Постанова

від 29.04.2020 по справі 160/7939/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/7939/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (суддя суду 1 інстанції Лозицька І.О.) по справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Кам`янського міського центру зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України, третя особа без самостійних вимог-1: Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог-2: Державне підприємство «Бар`єр» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Кам`янського міського центру зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов`язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), період роботи з 17 січня 2017 року по 15 вересня 2017 року та уточнити відомості, внесені до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- зобов`язати Кам`янський міський центр зайнятості зробити перерахунок та виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , з 25 вересня 2017 року по 18 червня 2018 року із врахуванням уточнених даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за період роботи в ДП «Бар`єр» йому був нарахований та сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на рахунок Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, що підтверджується платіжними дорученнями за цей період, довідкою та звітами про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП «Бар`єр».

Вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування періоду його роботи з 17.01.2017 року по 15.09.2017 року в ДП «Бар`єр» до його страхового стажу, оскільки це призвело до нарахування допомоги по безробіттю лише у сумі 544,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки страхувальник (ДП «Бар`єр») сплачував внески належним чином та у повному обсязі, але вони були зараховані ГУ ДФС у Дніпропетровській області в рахунок погашення заборгованості платника податків за минулі періоди, та відповідні відомості про сплату єдиного соціального внеску та наявності страхового стажу у ОСОБА_1 відсутні в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Адже відповідачі, виконуючи свої посадові обов`язки, діяли в межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата і на яку нараховувалися страхові внески.

Зауважує, що оскільки не з його вини, як застрахованої особи, сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованості страхувальником - ДП «Бар`єр», недоїмки, штрафів та пені в порядку календарної черговості їх виникнення, тому це не може бути підставою для відмови йому у зарахуванні цього періоду до страхового стажу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач- Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що функції адміністрування єдиного внеску здійснюються Державною фіскальною службою, таким чином у діях пенсійного органу відсутня протиправна бездіяльність.

Кам`янський міський центр зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України, в своїх запереченнях, зазначає, що оскільки за останніми завантаженими даними обміну з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача складає 3 місяці, то підстави для перерахунку допомоги по безробіттю, відсутні.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював за трудовим договором на посаді заступника директора з науково-технічної діяльності в ДП «Бар`єр» з 17.01.2017 по 15.09.2017, що підтверджується записами його трудової книжки.

ДП «Бар`єр» своєчасно нараховувало та сплачувало позивачу за вказаний період його роботи заробітну плату та здійснювало відрахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відсутність заборгованості щодо сплати заробітної плати та єдиного соціального внеску за період з 17.01.2017 року по 15.09.2017 року, підтверджується копіями платіжних доручень від 30.01.2017 № 1, від 13.02.2017 № 24, від 21.03.2017 № 37, від 27.04.2017 № 73, від 17.05.2017 № 52, від 30.05.2017 № 86, від 02.06.2017 № 96, від 14.06.2017 № 108, від 29.06.2017 № 128, від 12.07.2017 № 138, від 26.07.2017 № 148, від 17.08.2017 № 201, від 29.08.2017 № 216, від 13.09.2017 № 234, від 25.09.2017 № 267 та довідками ДП «Бар`єр» від 07.05.2018 року № 03/155.

Вищезазначене також підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з січня 2017 по жовтень 2017, що подавалися до органів доходів і зборів.

Позивач, у вересні 2017 року, звернувся до Кам`янського міського центру зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України та отримав статус безробітного з 18.09.2017.

Кам`янським центром зайнятості, позивачу, з 25.09.2017 призначена до виплати допомога по безробіттю у розмірі 544, 00 грн.

Позивач не погодився з сумою допомоги по безробіттю, оскільки його страховий стаж складав більше 6 місяців, що передував його реєстрації як безробітного, а ДП «Бар`єр» своєчасно сплачувався єдиний соціальний внесок за період з січня 2017 року по вересень 2017 року.

Зазначене стало підставою для звернення позивача у травні 2018 року до Кам`янського міського центру зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України, за роз`ясненнями.

Кам`янський міський центр зайнятості, листом № 1140 від 18.05.2018 року, повідомив позивача про те, що відповідно до останніх завантажених даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 16.05.2018 року, страховий стаж ОСОБА_1 за останні 12 місяців, що передували його реєстрації як безробітного, склав 3 місяці, оскільки ДП «Бар`єр» з січня 2017 року не сплачувався єдиний соціальний внесок.

ОСОБА_1 , 19.06.2018, звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про зарахування до його страхового стажу періоду роботи на ДП «Бар`єр» з 17.01.2017 по 15.09.2017, долучивши копії платіжних доручень, що підтверджують перерахунок ДП «Бар`єр» єдиного соціального внеску при виплаті йому заробітної плати у період з січня 2017 по вересень 2017, копію довідки про відсутність заборгованості по виплаті заробітної плати та про нарахування та виплату єдиного соціального внеску на заробітну плату у розмірі 17454,20 грн.

Листом від 03.07.2018 № С 9576-18 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надало відповідь позивачу, про те, що згідно з відомостями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які надходять від Державної фіскальної служби України в порядку обміну інформацією, на дату звернення, ДП «Бар`єр» мало заборгованість зі сплати єдиного внеску

Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), включається до страхового стажу.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Зі змісту розділу ІІ Порядку про надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, який затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 року № 613 (далі Порядок № 613, в редакції, чинній на момент реєстрації позивача, як безробітного з 18.09.2017), допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 613 визначено, що розмір допомоги по безробіттю встановлюється на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу).

За правилами встановленими частиною 2 статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пунктом 3 частини 2 Порядку № 613, застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої 04.12.2015 року № 77, встановлений мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, визначених у частині 2 статті 22 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», становить 544,00 гривні.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що період роботи ОСОБА_1 , з 17.01.2017 по 15.09.2017, не зарахований до страхового стажу, оскільки за даними управління Пенсійного фонду України - індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , по сплаті єдиного соціального внеску та страхового стажу позивача відображені як « 0,00 грн.» та « 0 днів стажу в місяці».

Поряд з цим, ДП «Бар`єр» своєчасно нараховувало та сплачувало за вказаний період його роботи позивача заробітну плату та здійснювало відрахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За інформації Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, ДП «Бар`єр», як страхувальник, протягом періоду з 17.01.2017 по 15.09.2017, сплачував єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але ці суми зараховані на погашення заборгованості ДП «Бар`єр» зі сплати єдиного соціального внеску попередніх періодів в порядку їх виникнення.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за змістом вищезазначених норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача і відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не може бути підставою для позбавлення позивача права на соціальну захищеність та права на зарахування до страхового стажу періоду роботи на вказаному підприємстві.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а (2а/208/245/16)) та від 24 травня 2018 року (справа №490/12392/16-а).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до статі 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.

Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), включається до страхового стажу.

Отже, в наслідок не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, він, відповідно, позбавляється не тільки права на виплати по безробіттю, а також права на зарахування цього періоду до страхового стажу, за який мають нараховуватися пенсійні виплати.

З огляду на протиправність відмови відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 17 січня 2017 року по 15 вересня 2017 року, в даному випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання пенсійного органу зарахувати спірний період до страхового стажу позивача та уточнити відомості, внесені до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також зобов`язання Кам`янського міського центру зайнятості зробити перерахунок та виплату допомоги по безробіттю позивачу із врахуванням уточнених даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, з ухваленням нового рішення поро задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню на користь останнього відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 17 січня 2017 року по 15 вересня 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 17 січня 2017 року по 15 вересня 2017 року та уточнити відомості, внесені до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зобов`язати Кам`янський міський центр зайнятості зробити перерахунок та виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , з 25 вересня 2017 року по 18 червня 2018 року із врахуванням уточнених даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн. 01 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко