Постанова

від 06.05.2020 по справі 479/1336/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.05.20

22-ц/812/651/20

Єдиний унікальний номер судової справи: № 479/1336/19

Номер провадження: 22-ц/812/651/20 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Базовкіної Т.М., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участю: представників позивача - Стець В.В., Споришева М.О., представника відповідача - Дулдієра О.А., представника третьої особи - Кравченка О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Фермерського господарства Перспектива Агро

на ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року постановлену під головуванням судді - Репушевської О.В. о 16 год. 52 хв. в приміщенні того ж суду у справі за позовом Фермерського господарства Перспектива Агро (надалі - ФГ Перспектива Агро ) до Фермерського господарства Мазурівське (надалі - ФГ Мазурівське ) за участю третоьї особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про стягнення збитків, заподіяних неправомірним користуванням земельною ділянкою, -

в с т а н о в и л а:

15 жовтня 2019 року ФГ Перспектива Агро звернулось з позовом до ФГ Мазурівське про стягнення збитків, заподіяних неправомірним користуванням земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно державного акту серія ІІ-МК № 040751 від 17 грудня 2001 року належить земельна ділянка площею 2,9394 га, що розташована на території Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823982600:01:000:0068. Дана земельна ділянка знаходилася у користуванні ФГ Мазурівське відповідно до договору оренди, строк дії якого сторонами був погоджений до 27 жовтня 2016 року. Однак, ФГ Мазурівське продовжувало користуватись вказаною земельною ділянкою до 25 вересня 2018 року.

28 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Перспектива Агро був укладений договір оренди землі, строком на 25 років. Відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передано в оренду ФГ Перспектива Агро земельну ділянку площею 2,9394 га, що розташована на території Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823982600:01:000:0068. ФГ Перспектива Агро відповідно до умов договору оренди, укладеного 28 жовтня 2016 року перерахувало ОСОБА_1 орендну плату за 2017 - 2018 роки в загальній сумі 17 599 грн. Разом з тим, оскільки ФГ Мазурівське продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою до 25 вересня 2018 року, та використовувати її за призначенням, шляхом обробітку та засіванням соняшником, недотримані доходи позивача у вигляді врожаю за 2017 та 2018 роки склали 61 443, 20 грн. та 86051, 62 грн. відповідно.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ФГ Мазурівське на його користь понесені витрати зі сплати орендної плати у розмірі 17 599 грн., недоотримані доходи за 2017 рік - 61 443, 20 грн., за 2018 рік - 86 051, 62 грн., а також витрати на правову допомогу у сумі 8 000 грн.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ФГ Перспектива Агро подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, спір виник між сторонами, які є юридичними особами, дана цивільна справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження по справі підлягає закриттю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь - яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту .

ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як передбачено п. 6 ч.1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (ст.1 ЗУ Про фермерські господарства).

Відповідно до положень ст.12 Закону України Про фермерські господарства земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За положеннями ст.ст.1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерські господарства після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ФГ Перспектива Агро звернулось до суду з позовом до ФГ Мазурівське про стягнення збитків, заподіяних неправомірним користуванням земельною ділянкою.

Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, спір між сторонами є спором двох суб`єктів господарювання щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону ухвала суду першої інстанції в цілому відповідає.

Отже, враховуючи вищевикладене, суть спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір виник внаслідок укладених договорів оренди між ОСОБА_1 та ФГ Мазурівське та між ОСОБА_1 та ФГ Перспективою Агро не заслуговують на увагу суду, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення недотриманих доходів позивача у вигляді врожаю за 2017 - 2018 роки, внаслідок неправомірного використання земельної ділянки ФГ Мазурівське , саме як юридичною особою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваної ухвали в апеляційній скарзі відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Перспектива Агро залишити без задоволення.

Ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.М. Базовкіна

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 07 травня 2020 року.