Рішення

від 03.04.2020 по справі 160/1138/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року Справа № 160/1138/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Авгур до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ :

28 січня 2020 року Приватне підприємство Авгур звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.11.2019 Головним управління Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування Приватного підприємства Авгур , за наслідками якого складено Акт №ДН3508/1854/АВ, у висновках якого відповідачем встановлено, що позивачем здійснено фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що є порушенням ч. 1, ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим, відповідачем винесена постанова №ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019 про накладення штрафу у розмірі 125 190 грн. Позивач вважає такі висновки безпідставними, оскільки Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області не здійснено аналіз характеру та змісту наданого до перевірки цивільно-правового договору, а також наданих виконавцем послуг. В той час, як укладення цивільно-правового договору не заборонено законом. З огляду на те, що рішення суду про визнання договору удаваним відсутнє, а недійсність таких угод прямо не передбачена законом, твердження про намір ПП Авгур приховати реально існуючі трудові відносини не ґрунтуються на вимогах закону, а тому, постанова №ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019 про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 03.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 02 березня 2020 року о 11:00 год.

02 березня 2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що підставою для призначення інспекційного відвідування позивача стала інформація, надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 28.08.2019 №17516/05-05/26. На підставі наказу Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області №825-1 від 04.11.2019 з 06.11.2019 по 19.11.2019 було проведено інспекційне відвідування у Приватному підприємстві Авгур , в ході якого встановлено, що директором ПП АВГУР фактично допущено до роботи фізичну особу ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України та свідчить про фактичний допуск одного працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). На підставі викладеного, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18 грудня 2019 року у розмірі 125 190,00 грн. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.

У судовому засіданні 02.03.2020 була оголошена перерва до 30.03.2020 до 15:00 год.

30 березня 2020 року сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. 26 березня 2020 року представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 КАС України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Згідно зі статтею 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

На підставі інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 №17516/05-05/26 (вх. №18556 від 05.09.2019), щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, (внесення до Реєстру інспекційних відвідувань та рішень інспектора праці про відвідування роботодавця за № ДН-3508), відповідачем прийнято наказ від 04.11.2019 №825-І про призначення інспекційного відвідування та направлення від 04.11.2019 №489-Н на проведення у період з 06.11.2019 по 19.11.2019 інспекційного відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у Приватному підприємстві Авгур за адресою: 49068, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Братів Трофімових, будинок 4-Б, квартира 62, код ЄДРПОУ 32688202.

За результатами проведення інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ДН3508/1854/АВ від 19.11.2019.

Вказаною перевіркою встановлено випадок укладання цивільно-правового договору, який має ознаки трудового договору, та повинен бути укладеним у відповідності до норм трудового законодавства, а саме: між ПП АВГУР в особі директора Ніколаєнко В.І., як Замовником, та фізичною особою ОСОБА_1 , як Виконавцем, було укладено цивільно-правовий договір №05/2017 від 04.05.2017 щодо надання послуг із ведення бухгалтерського обліку. До перевірки були надані акти прийому наданих послуг за 2018 рік, 2019 рік. Вказаний договір, який укладено між ПП АВГУР та фізичною особою ОСОБА_1 , має ознаки трудового договору, оскільки трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції за трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Таким чином, директором ПП АВГУР фактично було допущено до роботи фізичну особу ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

22 листопада 2019 року позивачем подані заперечення до акту інспекційного відвідування №ДН3508/1854/АВ від 19.11.2019.

На підставі статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 53 Закону України Про зайнятість населення , частини третьої статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019, згідно з якою на Приватне підприємство Авгур накладено штраф у розмірі 125 190,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі висновку спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05.04.2007 року (далі - Закон №877-V).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 6 п. 4 Положення № 96).

Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (пп. 5 пункту 6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Отже, відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Відповідно до пункту 2 Порядку № 823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За змістом пункту 5 Порядку № 823, підставами для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема, інформація Пенсійного фонду України та його територіальних органів.

Згідно з пунктом 19 Порядку № 823, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування (пункт 20 Порядку № 823).

У відповідності до пункту 21 Порядку № 823, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Пунктом 23 Порядку № 823 визначено, що припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно з пунктом 27 Порядку № 823, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності не вживаються (пункт 28 Порядку № 823).

Сторонами у даній справі не висловлюються доводи щодо порушення процедури інспекційного відвідування, а судом самостійно не встановлено.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства з боку позивача, суд враховує, що трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регламентуються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу викладених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору.

При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (Виконавець) та приватним підприємством Авгур укладено цивільно-правовий договір №05/2017 від 04.05.2017 (далі - договір ЦПХ), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги (виконувати роботи) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором та відповідними додатками до нього, а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати дані послуги (роботи) (п.1.1). Акт прийому наданих послуг (виконаної роботи) підписується Сторонами після надання послуги (виконання робіт) та є невід`ємною частиною даного договору (п.1.2). Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт) (п.1.4).

Згідно з пунктом 2.1, 3.2 Договору ЦПХ, в обов`язки Виконавця по цивільно-правовому договору входить надання послуг, виконання робіт у відповідності до завдань, які можуть бути озвучені усно або у письмовій формі. В обов`язки Замовника по цивільно-правовому договору входить сформулювати Виконавцю письмове завдання.

Відповідно до пункту 4.1 Договору ЦПХ, вартість послуг (робіт) по цивільно-правовому договору визначається у відповідних додатках до даного договору, які є невід`ємною його частиною.

Пунктом п.6.1 Договору ЦПХ визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх обов`язків.

Матеріалами справи підтверджується, що між виконавцем та позивачем регулярно підписувалися акти прийому наданих послуг, а саме:

1) за 2018 рік:

- від 11.01.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в області економіки і управлінського обліку на суму 3533,95 грн.;

- від 07.02.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг в сфері організації і ведення бізнесу; послуг в області економіки і управлінського обліку на суму 3533,95 грн.;

- від 06.03.2018 про надання консультаційних послуг з механізмів нарахування заробітної плати; послуг в сфері організації і ведення бізнесу; послуг в організації проведення оплат через клієнт - банк, сплата податків на суму 3533,95 грн.;

- від 05.04.2018 про надання консультаційних послуги зі складання податкових накладних; консультаційних послуг з механізмів нарахування заробітної плати; послуг в сфері організації і ведення бізнесу; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 3533,95 грн.;

- від 07.05.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в області економіки і управління обліку на суму 3533,95 грн.;

- від 04.06.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 3533,95 грн.;

- від 11.07.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 3533,95 грн.;

- від 07.08.2018 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам, надано послуг в організації наладки в програмі 1С на суму 3533,95 грн.;

- від 14.09.2018 про надання послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації наладки в програмі 1С банківських виписок на суму 3533,95 грн.;

- від 10.10.2018 про надання послуг в організації наладки в програмі 1С; консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг в опрацюванні вхідних накладних на суму 3533,95 грн.;

- від 07.11.2018 про надання послуг з заповнення регістрів бухгалтерського обліку; консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в сфері податкового планування на суму 3533,95 грн.;

- від 06.12.2018 про надання послуг з заповнення регістрів бухгалтерського обліку; консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам на суму 3533,95 грн.;

2) за 2019 рік:

- від 10.01.2019 про надання послуг з проведення річної інвентаризації; консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам на суму 4266,50 грн.;

- від 08.02.2019 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг в сфері організації і ведення бізнесу; послуг в області економіки і управління обліку на суму 4266,50 грн.;

- від 13.03.2019 про надання консультаційних послуг з механізмів нарахування заробітної плати; послуг в сфері організації і ведення бізнесу; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 4266,50 грн.;

- від 12.04.2019 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; консультаційних послуг з механізмів нарахування заробітної плати; послуг в організації і ведення бізнесу; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 4266,50 грн.;

- від 14.05.2019 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в області економіки і управлінського обліку на суму 4266,50 грн.;

- від 14.06.2019 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 4266,50 грн.;

- від 15.07.2019 про надання консультаційних послуг зі складання видаткових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації проведення оплат через клієнт-банк, сплата податків на суму 4266,50 грн.;

- від 16.08.2019 про надання консультаційних послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації наладки в програмі 1С на суму 4266,50 грн.;

- від 06.09.2019 про надання послуг зі складання податкових накладних; послуг з нарахування заробітної плати найманим працівникам; послуг в організації наладки в програмі 1С банківських виписок на суму 4266,50 грн.

Дослідивши укладений між ПП Авгур та ОСОБА_1 цивільно-правовий договір, акти приймання наданих послуг до них, суд встановив, що предметом угод було надання громадянином послуг з оформлення бухгалтерської документації, складання фінансової та податкової звітності. Про це безпосередньо свідчить зміст актів прийому наданих послуг.

При цьому, суд зазначає, що сам характер наданих ОСОБА_1 на адресу позивача робіт у сфері бухгалтерського обслуговування передбачає періодичний, системний характер їх виконання, оскільки він пов`язаний зі складенням податкової звітності, нарахування заробітної плати тощо.

З огляду на це, твердження відповідача про постійний характер процесу роботи ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами. Той факт, що акти приймання наданих послуг складалися щомісяця не є беззаперечним твердженням про постійний характер роботи.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не спростовано обставини, що ОСОБА_1 не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, що прямо передбачено п.1.4 договору №05/2017 від 04.05.2017, для неї не було обов`язковим присутність на робочому місці, період виконання роботи взагалі не охоплювався поняттям робочий час.

Отже, послуги, визначені в договорі, мають тимчасовий, а не триваючий характер. У договорах відсутня будь-яка регламентація трудової діяльності, визначення робочого часу та часу відпочинку виконавця, його обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Оплата за надані послуги передбачена саме по факту наданих конкретних послуг за актами виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня. Підставою для складення вказаних актів виконаних робіт є фактичні обсяги виконаних робіт (наданих послуг), підтверджені замовником.

Відтак, метою укладення цивільно-правової угоди з боку позивача було саме отримання бухгалтерських послуг.

Посилання відповідача на те, що надання послуг ОСОБА_1 охоплювалось функціональними обов`язками бухгалтера, суд вважає безпідставними, оскільки перелік функціональних обов`язків бухгалтера є значно ширшим ніж той перелік послуг, які надавались позивачу за цивільно-правовими угодами.

Більш того, до матеріалів справи долучені штатні розклади, затверджені директором ПП Авгур у спірний період, з яких встановлено, що посада бухгалтера на підприємстві не передбачена.

Суд також вважає безпідставним посилання відповідача на частину 4 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV, відповідно до якої для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або підприємством, суб`єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Отже, на думку відповідача, законодавством не передбачено виконання обов`язків з ведення бухгалтерського обліку фізичною особою (яка не є спеціалістом з бухгалтерського обліку, зареєстрованою як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, або суб`єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності) за договором цивільно-правового характеру, а навпаки визначено виключний перелік форм організації ведення бухгалтерського обліку.

В матеріалах справи дійсно відсутні докази того, що ОСОБА_1 , надаючи послуги бухгалтерського обліку, була зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності (самозайнятою особою), чи не перебувала в штаті юридичної особи за трудовою угодою, з якою позивачем укладено цивільно-правові угоди.

Разом з тим, на думку суду, відсутність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не означає, що цивільно-правовий договір, який укладено з нею позивачем, є недійсним, а також відсутність статусу фізичної особи-підприємця не є ознакою трудових відносин, не стосується підстав та умов праці.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24.10.2019 у справі №160/8664/18 (провадження №К/9901/20645/19).

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів під час інспектування, які б підтверджували що вищезазначений договір є трудовими.

Крім того, чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому, прийнята на підставі цих висновків постанова № ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019 є протиправною та такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства Авгур (49068, м. Дніпро, вул. Велика Діївська (вул. Братів Трофімових), буд. 4-б, кв.62; код ЄДРПОУ 32688202) до Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, буд. 3; код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН3508/1854/АВ/ТД-ФС/636 від 18.12.2019.

Стягнути на користь Приватного підприємства Авгур за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева