Рішення

від 07.05.2020 по справі 902/230/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2020 р. Cправа № 902/230/20

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Німенко О.І.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" (вул. Зої Космодем`янської, буд. 4, с. Будище, Черкаський район, Черкаська область, 19620)

до : Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (с. Кинашів, Тульчинський район, Вінницька область, 23607)

про стягнення 105645,71 грн,

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Антей" подано позов до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" про стягнення 105645,71 грн заборгованості за Договором поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №37К від 31.05.2019.

Ухвалою суду від 16.03.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/230/20 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2020.

03.04.2020 на електронну адресу суду надійшла заява керівника відповідача про відкладення розгляду справи та про продовження строку для надання відзиву, у зв`язку з запровадженням в Україні карантину.

09.04.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами, у зв`язку з обмежувальними заходами з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

За результатами слухання справи 09.04.2020 у відсутності представників сторін судом задоволено заяву відповідача про відкладення розгляду справи та про продовження строку для надання відзиву, внаслідок чого постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.05.2020 згідно із приписами ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 216 ГПК України із встановленням повторно відповідачу строку для подання відзиву.

10.04.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву та 22.04.2020 - відповідь на відзив від позивача.

06.05.2020 через канцелярію суду надійшла заява представника відповідача, відповідно до якої Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" не заперечує щодо розгляду справи за відсутності його представника та просить звільнити відповідача від відповідальності в силу приписів ст.ст. 218, 219 ГК України з урахуванням відзиву на позовну заяву.

У судове засідання 07.05.2020 учасники справи не з`явилися. Останні про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду, яка направлялася рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Зокрема, факт належного повідомлення відповідача стверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення ухвали суду від 09.04.2020, яке наявне у матеріалах справи.

У зв`язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зокрема, за приписами п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки .

Окрім того, суд зазначає, що неявка представників сторін не є перешкодою для розгляду справи.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №37К від 31.05.2019 в частині своєчасної оплати за переданий товар, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення з відповідача 105645,71 грн, з яких: 58169,91 грн - 36% річних, 44649,77 грн - пені, та 2826,03 грн інфляційних втрат.

Суть заперечень відповідача зводиться до того, позивачем при здійсненні поставки товару не було передано належним чином оформлених супроводжуючих документів на такий товар, внаслідок чого у відповідача виникли перешкоди у застосуванні товару у господарській діяльності, що слугувало причиною несвоєчасної оплати за поставлений товар.

Крім того, відповідач просить звільнити його від відповідальності, оскільки такому правопорушенню сприяли неправомірні дії позивача. При цьому відповідач вказує, що при нарахуванні штрафних санкцій за порушення зобов`язання позивачем не вмотивовано, які збитки йому завдано несвоєчасним перерахуванням коштів відповідачем.

Додатково відповідач просить суд врахувати ту обставину, що в період запровадження Кабінетом Міністрів України карантинних заходів щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" несе економічні збитки у зв`язку із встановленими постановою Уряду обмеженнями.

У свою чергу, позивач у відповіді на відзив вказує, що посилання відповідача на те, що у відповідача виникли перешкоди у застосуванні товару внаслідок неотримання супроводжуючих документів є безпідставним, оскільки Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" не відмовилося від отримання товару в момент поставки. При цьому позивачем було направлено відповідачу електронними засобами зв`язку рахунок та видаткову накладну на товар , оригіналами вказаних документів сторони обмінялися пізніше.

Даний факт, на думку позивача, жодним чином не вплинув на порядок розрахунків між сторонами. Більш того, предмет поставки "Спіріт" є засобом захисту зернових культур, який використовується у фіксований період розвитку зернових, тому наявність перешкод у його застосуванні через відсутність оригіналу видаткової накладної є необґрунтованим.

Окрім того, схвалення операції відповідачем щодо отримання товару підтверджується реєстрацією відповідної податкової накладної, що відображено в бухгалтерському обліку Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна".

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

31.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Антей" (позивач, Постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" (відповідач, Покупець) укладено Договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку № 37К (Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується за заявками Покупця в строки, передбачені Договором, поставити та передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму у відповідності до умов цього Договору. При цьому кожна послідуюча Специфікація, яка підписується уповноваженими на те представниками Сторін в рамках цього Договору, не відміняє та не змінює попередні, якщо інше не передбачено самою Специфікацією.

Найменування (асортимент) Товару, ціна, кількість і одиниця виміру, строки та умови поставки Товару обумовлюються в Специфікаціях, які підписуються уповноваженими на те представниками Сторін, додаються до нього Договору та є його невід`ємною частиною (п.2.1. Договору).

Згідно з додатком №1 до Договору сторони погодили поставку Товару загальною вартістю 432540 грн на умовах сплати:

- 30% ціни Товару, визначеної відповідно до умов п.2.1. Договору та вказаної у відповідному документі на оплату, проте не пізніше ніж за 10 днів після дати відвантаження Товару;

- 70% ціни в строк до 31.07.2019.

Поставку обумовленого додатком №1 до Договору товару здійснено 31.05.2019 відповідно до видаткової накладної №РН-05/0091.

Факт отримання Товару на суму 432540 грн 31.05.2019 сторонами не заперечується, відтак в силу ч.1 ст.75 ГПК України не підлягає доказуванню. При цьому відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару трьома платежами: 07.06.2019 - на суму 129762 грн; 08.08.2019 - 20000 грн та 24.02.2020 - 282778 грн, що підтверджується довідкою ПАТ АБ "Укргазбанк" №5-130/23348/2020 від 26.02.2020.

Таким чином, Приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" здійснено оплату 30% ціни Товару в обумовлений у Додатку №1 до Договору строк.

Однак, сплата решти 70 % ціни товару відбулася з простроченням.

Внаслідок порушенння відповідачем зобов`язання щодо оплати поставленого Товару в обумовлений строк, позивач звертався до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" із претензією від 20.02.2020 щодо сплати 282778 грн основного боргу; 57054,29 грн -36% річних; 44649,77 грн - пені та 2826,03 грн - інфляційних втрат.

Реагування на вказану претензію матеріали справи не містять, однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач 24.02.2020 здійснив остаточне погашення вартості поставленого товару шляхом сплати 282778 грн.

Разом з тим внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов`язання за Договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" 58169,91 грн - 36% річних, 44649,77 грн - пені, та 2826,03 грн інфляційних втрат за умовами пунктів 6.6.1, 6.6.3, 6.7. Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням встановлених обставин, суд враховує таке.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №37К від 31.05.2019.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Разом з тим пунктом 6.6.3. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни Товару, сплачує на користь Постачальника проценти за неправомірне користування коштами в розмірі 36 (тридцять шість) процентів річних від простроченої суми.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 6.6.1., 6.7. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені Договором строки вартості Товару Покупець сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Неустойка (штраф, пеня) нараховуються та сплачуються на вимогу Постачальника. Нарахування неустойки (штраф, пеня) за прострочення виконання зобов`язань починається з дня наступного за днем порушення виконання зобов`язань і припиняється в день виконання стороною зобов`язання, забезпеченого санкцією.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого Товару, суд вважає, що вимоги щодо стягнення 36 % річних, інфляційних втрат, пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства. При цьому перевіркою правильності визначених позивачем періодів нарахувань встановлено, що при здійсненні розрахунку позивач не врахував приписи ст.253 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Дана норма кореспондується з приписами п.6.7. Договору щодо нарахування неустойки.

Суд, визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок відсотків річних, інфляційних втрат та пені, дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування пені - в сумі 44367,74 грн; відсотків річних - в сумі 57830,13 грн та інфляційних втрат - в сумі 2538,72 грн.

Разом з тим відповідно до ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Окрім того, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 , що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені і процентів річних.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- ступінь виконання основного зобов`язання, тобто відсутність основного боргу станом на день розгляду справи;

- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для звільнення Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" від відповідальності з урахуванням приписів ч.3 ст.219 ГК України та критично оцінює посилання відповідача на те, що причиною несвоєчасної оплати за поставлений товар є перешкоди у застосуванні товару у господарській діяльності, внаслідок неотримання у момент поставки товару оригіналу відповідної видаткової накладної. Позаяк такий факт жодним чином не змінює порядок розрахунків та не ставить у пряму залежність неможливість використання поставленого товару за призначенням.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені та процентів річних на 40 %.

Отже, з урахуванням встановлених перевіркою правильності судом сум, стягненню з відповідача підлягають 26620,64 грн - пені; 34698,07 грн - процентів річних та 2538,72 грн - інфляційних втрат. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 17747,1 грн пені, 23132,06 грн процентів річних та 287,31 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені та процентів річних, а також з урахуванням допущеної позивачем помилки при визначенні початку періоду прострочення зобов`язання.

В силу приписів ч.1.ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому такий розподіл судових витрат є обґрунтованим лише в частині покладення на позивача безпідставно заявлених до стягнення сум, внаслідок неправильно здійсненого останнім розрахунку. В частині зменшення суми пені та процентів річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (с. Кинашів, Тульчинський район, Вінницька область, 23607; код ЄДРПОУ 03734412) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" (вул. Зої Космодем`янської, буд. 4, с. Будище, Черкаський район, Черкаська область, 19620; код ЄДРПОУ 32886324) 26620,64 грн - пені; 34698,07 грн - процентів річних; 2538,72 грн - інфляційних втрат та 2083,91 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 17747,1 грн пені, 23132,06 грн процентів річних та 287,31 грн інфляційних втрат - відмовити.

4. Витрати на сплату судового збору в сумі 18,09 грн залишити за позивачем.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За приписами ч.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (із доповненнями, внесеними відповідно до Закону України від 30.03.2020 N 540-IX) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 12 травня 2020 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Зої Космодем`янської, буд. 4, с. Будище, Черкаський район, Черкаська область , 19620;

3 - відповідачу - с. Кинашів, Тульчинський район, Вінницька область, 23607.