Постанова

від 03.08.2020 по справі 902/230/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року Справа № 902/230/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2020 р. у справі № 902/230/20 (суддя Тварковським А.А., повний текст рішення складено 12.05.2020 р.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Антей"

до приватного сільськогосподарського підприємства "Україна"

про стягнення 105 645, 71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Антей" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" 105 645, 71 грн. заборгованості

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки на умовах відстроченого кінцевого розрахунку № 37К від 31.05.2019 р. щодо оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.05.2020 р. у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 26 620, 64 грн. пені, 34 698, 07 грн. процентів річних, 2 538,72 грн. інфляційних втрат та 2 083, 91 грн. судового збору; в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 17747,1 грн. пені, 23 132, 06 грн. процентів річних та 287, 31 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, чим порушив зобов`язання за договором, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 36 % річних, інфляційних втрат, пені за договорами є правомірними, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Окрім того, суд першої інстанції, користуючись наданим йому правом, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, дійшов висновку зменшити розмір пені та процентів річних на 40 %.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Антей" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивача 58 169, 91 грн. - 36 % річних; 44 649, 77 грн. - пені. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив розмір пені та процентів річних на 40 %. Скаржник посилається на положення ст. ст. 3, 627, 628 ЦК України та зазначає, що відповідач, підписуючи договір поставки № 37К від 31.05.2019 р. без жодних зауважень та протоколу розбіжностей, погодив та вважав для себе прийнятними розмір штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань покупця у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення та 36 % процентів річних.

Окрім того, апелянт звертає увагу суду на те, що ст. 233 ГК України визначені ключові передумови застосування права на зменшення розміру санкцій, серед яких є й майновий стан сторін. При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положеннями ч. 1 ст. 550 ЦК України. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

В свою чергу, відповідач не подав жодних доказів, які свідчать про його майновий стан, кредиторську та дебіторську заборгованість, наявність виключних або будь-яких інших обставин, які можуть розглядатись як підстави для зменшення пені та штрафу, тому суд протиправно зменшив вказаний розмір. Також під час зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню, суд протиправно не врахував інтереси позивача.

Апелянт вказує, що він зі свого боку пішов на певні поступки в оплаті для покупця та розраховував на сумлінне ставлення до своїх обов`язків по договору, в тому числі в частині строків розрахунку. Позивач, укладаючи договір на умовах відстрочення кінцевого розрахунку - надав змогу відповідачу використати поставлений товар в своїй господарській діяльності, зібрати врожай та реалізувати його. Позивач розраховував отримати грошові кошти в обумовлений сторонами строк (до 31.07.2019 р.), а не через 7 місяців, що дало б змогу розрахуватися зі своєю поточною заборгованістю, закупити новий товар, поставити його наступним покупцям, тобто вчинити дії спрямовані на здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку для нормального, ефективного функціонування товариства. Крім того, загальна сума поставки за договором становила 432 540 грн., тобто сума штрафних санкцій - 105 645,71 грн., які позивач просить стягнути на свою користь становить лише 24%.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 26.06.2020 р. та отримана позивачем - 30.06.2020 р., а відповідачем - 02.07.2020 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Судом першої інстанції правомірно застосовано ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшено розмір пені та процентів річних на 40 %.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Антей" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ним отримало зворотню фінансову допомогу з метою покриття своїх збитків перед своїми постачальника, оскільки своєчасно не отримано оплату товару від своїх покупців, в тому числі й відповідача, яку у випадку дотримання Відповідачем вимог договору поставки № 37К від 31.05.2019 р. в частині строків та розміру розрахунків, мав намір спрямувати на погашення своєї заборгованості за отриманий для реалізації товар.

Апелянт вказує, що передумовою для використанням судом свого права на зменшення штрафних санкцій є обгрунтування стороною, яка подає відповідне клопотання, що заявлений до стягнення розмір санкцій є надмірним, а судове рішення, у випадку задоволення позовних вимог, не зможе бути виконане через відсутність коштів у боржника. Суд першої інстанції скористався правом на зменшення розміру штрафних санкцій до стягнення без будь-якого доказового обґрунтування, поданого відповідачем на підтвердження надмірності заявлених до стягнення розміру річних, пені та інфляційних втрат, хоча саме на відповідача покладається обов`язок доведення наявності обставин для зменшення розміру санкцій, які можуть бути підтверджені, зокрема, балансом підприємства (в якому міститься інформація про прибутковість/збитковість) та іншими документами бухгалтерського обліку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2020 р. у справі № 902/230/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 31.05.2019 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Антей" (позивач, постачальник) та приватним сільськогосподарським підприємством "Україна" (відповідач, покупець) укладено договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку № 37К, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується за заявками покупця в строки, передбачені договором, поставити та передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму у відповідності до умов цього договору. При цьому кожна послідуюча специфікація, яка підписується уповноваженими на те представниками сторін в рамках цього договору, не відміняє та не змінює попередні, якщо інше не передбачено самою специфікацією.

Найменування (асортимент) товару, ціна, кількість і одиниця виміру, строки та умови поставки товару обумовлюються в специфікаціях, які підписуються уповноваженими на те представниками сторін, додаються до нього договору та є його невід`ємною частиною (п. 2.1. договору).

Згідно з Додатком №1 до договору сторони погодили поставку товару загальною вартістю 432540 грн. на умовах сплати:

- 30% ціни товару, визначеної відповідно до умов п. 2.1. договору та вказаної у відповідному документі на оплату, проте не пізніше ніж за 10 днів після дати відвантаження товару;

- 70% ціни в строк до 31.07.2019 р.

Поставку обумовленого Додатком №1 до договору товару здійснено 31.05.2019 р. відповідно до видаткової накладної №РН-05/0091. Факт отримання товару на суму 432 540 грн. 31.05.2019 р. сторонами не заперечується.

Відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару трьома платежами: 07.06.2019 р. на суму 12 9762 грн.; 08.08.2019 р. на суму 20 000 грн. та 24.02.2020 р. на суму 282 778 грн., що підтверджується довідкою ПАТ АБ "Укргазбанк" №5-130/23348/2020 від 26.02.2020 р. Тобто, відповідачем здійснено оплату 30 % ціни товару в обумовлений у Додатку № 1 до договору строк.

Однак, сплата решти 70 % ціни товару відбулася з простроченням.

Внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати поставленого товару в обумовлений строк, позивач звертався до відповідача з претензією від 20.02.2020 р., в якій просив сплатити йому 282 778 грн. основного боргу, 57 054, 29 грн. - 36% річних, 44 649, 77 грн. пені та 2 826, 03 грн. інфляційних втрат.

24.02.2020 р. відповідач здійснив остаточне погашення вартості поставленого товару шляхом сплати 282 778 грн., що не заперечується сторонами.

Однак, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за поставлений товар у строк, визначений договором, позивач, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 530, 549, 625 ЦК України та п. п. 6.6.1, 6.6.3, 6.7. договору поставки, нарахував відповідачу 58 169, 91 грн. - 36 % річних, 44 649, 77 грн. - пені та 2 826, 03 грн. інфляційних втрат, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому, втрати внаслідок інфляційних процесів апеляційний суд розцінює як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період і ці втрати є невід`ємною складовою суми основного боргу.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено апеляційним судом, п. 6.6.3. договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника проценти за неправомірне користування коштами в розмірі 36 (тридцять шість) процентів річних від простроченої суми.

В свою чергу, відповідно до п. п. 6.6.1., 6.7. договору, сторони дійшли згоди, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені договором строки вартості товару покупець сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Неустойка (штраф, пеня) нараховуються та сплачуються на вимогу постачальника. Нарахування неустойки (штраф, пеня) за прострочення виконання зобов`язань починається з дня наступного за днем порушення виконання зобов`язань і припиняється в день виконання стороною зобов`язання, забезпеченого санкцією.

З огляду на викладені норми права, беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого товару, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 % річних, інфляційних втрат, пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

При цьому, перевіркою правильності визначених позивачем періодів нарахувань встановлено, що при здійсненні розрахунку позивач не врахував приписи ст. 253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Дана норма кореспондується з приписами п. 6.7. договору щодо нарахування неустойки.

Відтак, визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши обрахунок відсотків річних, інфляційних втрат та пені, дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування пені в сумі 44 367, 74 грн., відсотків річних в сумі 57 830, 13 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 538, 72 грн.

Здійснивши перевірку правильності обрахунку відсотків річних, інфляційних втрат та пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування судом 1 інстанції здійснено арифметично вірно та відповідають вимогам ст. 253 ЦК України та п. 6.7. договору поставки.

Разом з тим, враховуючи предмет апеляційного оскарження та доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру пені та процентів річних на 40 %, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013р.).

Окрім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Апеляційний господарський суд констатує, що відповідачем, станом на день розгляду даної справи, повністю виконання основне зобов`язання за договором та сплачено суму основного боргу; в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

При цьому суд враховує очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно скористався правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру присудженої до стягнення пені та процентів річних на 40 %.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також апеляційним судом враховується, що стягнення на користь позивача 26 620, 64 грн. пені, 34 698, 07 грн. процентів річних, 2 538,72 грн. інфляційних втрат певною мірою компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів, що при зменшенні розміру пені та процентів річних позивач не зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, оскільки суд з`ясував обставини, передбачені зазначеними нормами, з урахуванням наявних у справі доказів.

При цьому, колегія суддів вважає, що даному випадку безпідставними посилання скаржника на положення ст. ст. 3, 627, 628 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2020 р. у справі № 902/230/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Антей" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2020 р. у справі № 902/230/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.