову накладну (або накладні) на партію товару та передає постачальнику належним чином оформлену довіреність встановленого зразка на отримання товарно-матеріальних цінностей.

На підтвердження виконання вищевказаного договору, позивачем надано суду рахунок на оплату № 1 від 07.02.2017 р., видаткову накладну № 01 від 07.02.2017 р., товарно-транспортну накладну № 07/02 від 07.02.2017 р., платіжне доручення № 42 від 02.03.2017 р., довіреність № 4 від 07.02.2017 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, карточку рахунку 631 за лютий 2017 р., за березень 2017 р.

На підтвердження реалізації придбаного товару в іншому ланцюгу постачання позивачем надано суду договір № 07-17-09 від 06.02.2017 р., укладений між Держаним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт (надалі - покупець) та ТОВ Укр Агро Трейдінг (надалі - постачальник).

Відповідно до умов вказаного договору ДП Укрспирт та додаткової угоди № 1 від 06.02.2017 р. придбало у позивача кукурудзу.

На підтвердження оплати за поставку товару позивачем надано суду рахунок на оплату № 3 від 08.02.2017 р., платіжні доручення № 17864 від 13.02.2017 р., № 18944 від 27.02.2017 р., карточку рахунку 361 за лютий 2017 р. На підтвердження передачі товару надано видаткову накладну № 03 від 08.02.2017 р., товарно-транспортну накладну № 03 від 07.02.2017 р., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 23 від 07.02.2017 р.

Перевезення товару здійснювалось ТОВ Респект-Ложистик відповідно до договору транспортного експедирування № 1180841 від 06.02.2017 р., до якого додано заяву № 1180841 від 06.02.2017 р., рахунок на оплату послуг № 1180841 від 08.02.2017 р., акт надання послуг № 1180841 від 08.02.2017 р., товарно-транспортну накладну № 03 від 07.02.2017 р., платіжне доручення № 26 від 17.02.2017 р., карточку рахунку 631 за лютий 2017 року.

Отже, факт придбання, перевезення та реалізації придбаної у ТОВ Тера Гарант кукурудзи підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Натомість висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій ґрунтуються на тому, що податкова накладна, виписана та підписана директором ТОВ Тера Гарант Скарбачуком В.В., який відповідно до ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 29.12.2018 р. у справі № 756/16229/18 заперечує свою участь у створенні даного товариства та вказує на непричетність до його фінансово-господарської діяльності.

Також під час перевірки у ТОВ Тера Гарант не виявлено виробничого обладнання, найманих працівників, транспортних засобів, торгівельного обладнання, складського та офісного приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств та інших основних фондів у тому числі орендованих, відсутня затратна частина на оренду офісних та складських приміщень, оплата комунальних послуг, інші витрати необхідні для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

ТОВ Тера Гарант не подано звіт 1-ДФ за IV квартал 2016 року та І квартал 2017 року та звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Свідоцтво ПДВ анульовано 26.06.2018 р.

ТОВ Тера Гарант у лютому 2017 року документально реалізовано відмінні товари від придбаних, а також надано послуги, які потребують значних трудових затрат та спеціальних знань (послуги по очищенню покрівлі будівель від снігу та бурульок, послуги з розробки електронних рекламних матеріалів, послуги з організації та проведення новорічного рекламного заходу, абонентське обслуговування сайту, послуги з відбору персоналу, комплексне прибирання складських та підвальних приміщень загальною площею 1221, кв.м., бухгалтерське та кадрове обслуговування, послуги музичного цифрового оформлення аудіовізуального твору, транспортно-експедиторські послуги, мішки для сміття, туалетний папір, автозапчастини, будівельні матеріали, смартфон, телевізор, ноутбук, яблука, капуста, гарбуз, редька) 90 суб`єктам господарювання.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Так, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №0540/7843/18-а підкреслив, що однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день судовою практикою Верховного Суду, є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Самостійно наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що документи від імені ТОВ Тера Гарант підписано директором Скарбачуком В.В., який заперечує свою причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності товариства.

Вказаний висновок випливає із ухвали Оболонського районного суду м.Києва від 29.12.2018 р. у справі № 756/16229/18, в якій зафіксовано факт надання показань директором ТОВ Тера Гарант Скарбачуком В.В. в якості свідка про те, що він не реєстрував товариство, фінансово-господарської діяльності не здійснював, документів щодо фінансово-господарської діяльності не підписував.

Однак, судова колегія не погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Доказів наявності вироків суду відносно контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даними товариствами не визнано недійсними.

Отже, покази свідків, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами. В такому випадку тільки показання свідків, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 78 КАС України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч. під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього.

Сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Окрім того, один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів ч. 6 ст. 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №826/24815/15, від 26.03.2020 р. у справі № 826/9967/16, від 04.02.2020 р. у справі № 810/847/16.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Оболонського районного суду м.Києва від 29.12.2018 р. у справі № 761/16229/18 не може бути належним та достатнім доказом нереальності господарських операцій.

Відповідачем не надано до суду будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій.

Висновки відповідача ґрунтуються на податковій інформації з баз даних щодо спірного контрагента, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Щодо посилання суду першої інстанції на відсутність виробничого обладнання, найманих працівників, транспортних засобів та інше, судова колегія зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції.

Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі №824/942/13, від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16.

Так, відповідач зазначає про те, що ТОВ Тера Гарант у лютому 2017 року документально реалізовано відмінні товари від придбаних, а також надано послуги, які потребують значних трудових затрат та спеціальних знань. В той же час, вказані господарські операції не були досліджені відповідачем, зокрема, не з`ясовано, які трудові ресурси було залучено до їх виконання, чи було укладено цивільно-правові договори із найманими працівниками.

З таких обставин, посилання відповідача на неможливість виконання інших послуг не підтверджується матеріалами справи, а тому не може бути беззаперечним свідченням нереальності спірних господарських операцій.

Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.

В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку та не мав свідоцтва платника податків на додану вартість.

Доводи відповідача, що свідоцтво ПДВ ТОВ Тера Гарант було анульовано 26.06.2018 р., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спірні операції було вчинено у березні, лютому 2017 року, тобто на час, коли свідоцтво платника ПДВ було ще чинним.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочину, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд зазначає, що первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків. На час виписки податкової накладної контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та був зареєстрований у встановленому порядку як юридична особа.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз`ясненні ВАС України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. 73 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що висновки відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

При цьому, в акті перевірки від 25.07.2019 р. № 263/23-00-14-1007/38483651 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і його контрагентами угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Отже, судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформленої податкової накладної, отриманої від його контрагента.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом, а тому вважає, що визначення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14 790,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 11 832,00, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 958,00 грн та з податку на додану вартість на загальну суму 16 434,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 13 147,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 287,00 грн, колегія суддів визнає протиправним.

Зважаючи на те, що судом встановлено правомірність формування позивачем витрат з податку на прибутку та формування податкового кредиту, відповідно винесені Головним управлінням ДФС у Черкаській області податкові повідомлення-рішення від 23.08.2019 р. № 0009481410, № 0009491410 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Суд визнає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову відповідно до ст. 317 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 317 КАС України апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити шляхом скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки апеляційна скарга позивача задоволена судом, відповідно підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 1 921,00 грн, сплачені в суді першої інстанції та 2 881,50 грн, сплачені за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Агро Трейдінг задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 23.08.2019 р. № 0009481410, № 0009491410.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Агро Трейдінг понесені ним судові витрати в сумі 4 802,50 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк