Ухвала

від 07.05.2020 по справі 380/2132/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2132/20

У Х В А Л А

07 травня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяви представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування ухвал,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про визнання незаконним і скасування ухвал, у якій позивач просить:

- визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3 № 3819 від 13.07.2018 року;

- визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_3 ;

- визнати незаконними дії Львівської міської ради та Львівського міського голови щодо відведення ОСОБА_2 ухвалою сесії Львівської міської ради №5442 від 19.09.2019 Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_3 земельної ділянки в межах історичного ареалу міста Львова, охоронної буферної зони об`єкта, внесеного до списку об`єктів всесвітньої природної та культурної спадщини ЮНЕСКО Львів - ансамбль історичного центру без урахування особливого правого статусу земельної ділянки на АДРЕСА_4 як земель історико-культурного призначення, з грубим порушенням вимог Закону України Про охорону культурної спадщини , Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, а також за невиконання Львівським міським головою Садовим ОСОБА_3 та Львівською міською радою рішення суду у справі №716/716/16, чим грубо порушено його культурні права, права територіальної громади міста Львова членом якої він є, а також держави Україна, громадянином якої він є.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп`як О.О.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03 квітня 2020 року справу відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

27 квітня 2020 року вх. № 21594 позивачем подано заяву про відвід головуючого судді Карп`як О.О. у справі № 380/2132/20.

Ухвалою суду від 30 квітня 2020 року (головуючий суддя Мричко Н.І.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Львівського окружного адміністративного суду Карп`як О.О. в адміністративній справі № 380/2132/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконними і скасування ухвал, відмовлено.

Ухвалою суду від 04 травня 2020 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

05 травня 2020 року представник відповідача подала клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Також представником відповідача до клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 22717 від 05.05.2020 року) додано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Розглянувши заяви відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, судом встановлено наступне.

Клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження вмотивовані тим, що дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, а саме: потрібно дослідити питання, до якої категорії земель належить спірна земельна ділянка, чи знаходиться вона в межах історичного ареалу м. Львова, які культурні права позивача порушені у зв`язку з прийняттям оскаржуваних ухвал; потрібно дослідити питання, чи є ухвали Львівської міської ради від 13.07.2018 №3819 та від 19.09.2019 №5442 є нормативно - правовими актами та чи порушено при їх прийнятті норми Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ; земельна ділянка, про яку йде мова у позовній заяві, на момент прийняття оскаржуваних рішень була вільною від об`єктів нерухомого майна, що перебували у власності фізичних або юридичних осіб, чи звертався позивач про отримання вказаної земельної ділянки до Львівської міської ради. Тому, потрібно дослідити, які права позивача порушують оскаржувані ухвали. На переконання відповідача існує потреба у проведенні судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи та дослідження доказів, а дана справа, не може бути віднесена до справ незначної складності.

Відповідно до ст.12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Відповідно до п.10 ч.6 цієї статті, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.4 ст.260 КАС України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany» , заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року « Varela Assalino contre le Portugal» , заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Суд зауважує, що сторони мають можливість подати усі наявні у них докази, які не були подані раніше, а також звернути увагу суду на ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення справи і при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження, відтак, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження не обмежує право позивача на надання пояснень по суті позовних вимог та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.

З огляду на наведені вище положення КАС України та ознаки і властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржувані ухвали є актами індивідуальної дії, оскільки: винесені Львівською міською радою з метою вирішення заяви ОСОБА_2 ; не містять загальнообов`язкових правил поведінки; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на виникнення конкретних правовідносин Львівською міською радою та ОСОБА_2 ; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію після затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 03.04.2020 року при визначенні порядку розгляду справи зазначено, що оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії.

Позивачем не наведено обставин, які б свідчили, що справа підлягає до розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Клопотань про виклик свідків заявлено не було.

Розглянувши матеріали справи, клопотання відповідача, судом встановлено, що при визначенні судом ухвалою від 03 квітня 2020 року у порядку розгляду справи - за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, враховані характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі .

Водночас, відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, обов`язок суду здійснити безпосереднє, всебічне, повне та об`єктивне дослідження доказів по справі не залежить ні від виду провадження, в якому розглядається адміністративна справа, ні від проведення судового засідання.

Щодо вказаних у клопотаннях питань, відповідачем не обґрунтовано неможливість їх з`ясування без виклику сторін за наявними в матеріалах справи доказами та з врахуванням поданих сторонами заяв по суті справи. Суд звертає увагу на те, що позовна заява була залишена судом без руху в тому числі з підстав не зазначення в позовній заяві в чому саме полягає порушення прав позивача з боку відповідача та подання доказів такого порушення. На виконання вказаної ухвали позивачем подано заяву від 01.04.2020 року, в якій ним викладено свою позицію з вказаного питання. Крім того, питання витребування доказів судом вирішено ухвалою від 03.04.2020 року та на виконання якої відповідачем 05.05.2020 року подано витребувані докази.

Таким чином, відповідачем не наведено жодних обґрунтованих доказів необхідності розгляду справи в порядку загального позовного провадження .

Суд вважає, що підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження не має, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання відповідача необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.

Ухвалу направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна