Постанова

від 07.05.2020 по справі 2а/0370/1606/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2020 року

Київ

справа №2а/0370/1606/12

адміністративне провадження №К/9901/25789/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року (суддя Сорока Ю.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року (головуючий суддя Кухтей Р.В., судді: Нос С.П., Попко Я.С.) у справі №2а/0370/1606/12 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Електротермометрія до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів ,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство Електротермометрія (далі по тексту - позивач, ПАТ Електротермометрія ) звернулося до суду з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, правонаступником якої є Головне управління ДФС у Волинській області (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2012 року № 0004402301, № 0004412301.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що відповідач безпідставно вважає нікчемним правочин, укладений із ТОВ Акваметсервіс , оскільки договірні зобов`язання сторонами виконані, а реальність їх виконання підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв`язку з чим ПАТ Електротермометрія правомірно сформувало валові витрати та податковий кредит за операціями із вказаним контрагентом.

Справа розглядалась неодноразово.

Скеровуючи справу на новий судовий розгляд в ухвалі від 10 червня 2013 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ТОВ Акваметсервіс , а саме можливостей контрагента позивача щодо поставки товарів, зокрема, наявності технічних можливостей, транспортування товару, питання щодо фактичної оплати поставленого товару в ціні його придбання, з відповідним документальним підтвердженням. Крім того, суди не дослідили питання щодо формування позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в 2011 році відповідно до вимог Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року касаційну скаргу ПАТ Електротермометрія задоволено частково. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року про відмову в задоволенні позову скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суди не виконали вимоги суду касаційної інстанції, зокрема долучені до матеріалів справи первинні документи не досліджені на предмет їх відповідності підставам формування бухгалтерського обліку, визначеним частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Касаційний суд зауважив, що жодна норма податкового законодавства, покладена в основу спірних податкових повідомлень-рішень, досліджена не була, фактичні обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення встановлені не були.

1 листопада 2018 року позивач збільшив позовні вимоги та просив суд також стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ Електротермометрія податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 39720, 50 грн.

Вказана заява вмотивована тим, що оскільки за результатами повторного розгляду справи в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, як наслідок позивач сплатив податковий борг з ПДВ в сумі 39720,50 грн. Однак, постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року всі попередні рішення у справі скасовані, тому у разі можливого задоволення позову виникає необхідність у поверненні надмірно сплаченого податку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2018 року заяву ПАТ Електротермометрія про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду та залучено до участі у справі співвідповідача - Державну казначейську службу України (далі - відповідач-2).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2012 року за №0004402301 та №0004412301. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди встановили, що Луцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ Електротермометрія з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт №980/22-1/00225644 від 28 квітня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- пунктів 5.1, 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , пунктів 44.1, 44.6, 44.7 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування в сумі 1058743 грн, в тому числі за 1 квартал 2011 року - 661793 грн, 2-4 квартали 2011 року - 1058743 грн;

- порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 115140 грн, в тому числі за березень 2011 року - 35750 грн, квітень 2011 року - 48620 грн, червень 2011 року - 28600 грн, листопад 2011 року - 310 грн та грудень 2011 року 1860 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов, оскільки відповідно до договору поставки №01/03-11 від 1 березня 2011 року ТОВ Акваметсервіс несло обов`язок по транспортуванню товару на адресу ПАТ Електротермометрія , а передача товару повинна була здійснюватись на підставі належним чином оформлених актів прийому-передачі продукції. Враховуючи обсяг матеріальних ресурсів, економічно необхідних для зберігання, транспортування товару тощо, відсутність необхідних умов у контрагента позивача для досягнення результатів відповідної господарської операції в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також відсутність інших доказів реального виконання господарської операції, зокрема, актів виконаних робіт, доказів транспортування та доставки товару, витрат покупця у зв`язку з цим та їх облік в регістрах бухгалтерського обліку і в документах податкової звітності, складського обліку товару та врахування його вартості у визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного податкового періоду тощо, відповідач вважав спірні господарські операції непідтвердженими.

На підставі вказаного акта перевірки 22 травня 2012 року Луцькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0004412301, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 575700 грн;

- №0004402301, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ в розмірі 115673,50 грн, в тому числі 115140 грн за основним зобов`язанням та 543,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суди за наслідками дослідження долученої до матеріалів справи первинної документації дійшли висновку, що вказані документи складені згідно з вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та підтверджують задекларований позивачем обсяг господарських операцій і їх фактичну сутність. Ненадання позивачем товарно-транспортних накладних через їх відсутність, так само як і відсутність окремих документів та помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі. Чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку здійснювати контроль за здійсненням господарської діяльності контрагентом, як і не визначає необхідного обсягу основних фондів, виробничих активів, кількості працівників тощо, відсутність яких би свідчила, що контрагент не має можливості здійснити відповідну господарську операцію.

Щодо позовних вимог про повернення надміру/помилково сплачених коштів у сумі 39720,50 грн. суди вказали про передчасність такої вимоги з огляду на неподання позивачем до ГУ ДФС відповідної заяви. При цьому суди зауважили, що така вимога не є похідною від заявлених у цій справі вимог про скасування податкових повідомлень-рішень

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин справи, порушення ними норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в позові. В решті судові рішення скаржник просить залишити без змін.

В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган вказує, що відсутність у контрагента позивача достатньої кількості трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, зареєстрованих транспортних засобів свідчить про відсутність реального характеру спірних господарських операцій. Скаржник також стверджує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наявність недоліків у наданих до перевірки первинних документах, зокрема таких як відсутність: місця складення у видаткових накладних; інформації про осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, розшифровки підпису, реквізитів довіреностей у видаткових та податкових накладних. Деякі з податкових накладних взагалі не містять особистого підпису відповідальних осіб, а у наданих товарно-транспортних накладних відсутні реквізити пунктів навантаження та розвантаження товару.

На переконання відповідача, суди також не виконали вказівки Верховного Суду щодо встановлення обставин, за яких Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 (далі - Інструкція №П-6), та Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7 (далі - Інструкція №П-7), діють у звичайних або виключних умовах та наявності цих обставин у спірних правовідносинах. Разом з тим, умови договору поставки, що є предметом розгляду у цій справі, передбачали приймання товару по якості та кількості відповідно до вимог означених Інструкцій із обов`язковістю складання акта прийому-передачі.

Також від Головного управління ДФС у Волинській області надійшла заява про заміну відповідача у справі - Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на Головне управління ДФС у Волинській області, з посиланням на приписи постанови КМУ від 28 березня 2018 року №296, якою відповідача у справі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Волинській області. 10 травня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області.

Розглянувши вказану заяву, на підставі статті 52 КАС України колегією суддів здійснено заміну відповідача: Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Волинській області.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Наголошено, що скаржник, цитуючи норми ПК України, не вказує в чому полягають допущені судами порушення. На переконання скаржника, касаційна скарга повторює апеляційну скаргу та зводиться до переоцінки доказів та власного помилкового тлумачення нормативно-правових актів (Інструкції №П-6 та №П-7). Оцінивши усі докази у сукупності, суди дійшли правильного висновку про безпідставність висновків контролюючого органу про фіктивність спірних господарських операцій (враховуючи, що господарські відносини між позивачем та ТОВ Акваметсервіс тривали у період з 2010 по 2015 рік, за який відповідачем жодні порушення, окрім 2011 року, виявлено не було). Наголошено, що в ході перевірки у посадових осіб контролюючого органу були відсутні будь-які претензії до оформлення первинних документів. Складання актів, передбачених Інструкціями №П-6 та №П-7, здійснюється лише у випадку висування покупцем претензій постачальнику, відтак за відсутності зауважень до поставленого товару такі акти не оформлювались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів не перевіряє правильність рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки судові рішення в цій частині сторонами не оскаржуються.

Спірні правовідносини, що пов`язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, на час їх виникнення були врегульовані як статтею 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (втратив чинність в цій частині з 1 квітня 2011 року), так і Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 5.1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами пункту 150.1 статті 150 ПК України якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 6 листопада 2019 року (справа № 2а-9470/10/0670), від 18 березня 2020 року (справа №826/8114/15), від 25 березня 2020 року (справа №826/12358/17) визнав, що валові витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов, зокрема бюджетного відшкодування.

У постановах від 15 травня 2019 року (справа №804/12339/13-а), від 30 серпня 2019 року (справа № 804/17176/14) Верховний Суд вказав, що відсутність товарно-транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку, зокрема податкового кредиту/валових витрат, оскільки зазначені документи є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки.

В цій справі суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операцій позивача із ТОВ Акваметсервіс з посиланням на первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які, за оцінкою судів, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне здійснення таких операцій, а саме: договір поставки, податкові та видаткові накладні, накладні-вимоги на відпуск, прибуткові касові ордери, платіжні доручення, звіти про використання матеріалів у виробництві, товарно-транспортні накладні.

Надаючи оцінку доводам ГУ ДФС про відсутність у контрагента позивача (ТОВ Акваметсервіс ) достатнього обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання обумовлених договорами умов, суди зауважили, що дане підприємство є зареєстрованим у встановленому законом порядку, та діючим станом на час розгляду справи; останнє своєчасно подавало податкову звітність, в тому числі відображало податкові зобов`язання за господарськими операціями з позивачем. Також, суди звернули увагу на те, що господарські відносини між позивачем та ТОВ Акваметсервіс були досить тривалими, при цьому позивач не тільки придбавав у вказаного підприємства товар, але і здійснював йому постачання продукції власного виробництва.

Відхиляючи посилання контролюючого органу на наявність певних недоліків у первинних документах (відсутність у деяких з видаткових накладних та товарно-транспортних накладних інформації про особу, яка отримала товар, та реквізитів відповідних довіреностей), апеляційний суд навів мотиви та надав оцінку цим доказам, пославшись на книгу реєстрації довіреностей за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та врахував, що оригінали довіреностей були надані постачальнику при отриманні товару.

Крім того, суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання того, чи відбулись у позивача зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі, вказав, що готова продукція, вироблена з отриманого від ТОВ Акваметсервіс товару, була поставлена на адресу ТОВ Ліом Плюс , що підтверджується належними первинними документами.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність або відсутність окремих документів або ж помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Помилковими є також посилання відповідача на висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах №№2-а-8871/10/2670, 804/5444/16, 826/15653/15, 2а-3858/12/0970, 2а-7273/12/2670, 826/4132/15, 816/5/15-а, 816/506/17, 826/7047/13-а, 826/727/15, як на правові позиції, які не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій. Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду в зазначених справах з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.

З огляду на наведене, колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2018 року в частині застосування положень Інструкцій №П-6 та №П-7. Разом з тим, за встановлених судами обставин справи, які у своїй сукупності свідчать на користь висновку про реальність вчинених господарських операцій, недотримання сторонами вимог зазначених Інструкцій в частині складання актів приймання-передачі товару не може слугувати підставою для твердження про відсутність руху активів між контрагентами.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Обґрунтування касаційної скарги позивача (зокрема, щодо наявності певних недоліків у первинних документах, відсутності у ТОВ Акваметсервіс достатнього обсягу ресурсів для виконання господарських операцій) аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов та апеляційній скарзі і зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року у справі №2а/0370/1606/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду