Постанова

від 07.05.2020 по справі 378/138/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 травня 2020 року

м. Київ

справа № 378/138/18

провадження № 61-45144св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Розкішнянська сільська рада Ставищенського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області, у складі судді

Марущак Н. М., від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Яворського М. А.,

Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 28 серпня 2018 року .

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, скасування державних актів на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою .

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 17 лютого 1998 року між ним та його батьком. На момент дарування будинку у користуванні батька знаходилася земельна ділянка, площею 0,35 га, у тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та

0,10 га для ведення особистого селянського господарства.У квітні

2004 року Розкішнянська сільська рада Ставищенського району Київської області передала йому в користування спірну земельну ділянку. 06 травня 2009 року ним замовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку, а 17 травня 2009 року рішенням сесії Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області затверджено технічну документацію. 28 серпня 2010 року він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1007 га, серії ЯК в„–386308 . 02 квітня 2011 року проведено встановлення в натурі і погодження із суміжними землевласниками меж його земельної ділянки, право власності на яку 04 червня 2015 року ним зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та проведено державну реєстрацію. Вказував, що земельна ділянка, передана йому у власність, межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 . 22 квітня 2005 року рішенням сесії Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності на вищевказану земельну ділянку відповідача, а 23 серпня 2005 року ОСОБА_2 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 0,25 га та 0,0440 га. Вказував, що в акті погодження меж земельної ділянки відповідача в натурі (на місцевості) від 10 січня

2005 року його прізвище та підпис як суміжного землекористувача відсутні. Кадастровий план земельної ділянки також виготовлений з порушенням, оскільки в ньому вказано прізвище ОСОБА_3 , адреса:

АДРЕСА_2 . Згідно відомостей Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно інформація про земельну ділянку відповідача відсутня. Позивач зазначав, що у 2010 році відповідач самовільно встановив огорожу, яка проходить через його земельну ділянку, самовільно захопивши частину його земельної ділянки, що підтверджується висновком комісії Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області про встановлення факту накладення земельних ділянок, площею 0,0323 га.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення 23 сесії 4 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 22 квітня

2005 року № 283 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею

у межах 0,0440 га для ведення особистого селянського господарства та

0,25 га для обслуговування житлового будинку у повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам законодавства та порушує його інтереси;визнати недійсним та скасувати державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, площею 0,25 га, серії ЯА № 481013 та площею 0,0440 га, серії ЯА в„– 481012 від 22 квітня 2005 року, видані Розкішнянською сільською радою Ставищенського району Київської області на ім`я

ОСОБА_2 ; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати встановлену ним огорожу та звільнити незаконно привласнену частину земельної ділянки в розмірі 0,0323 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при прийнятті оспорюваного рішення Розкішнянською сільською радою Ставищенського району Київської області були допущені порушення, які б могли бути підставою для визнання його незаконним, оскільки розпорядником земель в межах населеного пункту с. Розкішна Ставищенського району Київської області була сільська рада, а тому з нею погоджувались межі земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_2 при виготовленні технічної документації за спірними державними актами. Зазначення у погосподарських книгах різних розмірів земельної ділянки, на якій був розташований будинок позивача, не дає суду можливість достовірно встановити, земельною ділянкою якої площі і на якій підставі користувався попередній землекористувач ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при укладенні договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 30, 67 ЗК України, 1990 року, останній, набувши право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 17 лютого 1998 року, набув право користування земельною ділянкою у розмірі 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку. Разом з тим право користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площею 0,10 га, якою користувався ОСОБА_4 , в порядку статті 30 ЗК України до позивача не перейшло, а могло бути набуто в загальному порядку, визначеному статтями 48, 56 ЗК України,

1990 року. Позивачем не надано доказів щодо передачі позивачу сільською радою вказаної земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства при набутті права власності на житловий будинок в порядку дарування в 1998 році, тому зазначена земельна ділянка була вільною. Позивач не довів, що Розкішнянська сільська рада Ставищенського району 23 серпня 2005 року передала у власність відповідачу земельну ділянку, яка уже перебувала у законному користуванні ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій упереджено та односторонньо застосували норми матеріального права. На думку заявника, суди не звернули увагу на те, що спірною земельною ділянкою, яку суди визнали вільною, на законних підставах користувався його батько та у подальшому він як власник будинку. Отже, непогодження з ним меж земельною ділянки суміжним землекористувачем під час передачі земельної ділянки відповідачу, яке було обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність, є підставою для визнання недійсними оспорюваного рішення сільської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки. Вказані порушення призвели до виникнення спору. Заявник вказував, що Розкішнянська сільська рада Ставищенського району Київської області визнавала законність вимог позивача щодо погодження меж із суміжним землекористувачем.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 378/138/18 розподілено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 лютого 1998 року. Вказаний будинок належав раніше його батькові ОСОБА_4 , який користувався земельною ділянкою,

площею 0,35 га, на якій був розташований зазначений будинок.

Рішенням 33 сесії 5 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 31 березня 2009 року

№ 1158-05 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, загальною площею 0,35 га, по

АДРЕСА_1 , з них: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд -

0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,10 га.

21 травня 2009 року при розробленні технічної документації позивачу комісією у складі представників ПП Умань-Земпроект , Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області та управління земельних ресурсів у Ставищенському районі Київської області за участю позивача було погоджено зовнішні межі його земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передано йому на зберігання межові знаки по цій земельній ділянці, про що складено відповідний акт.

Рішенням Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 17 травня 2010 року № 568/05 ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю, площею 0,3507 га (0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,1007 га - для ведення особистого селянського господарства) та передано йому у власність зазначену земельну ділянку.

28 серпня 2010 року на підставі вказаного рішення Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області позивачу видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1007 га, кадастровий номер 3224285601:01:021:0040, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 22 травня 2015 року проведено її державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

Рішенням виконавчого комітету Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 16 листопада 1995 року № 42, яке було затверджено рішенням VI сесії 24 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 15 лютого

2003 року № 40-24, передано у приватну власність земельні ділянки, що знаходяться у користування жителів с. Розкішна Ставищенського району Київської області, у тому числі ОСОБА_2 , загальною площею 0,30 га по АДРЕСА_2 , з яких 0,12 га - для обслуговування житлового будинку та 0,18 га - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням 8 сесії 24 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 04 червня 2003 року № 56-24 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,14 га, для ведення особистого селянського господарства та рекомендовано останньому виготовити державний акт на право приватної власності.

10 січня 2005 року при розробленні технічної документації ОСОБА_2 було узгоджено межі землекористування його земельної ділянки

по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2940 га, із суміжними землекористувачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та сільським головою Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області Ференцем С. А. , про що було складено акт узгодження меж землекористування від 10 січня 2005 року, цього ж дня відповідачу було передано на зберігання межові знаки по цій ділянці, про що складено відповідний акт.

Рішенням 23 сесії 4 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 22 квітня 2005 року № 283-04 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності на земельну ділянку.

23 серпня 2005 року на підставі вказаного рішення Розкішнянською сільською радою Ставищенського району Київської області ОСОБА_2 були видані два державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 :

серії ЯА № 4811013, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0110534900881, на земельну ділянку, кадастровий номером 3224285601:01:021:0006, площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку;

серії ЯА № 481012, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01105349008882, на земельну ділянку, кадастровий номером 3224285601:01:021:0007, площею 0,0440 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Земельні ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 є суміжними.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно частини першої статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частинами третьою та четвертої вказаної статті визначено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За змістом статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає, зокрема погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами порушення його прав оспореним рішенням органу місцевого самоврядування та державними актами, виданими на ім`я відповідача, оскільки при виділенні спірних земельних ділянок у власність відповідачу, межі земельної ділянки позивача не були визначені, отже встановити, за рахунок яких земель відбулось накладення суміжних земельних ділянок, виявилось неможливим. Позивач під час розгляду справи позивач не скористався своїм правом та не заявляв клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи. При цьому саме лише непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними. Також позивачем не надано доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні ним належними йому земельними ділянками, а саме встановлення відповідачем паркану на його земельній ділянці.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович