Ухвала

від 12.05.2020 по справі 336/5820/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

12.05.20

334/7021/20

1кп/336/379/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,потерпілого ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,захисника ОСОБА_8 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження по обвинуваченню

ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.185,ч.2 ст.15 ч.3 ст.185,ч.2 ст.185 ,ч.3 ст.185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.185,ч.2 ст.15 ч.3 ст.185,ч.2 ст.185 ,ч.3 ст.185 КК України,по якому продовжується судовий розгляд.

Прокурором ОСОБА_4 заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою строком на 60 днів.В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою,судом були враховані як наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину,так і ризики,що обвинувачений,перебуваючи на волі,отримає можливість продовжити злочинну діяльність, існує ризик переховування від суд. На час судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,тримання обвинуваченого під вартою є необхідним,жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам.

Інші процесуальні прокурори та потерпілий ОСОБА_6 клопотання підтримали.

При обговоренні клопотання прокурора щодо запобіжного заходу сторона захисту заперечувала проти продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з тих підстав,що забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 можливо,обравши інший більш м`який запобіжний захід,при цьому необхідно врахувати,що ризик продовження злочинної діяльності є мінімальним,оскільки після останнього засудження ОСОБА_7 минув тривалий проміжок часу ,він працював та вів соціально корисний спосіб життя.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо запобіжного заходу,перевіривши обґрунтованість клопотання прокурора наданими суду матеріалами ,суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, знищити чи спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно ч.3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду до спливу продовженого двомісячного строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою,якщо судове провадження не було завершене до його спливу,в порядку,передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За змістом ст. 178 КПК України,при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1)наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Відповідно до положень ст.ст.132 КПК України,заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст.197,199 КПК України,за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин,які свідчать про те,що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики,які виправдовують тримання особи під вартою,строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013 р.Суд зазначив,що пункт 4 статті 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових та процесуальних умов,які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи.Це означає,що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства,а й обгрунтованість підозри,яка стала підставою для затримання,а також мети,з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою(також Рішення у справі «Буткевичюс проти Литви»).

У Рішенні «Тимошенко проти України»(2013 рік) Європейський суд з прав людини зазначив:»Щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції,самого факту,що цей захід застосовується згідно з національним законодавством,що відповідає визначеним стандартам,ще недостатньо-він також повинен бути необхідним за даних обставин(також рішення у справах «Нештяк проти Словаччини»,від 27.02.2007 р.,»Хайредінова проти України» від 14.10.2010 р.)

Для відмови у досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави:ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд(рішення у справі «Штегмюллер проти Австрії»1969 р.),ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення,процесові здійснення правосуддя(рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» 1968 р.),вчинення ним подальшого правопорушення(«Мацнеттер проти Австрії» 1969 р.)або спричинення ним порушень громадського порядку(«Летельєр проти Франції» 1991 р.)

Обґрунтованість підозри відносно обвинуваченого підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування про результати проведення слідчих та процесуальних дій.

Крім того, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

З матеріалів провадження вбачається,що відносно ОСОБА_7 наразі розглядається ціла низка обвинувачень у вчиненні корисливих злочинів, раніше він був неодноразово судимий,не працював та не має зрозумілого джерела доходів,що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки його поведінки та переконує суд в у тому, що ризик продовження злочинної діяльності є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності.

Тяжкість обвинувачення ,хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою,проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки,що його неможливо відвернути,не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р.ЄСПЛ зазначив,що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини,а також практику Європейського суду з прав людини,згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Водночас,Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те,що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Аналізуючи дані про особу обвинуваченого щодо наявності постійного місця проживання на час затримання, суд переконаний,що ці обставини не спростовують висновки суду про можливе продовження обвинуваченим злочинної діяльності та ризик його втечі.

Зважаючи на суспільний інтерес,який,з урахуванням презумпції невинуватості,виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, колегія суддів з урахуванням викладеного продовжує відносно обвинуваченого строк тримання під вартою на 60 днів,до 11.07.2020 р.включно,оскільки саме цей запобіжний захід є найбільш дієвим та доцільним заходом забезпечення кримінального провадження щодо вказаної особи.

Розмір застави 38720 гривень визначений при обранні відносно обвинуваченого запобіжного заходу ухвалою слідчого судді від 19.09.2019 р.

З урахуванням викладеного,доводи захисників про можливість забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у разі обрання до нього менш суворого запобіжного заходу суд знаходить неспроможними

Керуючись ст. 177,181,183,202,194,331,392 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 -задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на строк 60 днів до 11.07.2020 року включно.

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала підлягаєнегайному виконанню,може бутиоскаржена протягомп`яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя (Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 р.у справі за конституційною скаргою ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України),обвинуваченим,який тримається під вартою-в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1