Постанова

від 06.05.2020 по справі 826/7420/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року

Київ

справа №826/7420/15

адміністративне провадження №К/9901/37749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 (головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Кобаль М.І., Епель О.В.) у справі №826/7420/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджитал Реклама Сервіс"до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджитал Реклама Сервіс" (далі- ТОВ "Діджитал Реклама Сервіс", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0012982202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 у справі №826/7420/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/7420/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2020 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 06.05.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на податкову інформацію, зокрема, відповідач зазначає про господарську недоцільність замовлення рекламних послуг позивачем, який має в штаті 50 працівників. Також, на думку відповідача, контрагент не здійснював задекларованих робіт, оскільки це не відповідає його виду діяльності. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом у період з 03.11.2014 по 07.11.2014 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ Компанія Лакшері Стайл .

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2014 №1251/26-54-22-01/36507612 , згідно з висновками якого, позивачем порушено підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, всього на суму 1432282,00грн.; встановлено неможливість віднесення позивачем до складу витрат, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, у податкову декларацію з податку на прибуток за 2014 рік, суму у розмірі 7161410,49грн.

На підставі висновків акту перевірки, 18.12.2014 відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1432282,00грн. за основним платежем та у розмірі 716141,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказане рішення залишено без змін.

Не погодившись з прийнятим податковим органом рішенням, ТОВ "Діджитал Реклама Сервіс", звернулося до адміністративного суду про його скасування.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам

Заперечення на позов відповідач обґрунтував тим, що взаємовідносини позивача з контрагентом не мали реального характеру.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, контролюючим органом не обгрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які відображені позивачем у досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, та, як наслідок, така діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та збільшення собівартості придбаних та реалізованих товарів.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що у перевіряємий період між позивачем та його контрагентами укладені договори про надання рекламних послуг, в яких позивач виступав як у якості замовника, так і у якості виконавця.

09.04.2014 між позивачем, як замовником, та ТОВ Компанія Лакшері Стайл , як виконавцем, укладено договір №09/04/2014 про надання послуг щодо проведення рекламної компанії, відповідно до умов якого, виконавець за дорученням замовника зобов`язується проводити рекламні кампанії замовника на території України на зарезервованих останнім робочих поверхнях рекламних щитів, а саме розміщувати та обслуговувати рекламний матеріал, а замовник зобов`язується виконувати свої договірні зобов`язання, у тому числі, і з оплати. Місто та адресу площини рекламоносія сторони погоджували у додатках до договору.

Судами вказано, що на підтвердження виконання вимог договору у матеріалах справи в повному обсязі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, а саме: договори з контрагентами, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, виписки з банку, рахунки на оплату, детальні фото-звіти.

Як відзначено судами, матеріалами справи спростовуються висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності у позивача детальних звітів виконавця рекламних послуг із зазначенням, що саме рекламується та хто є замовником, а також спростовуються висновки відповідача щодо відсутності руху активів у позивача.

Факт оплати послуг податковим органом не заперечувався.

Рекламні площини надавалися ТОВ Компанія Лакшері Стайл наступними суб`єктами господарювання: ТОВ Трістан Плюс , ТОВ Дніпровіжн , ТОВ Мегаполіс Інвест Плюс , ТОВ Луверс .

Суд першої інстанції звертав увагу, що відповідачем під час здійснення перевірки не зроблено жодного зауваження щодо правильності складання позивачем первинних документів, які мають вплив на формування податкового кредиту та повноти відображення в них інформації.

Розглядаючи справу, судом апеляційної інстанції відхилено доводи відповідача щодо господарської недоцільності замовлення рекламних послуг позивачем, який має в штаті 50 працівників.

Суд зазначив, що платник податків здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. А відтак платник самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг.

За наслідками господарської діяльності, згідно податкових накладних, позивачем включено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та податкових зобов`язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Судами на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем послуг документально підтверджено. Відтак, за результатами дослідження наявних у справі доказів суди констатували, що на підтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентами в матеріалах справи містяться документи, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Судами встановлено, що у податкового органу наявні зауваження щодо формальних реквізитів первинних документів по господарським операціям. При цьому, відповідачем не надано до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності службових осіб контрагента щодо наведених господарських операцій. Також, відповідачем не надано доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентом.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

У касаційній скарзі відповідач вказав, що на дату складення акту перевірки податкової інформації щодо підтвердження зустрічною звіркою по контрагенту взаємовідносин з постачальниками та покупцями, у тому числі з позивачем, не отримано. Розглянувши вказані доводи, касаційний суд відхиляє та може вважати обґрунтованими.

Касаційний суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів платника, як на підставу для відмови в задоволенні позову, не можна вважати беззаперечними та обгрунтованими, оскільки обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Касаційний суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судами під час розгляду справи.

Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Разом з тим, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду