Постанова

від 06.05.2020 по справі 388/1620/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року м. Кропивницький

справа № 388/1620/19

провадження № 22-ц/4809/804/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О. Л.

за участі секретаря - Тимошенко Т.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Споживче товариство Долинське районне споживче товариство

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бойка Дмитра Павловича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2020 року у складі судді Баранського Д. М. і

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство (далі - Товариство) та просила:

-визнати право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - торгівельний павільйон (літ. Л ), розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3521910100:04:004:0035, площею 0,014 га;

-скасувати державну реєстрацію права власності Товариства на складову частини об`єкта нерухомого майна: павільйон Л, номер запису про право власності 1338586.

Позовна заява мотивована тим, що 15.05.2003 Товариство постановою № 24 вирішило продати торговий павільйон на ринку, торговою площею 139,84 кв. м., ОСОБА_1 за 400 грн та виділити із землекористування ринку земельну ділянку під павільйоном площею 139,84 кв. м.

28.05.2003 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу у простій письмовій формі, згідно якого павільйон на центральному ринку, який знаходиться в АДРЕСА_2 , був проданий ОСОБА_1 за 400 грн.

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 350 від 28.05.2003 підтверджується сплата позивачем 400 грн відповідачу.

Накладною № 193 від 28.05.2003 ОСОБА_1 було передано вказаний павільйон у власність.

Позивач вважає, що відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, вона стала власником нерухомого майна з моменту передачі нежитлового приміщення, тобто з 28.05.2003.

Відповідно до технічного паспорту від 02.07.2013, павільйон позивача значиться під літерою Л , та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

05.08.2004 між позивачем та Долинською міською радою Кіровоградської області був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 140 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Кіровоградської області від 17.07.2013 № 137, з урахуванням внесених змін, павільйону, який належить ОСОБА_1 присвоєно поштову адресу -

АДРЕСА_2 .

З початку 2018 року у позивача та інших осіб, які мають у власності об`єкти нерухомого майна та розташовані на території ринку, посадові особи Товариства почали вимагати кошти для сплати податків, так як за відповідачем зареєстровано право власності на такі об`єкти.

В позасудовому порядку ситуацію вирішити не вдалось.

10.07.2018 позивач отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № НОМЕР_1 , згідно якої право власності на павільйон ОСОБА_1 під літерою Л зареєстровано за відповідачем.

Таким чином, відповідач не тільки не визнає за ОСОБА_1 право власності на її павільйон, а і зареєстрував його на себе та постійно вимагає від позивачки кошти для сплати податків за майно, яке фактично належить ОСОБА_1 .

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство про визнання права власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності закрито.

Ухвала суду мотивована тим, що об`єкт, щодо якого існує спір, придбаний фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, а також використовується з цією метою.

Відповідно, враховуючи цю обставину та суб`єктний склад цього спору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що справа підлягає розгляду у порядку не цивільного, а господарського судочинства.

В апеляційній скарзі адвокат Бойко Дмитро Павлович, який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як ухвалена без додержання норм процесуального права.

В даній справі позивач звернулась до суду як фізична особа, а не фізична особа-підприємець. Даний спір стосується захисту цивільного права, за відсутності ознак господарського спору є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця.

Наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця з 07.03.2003 не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у спірних правовідносинах.

З позовної зави слідує, що даний спір не стосується використання спірного майна, чи то для господарської діяльності, чи то для особистих потреб. Позивач безперешкодно ним володіє і користується. Мала місце державна реєстрація спірного майна у складі комплексу будівель, що відбулося можливо помилково.

Однак, у відповідача виникло право власності на майно позивача без легітимного переходу права власності, що виключає можливість розгляду справи у порядку адміністративного судочинства, бо існує спір про право цивільне, який не можливо вирішити у позасудовому порядку.

Ні позивач ні відповідач не здійснюють підприємницьку діяльність щодо здійснення операцій з нерухомим майном, тому спір не можна вважати господарським.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

В судове засідання апеляційного суду учасники не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Бойка Д.П. надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки про дату, час і місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без їхньої участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з інформацією, що міститься у Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, здійснює, зокрема роздрібну торгівлю переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Дата реєстрації: 7 березня 2003 року. Дата запису: 23 листопада 2005 року. Номер запису: 24240170000000605. Даних про припинення діяльності не міститься, відповідно підприємницька діяльність здійснюється.

Згідно з договором купівлі-продажу укладеним 28 травня 2003 року між Споживчим товариством Долинське районне споживче товариство та приватним підприємцем ОСОБА_1 , предметом цього договору є павільйон на центральному ринку у АДРЕСА_2 .

За змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності укладеного 5 серпня 2004 року між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 , остання є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 140 квадратних метрів згідно з планом земельної ділянки.

Рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області № 137 від 17 липня 2013 року присвоєно поштову адресу павільйону, який належить ОСОБА_1 та розташований на приватній земельній ділянці розміром 140 квадратних метрів на ринку Долинського районного споживчого товариства АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області № 10 від 21 січня 2015 року внесено зміни до рішення виконавчого комітету Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області № 137 від 17 липня 2013 року Про присвоєння поштової адреси торгівельному павільйону по АДРЕСА_2 , а саме: пункт 1 абзац другий читати: АДРЕСА_2 .

Розпорядженням Долинського міського голови від 19 лютого 2016 року № 31 Про перейменування вулиць міста Долинська , вулицю Радянську перейменовано у Центральну.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України , заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до вимог частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком випадку, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, і їх особливістю є участь у справі фізичної особи як сторони спору.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а також інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1);

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6);

Відповідно до статті 1 Закону України від 07 лютого 1991 року № 698-ХІІ Про підприємництво підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої та другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Тобто для встановлення факту користування позивачем об`єктом нерухомого майна, що є предметом спору, з метою здійснення господарської, зокрема, підприємницької діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності як ФОП на цьому об`єкті, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження 14-42цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 2-2104/2010 (провадження 14-380цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 214/4137/17 (провадження 14-290цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження 14-418цс19) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження 14-355цс19).

Матеріалами справи підтверджується, що СПОЖИВЧЕ ТОВАРИСТВО ДОЛИНСЬКЕ РАЙОННЕ СПОЖИВЧЕ ТОВАРИСТВО є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 6).

Постановою правління Кіровоградської обласної спілки споживчих товариств Долинське районне споживче товариство № 24 від 15.05.2003 вирішено продати торговий павільйон на ринку торговою площею 139,84 кв. м. ОСОБА_1 за 400 грн та виділити із землекористування ринку земельну ділянку під павільйоном площею 139, 84 кв. м. (а. с. 7).

Згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 28 травня 2003 року між Долинським райспоживтовариством, в особі голови правління, яке діє на підставі уставу споживчого товариства та приватним підприємцем ОСОБА_1 , предметом цього договору є павільйон на центральному ринку у АДРЕСА_2 (а. с. 8).

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 350 від 28.05.2003 підтверджується сплата позивачем 400 грн відповідачу на підставі накладної № 193 за павільйон на центральному ринку (а. с. 9-10).

За змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності укладеного 5 серпня 2004 року між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 , остання є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 140 квадратних метрів згідно з планом земельної ділянки (а. с. 11-12).

Відповідно до п. 1.2 вищезазначеного договору, земельна ділянка, що є його предметом продається для обслуговування приміщення складу продовольчих товарів.

З аналізу звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта (торговельний павільйон по АДРЕСА_2 на замовлення ФОП ОСОБА_1 що в ньому розміщений продуктовий магазин, який експлуатується (а. с. 13-37).

Згідно з інформацією, що міститься у Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, яка зареєстрована 07.03.2003 (а. с. 66-67).

Основним видом економічної діяльності є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 на час звернення із позовом до СТ ДОЛИНСЬКЕ РСТ, є фізичною особою-підприємцем, та уклавши як фізична особа підприємець з відповідачем договір купівлі-продажу торговельного павільйону, використовує його в своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку.

З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, за участю, зокрема ОСОБА_1 , є господарсько-правовими, оскільки остання є суб`єктом господарювання і цей спір пов`язаний зі здійсненням нею підприємницької діяльності на спірному об`єкті нерухомого майна.

З огляду на вказане суд першої інстанції,врахувавши мету використання спірного об`єкту та суб`єктний склад цього спору, зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції суду та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Бойка Дмитра Павловича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07.05.2020.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

О. Л. Карпенко