Постанова від 30.04.2020 по справі 910/15190/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2020 р. Справа№ 910/15190/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020

у справі №910/15190/19 (суддя - Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп

до Комунального підприємства Київпастранс

про стягнення у розмірі 409 266,84 грн

1. Зміст позовних вимог та заперечень

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп (надалі - ТОВ Гарант Ойл Групп , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства Київпастранс (надалі - КП Київпастранс , відповідач) 409 266,84 грн, з яких: 143 803,02 грн пені, 73 158.88 грн 3% річних, 192 304,94 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати товару за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та від 11.12.2014 № 06/168-14.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив частково в частині стягнення 6695,70 грн інфляційних втрат. Відповідач вказав, що позивачем не враховано дати початку погашення відповідачем суми основного боргу.

У відповідь на відзив, позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, наведені відповідачем зауваження щодо розрахунку не вплинули на загальну суму інфляційних втрат, що нараховані позивачем.

2. Фактичні обставини, встановлені місцевим та апеляційним судом

29.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ю.С.А. , яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Груп (постачальник), та Комунальним підприємством Київпастранс (замовник) укладено договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 (далі - договір №06/129-14).

Крім того, 11.12.2014 між сторонами був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких №06/168-14 (далі - договір № 06/168-14).

Відповідно до пунктів 1.1, 6.1.1 та 6.4.1 зазначених договорів постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов`язується передавати у власність замовника Паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010, має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар, а замовник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Пунктами 3.3 договорів встановлено загальну вартість товару, що поставляється за договором № 06/129-14 у розмірі 11 016 000,00 грн з ПДВ та за договором 06/168-14 у розмірі 15 060 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1 договорів замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою.

Згідно з пунктами 7.1 договорів у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договорами сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цими договорами.

Пунктами 10.1 договорів встановлено, що договір № 06/129-14 набирає чинності з 29.08.2014 і діє до 30.11.2014, а договір № 06/168-14 - з 11.12.2014 і діє до 27.02.2015, але у будь-якому випадку договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цим договорам. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цих договорів.

На виконання умов договорів постачальник передав у власність, а замовник прийняв товар на загальну суму 10 182 742,53 грн за договором №06/129-14 та на суму 14 361 435,44 грн за договором №06/168-14.

20.10.2015 сторони договорів підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків за договором №06/129-14, в якому погодили, що заборгованість покупця за цим договором становить 273 407,68 грн, а також підписали акт звірки взаємних розрахунків за договором №06/168-14, за яким заборгованість замовника становить 1 631 108,05 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі №910/1389/18, задоволено позов ТОВ Гарант Ойл Груп про стягнення з КП Київпастранс 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн 3% річних.

У той же час, постановою Верховного Суду від 05.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційних втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором №06/129-14. Справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/1389/18 у зазначеній частині позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 219 269,03 грн інфляційних втрат та 24 606,69 грн трьох процентів річних. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Розглядаючи справу №910/15190/19, місцевий господарський суд вказав, що судове рішення, прийняте в справі №910/1389/18, має преюдиційне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Оскільки, відповідач встановлену рішенням суду в справі №910/1389/18 заборгованість сплачував частинами та в повному обсязі розрахувалося лише 02.09.2019, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 192 304,94 грн, 73 158,88 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму основного боргу з 08.02.2018 - 01.09.2019, а також пеню за договором в розмірі 143 803,02 грн за період з 28.01.2019-28.07.2019.

3. Короткий зміст рішення місцевого суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Київпастранс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп 3% річних у розмірі 73 158,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 181 378,63 грн та 3 818,06 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Як зазначалося вище, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що судове рішення, прийняте в справі №910/1389/18, має преюдиційне значення для вирішення даного спору у справі №910/15190/19, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення. При цьому, суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат і дійшов до висновку, що нараховані позивачем 3% річних у сумі 73 158,88 грн є обґрунтованими та правомірними. Щодо інфляційних втрат, Господарський суд м. Києва вказав, що стягненню з відповідача дана компенсаційна виплата підлягає в загальному розмірі 181378,63 грн, оскільки за період з 08.02.2018-21.07.2019 розмір інфляційних збитків становить 185609,24 грн, а за період з 12.08.2019-18.08.2019 має від`ємне значення -1413,03 грн, однак позивачем даний розмір визначено в сумі - 4230,61 грн, у зв`язку з чим в цій частині інфляційні втрати віднімаються у визначеному позивачем розмірі.

При цьому, відмовляючи в частині стягнення пені, суд першої інстанції вказав, що договір №06/129-14 набирає чинності з 29.08.2014 і діє до 30.11.2014, а договір №06/168-14 - з 11.12.2014 і діє до 27.02.2015. Доказів пролонгації вказаних договорів матеріали справи не містять. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати передбаченої договором пені, вказуючи, що договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до моменту розірвання договору.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 в частині відмови стягнення пені у розмірі 143 803,02 грн і ухвалити нове рішення, яким стягнути 3% річних у розмірі 73 158,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 181 378,63 грн та пеню у розмірі 143 803,02 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні пені.

Скаржник зазначає, що відмовляючи у стягненні з відповідача пені, місцевим господарським судом було порушено ст.ст. 264, 631 ЦК України ст. ст. 230-232 ГК України, оскільки за умовами п.10.1 договорів, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язань, які виникли під час дії договору.

Пеня в сумі 143 803,02 грн була нарахована позивачем в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. ст. 232 ГК України (21.01.2019 - 21.07.2019) та в межах одного року, як того вимагає ст. 258 ЦК України.

5. Доводи учасників справи щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач проти задоволення скарги заперечив, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях позивача, а рішення місцевого суду від 23.01.2020 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У відповіді на відзив, позивач вказує зокрема на те, що за приписами ст.ст. 509, 598, 599, 631 ЦК України, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання проведене належним чином.

На підтвердження вказаної правової позиції, позивач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №910/2153/17.

Інші доводи позивача викладені у відповіді на відзив, аналогічні доводам вказаних скаржником у позовній заяві та апеляційній скарзі.

6. Надходження апеляційної скарги та її розгляд апеляційним судом

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15190/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Гарант Ойл Групп на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020, зупинено дію рішення до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, справу призначено до розгляду на 30.04.2020.

17.04.2020 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторін. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що при розгляді справи у суді першої інстанції, місцевим господарським судом було розглянуто дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Судом першої інстанції визнано дану справу малозначною.

Крім того, скаржник вказує, що відзив відповідача не містить клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засідання 30.04.2020 за участю КП Київпастранс .

Скаржник просить провести розгляд справи 30.04.2020 без виклику сторін посилаючись, зокрема на запроваджений карантин через спалах у світі вірусу COVID-19 та невідому його тривалість, за для уникнення розповсюдження небезпечного вірусу та збереження життя і здоров`я, як суддів, працівників суду, так і учасників справи.

У судове засідання 30.04.2020 представники сторін не з`явилися. Відповідач про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги учасники справи повідомлялися належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Розглядаючи дану справу за відсутності представників сторін, судом апеляційної інстанції враховані, як клопотання скаржника про розгляд справи без участі сторін, так і рекомендації Ради суддів України викладені у листі від 16.03.2020 № 9рс-186/20 про те, що на період карантину встановлено особливий режим роботи судів України, зокрема по можливості здійснювати судовий розгляд справи без участі сторін, в порядку письмово провадження. Рекомендовано учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматись від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було подано суду клопотання про відкладення розгляду справи чи про бажання проводити судове засідання за участю представника відповідача. Відповідач не скористався своїм правом на звернення до суду з відповідним клопотанням. При цьому, судом апеляційної інстанції врахований поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу. Отже, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін та за наявними в ній матеріалами справи.

7. Джерела права й акти їх застосування

Господарський кодекс України

Згідно з ч. 1,2,7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Цивільний кодекс України

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частина перша статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань

Згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Господарський процесуальний кодекс України.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Практика Європейського суду з прав людини як джерело права

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б . В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

8. Позиція апеляційного суду

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів постачальник передав у власність, а замовник прийняв товар за договором №06/129-14 на загальну суму 10 182 742,53 грн та за договором №06/168-14 на суму 14 361 435,44 грн.

20.10.2015 сторони договорів підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків за договором №06/129-14, в якому погодили, що заборгованість покупця за цим договором становить 273 407,68 грн, а також підписали акт звірки взаємних розрахунків за договором №06/168-14, за яким заборгованість замовника становить 1 631 108,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі №910/1389/18, задоволено позов ТОВ Гарант Ойл Груп про стягнення з КП Київпастранс 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн 3% річних.

У той же час, постановою Верховного Суду від 05.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором №06/129-14. Справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/1389/18 у зазначеній частині позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 219 269,03 грн інфляційних втрат та 24 606,69 грн трьох процентів річних. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На переконання колегії суддів, обставини, встановлені рішенням суду у справі №910/1389/18 у відповідності до приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі № 910/1389/18, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленими є обставини щодо заборгованості відповідача перед позивачем за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та від 11.12.2014 №06/168-14 і строк виконання зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару настав.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом у даній справі №910/15190/19, позивач, враховуючи прийняте судами рішень у справі №910/1389/18 та часткові оплати відповідачем заборгованості за рішеннями суду у вказаній справі, нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з 08.02.2018 по 01.09.2019 та пеню за період з 28.01.2019 по 28.07.2019 (за останні шість місяців до дати 29.07.2019 - початок виконання відповідачем зобов`язань з оплати заборгованості, в межах одного року коли відповідне зобов`язання мало бути виконане).

Відмовляючи у стягнення пені, суд першої інстанції помилково ототожнив поняття розірвання договору зі строком дії договору на який його було укладено, вказавши, що договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до моменту розірвання договору. При цьому, вказав, що доказів пролонгації вказаних договорів матеріали справи не містять.

Судова колегія звертає увагу, що за приписами ст.ст. 509, 598, 599, 631 ЦК України, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання проведене належним чином.

Вказана правова позиції викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Крім того, Главою 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.

Отже, строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, чи то в частині поставки продукції, чи то належного розрахунку за поставлений товар, тому помилковими є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій поза межами строку дії договорів за прострочення виконання зобов`язання з поставки продукції, яке мало місце під час дії цих договорів.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у своїй постанові від 13.06.2018 у справі №910/2153/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за умовами п.10.1 договорів, сторони погодили між собою, що закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язань, які виникли під час дії договору.

Пеня в сумі 143 803,02 грн була нарахована позивачем в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. ст. 232 ГК України (21.01.2019 - 21.07.2019) та в межах одного року, як того вимагає ст. 258 ЦК України.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в сумі 143 803,02 грн.

Крім того, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає розрахунок позивача 3% річних, що перевірений судом першої інстанції обґрунтованими та арифметично вірним, а тому місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 3% річних у розмірі 73 158,88 грн.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з перерахунком суду першої інстанції інфляційних втрат та часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки за період з 08.02.2018 - 21.07.2019 розмір інфляційних збитків становить 185609,24 грн, а за період з 12.08.2019 - 18.08.2019 має від`ємне значення - 1413,03 грн, однак позивачем даний розмір визначено в сумі - 4230,61 грн, у зв`язку з чим в цій частині інфляційні втрати віднімаються у визначеному позивачем розмірі.

9. Висновки апеляційного суду

Оскільки, суд першої інстанції відмовляючи у стягненні пені дійшов до помилкового висновку, рішення суду першої інстанції від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 необхідно скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 143803,02 грн та в цій частині прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 143803,02 грн задовольнити.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 143803,02 грн.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 143803,02 грн задовольнити.

4. Стягнути з Комунального підприємства Київпастранс (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп (37043, Полтавська область, Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134КМ; ідентифікаційний код 25392923) 143803 (сто сорок три тисячі вісімсот три) грн 02 коп пені.

5. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

6. Стягнути з Комунального підприємства Київпастранс (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Ойл Групп (37043, Полтавська область, Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134КМ; ідентифікаційний код 25392923) 5975 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 11 гоп судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 3235 (три тисячі двісті тридцять п`ять) грн 58 коп судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

7. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15190/19 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

8. Видачу наказів по справі № 910/15190/19 доручити господарського суду міста Києва.

9. Матеріали справи №910/15190/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

10. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 07.05.2020

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

К.В. Тарасенко