Рішення

від 15.04.2020 по справі 420/2149/18

НОВОПСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 15.04.2020

ЄУ № 420/2149/18

Провадження №2/942/11/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Чалого А.В.

за участю секретаря Сіренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаному будинку зареєстровані, але фактично не проживають з 2013 року невістка ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3

У теперішній час ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з сином позивача ОСОБА_4 та фактично проживає разом з ним та своєю донькою по АДРЕСА_2 .

Позивач зазначив, що неможливість добровільного зняття з реєстрації відповідачів порушує його право власності, оскільки він не може отримати державну субсидію на оплату комунальних послуг.

Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 11.01.2019 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 12.03.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 23.04.2019 року продовжено розгляд справи, підготовче судове засідання призначено на 26.04.2019 року.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 26.04.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.05.2019 року.

24.05.2019 року розгляд справи не відбувся, у зв`язку з відрядженням головуючого по справі. Судове засідання призначене на 15.07.2019 року.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 15.07.2019 року провадження у справі зупинено, у зв`язку із зверненням з судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу Російської Федерації з питання допиту відповідача ОСОБА_2 , вручення позовної заяви та виклику про день судового розгляду на 15.04.2020 року.

23.01.2020 року на адресу суду надійшли документи, складені в ході опрацювання доручення відносно ОСОБА_2 .

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 15.04.2020 року поновлено провадження у справі.

Позивач до судового засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій, посилаючись на постанову КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211, просив суд розглянути справу без його участі та участі позивача, на позовних вимогах наполягає.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, згідно матеріалів судового доручення ОСОБА_2 отримала копію позову з додатками та повідомлення про дату судового засідання. Відповідно до протоколу окремої процесуальної дії від 06.12.2019 року, складеного Ленінським районним судом Тюменської області ОСОБА_2 позовні вимоги визнала в повному обсязі, просила суд розглянути справу за її відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Білолуцької селищної ради Новопсковського району Луганської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, в поясненні на позов просив розглянути справу без його участі, заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини, без реєстрації її за іншим місцем проживання суперечить нормам чинного законодавства.

Дослідивши докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування жилого будинку від 02.04.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу Замарь О.О., зареєстрованого в реєстрі за №334, та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11649431 від 28.08.2006 року, виданого Новопсковським районним бюро технічної інвентаризації.

Згідно довідки виконкому Білолуцької селищної ради Новопсковського району Луганської області №2846 від 31.10.2018 року, ОСОБА_1 , що мешкає в АДРЕСА_1 , має такий склад сім`ї: дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 В будинку зареєстровані, але фактично не проживають з 2013 року по теперішній час: невістка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7, онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8

Актом підтвердження не проживання, складеним 31.10.2018 року депутатом Білолуцької селищної ради Ткаченко І.М., встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 з 2013 року по теперішній час не проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно протоколу окремої процесуальної дії від 06.12.2019 року, складеного Ленінським районним судом Тюменської області, відповідач ОСОБА_2 разом з чоловіком виїхала з території Луганської області в квітні 2014 року, в м. Тюмень мешкають з грудня 2017 року.

До протоколу окремої процесуальної дії від 06.12.2019 року додана завірена копія паспорту громадянина Російської Федерації №20 14 827444, виданого 10.04.2015 року відділенням УФМС Росії по Воронезькій області в Павловському районі на ім`я ОСОБА_2 , місцем реєстрації якої є АДРЕСА_2 , дата реєстрації - 06.12.2017 року.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України, з урахуванням положень частини першої статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

В частині четвертій статті 156 ЖК України зазначено, що до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтями 71, 72 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу Української РСР судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлені судом факти свідчать про те, що ОСОБА_2 з квітня 2014 року фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно паспорту громадянина Російської Федерації місцем реєстрації ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 . Суд вважає доведеним, що відповідач ОСОБА_2 понад 6 місяців не проживає за місцем реєстрації, що відповідно до ст. 71 ЖК України є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Визнання особи такою, що втратила право користування житлом тягне за собою зняття цієї особи з реєстрації в даному помешканні.

Таким чином позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

Відносно іншої частини вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 СК України кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.18 СК України держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Стаття 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні закріплює, що батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Згідно ст. 17 цього Закону України Про охорону дитинства , батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Стаття 177 СК України також закріплює, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав дитини.

Як зазначено в пункті 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, районна, районна у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надають дозвіл на вчинення правочинів щодо такого нерухомого майна, у разі гарантування збереження права дитини на житло. Такий дозвіл оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Оскільки малолітня дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.

З наданих позивачем документів встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 (свідоцтво №6535 від 06.12.2017 року). Проте, при знятті ОСОБА_3 з реєстрації відсутня можливість перевірити наявність або відсутність права користування житлом у дитини, що сприятиме порушенню її житлових прав.

Суд враховує, що реєстрація неповнолітньої дитини не може порушувати право позивача на отримання субсидії з оплати житлово-комунальних послуг через відсутність у дитини будь-якого доходу. Будь-яких доказів наявності інших перешкод у здійснені права власності на житло з боку неповнолітньої дитини, позивачем суду надано не було.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання малолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню 50% судового збору, сплаченого ОСОБА_1 при поданні позовної заяви у розмірі по 352,40 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 11.12.2015 року Новопсковським РВ УДМС України в Луганській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_6 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 НОМЕР_4 , видане 04.10.2019 року Радою адвокатів Луганської області, адреса: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Російської Федерації НОМЕР_5 , виданий 10.04.2015 року відділенням УФМС Росії по Воронезькій області в Павловському районі, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, код ЄДРПОУ 34780584, адреса: вул. Українська, 27, смт. Новопсков Луганська область.

Третя особа: Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, код ЄДРПОУ 04335588, адреса: вул. 1 Травня, 4, смт Білолуцьк, Новопсковський район, Луганська область.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України зазначений рішенням строк продовжується на строк дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями).

Головуючий суддя: А.В. Чалий