Рішення

від 12.05.2020 по справі 925/31/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. Черкаси справа № 925/31/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М, без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом приватного акціонерного товариства "Сонат" до приватного підприємства "Русь-95" про стягнення 2731328 грн. 11 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - приватне акціонерне товариство "Сонат" звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до приватного підприємства "Русь-95" (далі - відповідач) про стягнення, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, 2104416 грн. 93 коп. інфляційних втрат, 626911 грн. 18 коп. 3% річних, що разом складає 2731328 грн. 11 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, що виникло із судового рішення в добровільному і примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 11.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/31/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.02.2020 року.

Позивач в особі свого представника подав суду 13.02.2020 року заяву (вх. № 2331/20, а.с. 47), в якій просив долучити до матеріалів справи докази, надані на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2020 року.

Ухвалою суду від 13.02.2020 року підготовче провадження у справі № 925/31/20 закрито та призначено розгляд справи по суті на 17.03.2020 року. Розміщено інформацію про виклик приватного підприємства "Русь-95" в судове засідання на офіційній сторінці господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади України.

Позивач в особі свого представника надіслав до суду 16.03.2020 року засобами електронного зв`язку заяву (вх. № 4164/20, а.с. 72), в якій підтримав позовні вимоги повністю, просив задовольнити їх та провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року, враховуючи рекомендації, викладені в постанові Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" та листі Ради суддів України № 9ср - 186/20 від 16.03.2020 року про встановлення особливого режиму роботи судів України, призначено розгляд справи по суті на 06.04.2020 року.

Сторони явку представників у судове засідання не забезпечили. Від представника позивача надійшла 16.03.2020 року засобами електронного зв`язку заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача (вх. № 4164/20, а.с. 72). Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Поштові відправлення з ухвалами суду від 11.01.2020 року, від 13.02.2020 року, направлені відповідачу, повернулись до суду з відміткою пошти про невручення - "за закінченням терміну зберігання" та "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки".

Відповідно до ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.

Крім того, судом розміщено інформацію про виклик приватного підприємства "Русь-95" в судове засідання на офіційній сторінці господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади України (а.с. 61,74).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року і постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2007 року, стягнуто з Приватного підприємства "Русь-95" на користь Закритого акціонерного товариства "Сонат" 6991236 грн. доходів від використання майна, набутого без достатньої правової підстави, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 11-16).

На виконання зазначеного рішення суду господарським судом міста Києва 24.05.2007 року видано наказ № 12/732 про примусове виконання рішення суду.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 16.03.2017 року у справі № 925/49/17 стягнено з приватного підприємства "Русь-95" на користь закритого акціонерного товариства "Сонат" 629787 грн. 43 коп. 3% річних, 7066438 грн. 31 коп. інфляційних втрат, 115443 грн. 38 коп. судових витрат (а.с. 31-35).

Із змісту вищевказаного рішення від 16.03.2017 року у справі № 925/49/17 вбачається, що позовні вимоги закритого акціонерного товариства "Сонат" задоволено в межах заявлених позовних вимог, тобто стягнено з відповідача на користь позивача, зокрема, 1629787 грн. 43 коп. 3% річних, 7066438 грн. 31 коп. інфляційних втрат за заявлений у позові період, тобто з 30.12.2013 року по 30.12.2016 року.

Рішення господарського суду від 16.03.2017 року у справі № 925/49/17 набрало законної сили 14.04.2017 року, 14.04.2017 року на його примусове виконання судом було видано наказ.

Станом на дату подання позовної заяви у справі, що розглядається, стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, що стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

Із інформаційної довідки про виконавче провадження № 34258468 вбачається, що станом на 30.12.2019 року сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом становить 7002207,14 грн., в межах цієї суми накладено арешт на майно боржника (а.с. 21-23).

Таким чином, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, що виникло із рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, яке набрало законної сили 19.04.2007 року.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц .

При вирішенні спору суд керується також роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань N 14 від 17.12.2013 року (зокрема, але не виключно п. 7.1.), правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, від 12.04.2017 р. у справах №№ 3-1462гс16, 3-1601гс16, від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про стягнення грошових коштів, безпідставно набутих відповідачем, у розмірі 6991236 грн., які на дату звернення до суду з позовом відповідачем не сплачені.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15 ).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов`язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов`язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов`язання, оскільки боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

При цьому, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 31.12.2016 року по 26.12.2019 року на суму боргу 6991236 грн. та погоджується, що згідно з розрахунком позивача 3 % річних становить 626911 грн. 18 коп. і в такому розмірі підлягає до стягнення. Проте, перевіривши розрахунок сум інфляційних втрат суд вказує на помилковість визначення позивачем інфляційних втрат у розмірі 2104416 грн. 93 коп. за період прострочення з 31.12.2016 року по 26.12.2019 року, та провівши власний розрахунок, приходить до висновку, що розмір інфляційних втрат становить 2086225 грн. 63 коп. і в такому розмірі підлягає до стягнення. Вимоги про стягнення решти інфляційних втрат - 18191 грн. 30 коп. задоволенню не підлягають.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим, доказаним і з зазначених у ньому підстав задовольняє повністю.

З урахуванням викладеного, обставин справи та вимог законодавства суд вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних задовольняє частково в розмірі 2086225 грн. 63 коп. інфляційних втрат, 626911 грн. 18 коп. 3% річних за період прострочення з 31.12.2016 року по 26.12.2019 року вважає обґрунтованою і позов задовольняє частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 185, 191, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Русь-95", код ЄДРПОУ 30374297, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 44, офіс 302 на користь приватного акціонерного товариства "Сонат", код ЄДРПОУ 23493956, місцезнаходження: 04201, м. Київ, вул. Полярна, 8 - 2086225 грн. 63 коп. інфляційні втрати, 626911 грн. 18 коп. 3% річних, 40697 грн. 05 коп. судових витрат.

У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 18191 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 272 грн. 87 коп. судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.05.2020 року.

Суддя В.М. Грачов