Рішення

від 05.05.2020 по справі 950/312/20

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 950/312/20

2/950/239/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

за участю секретаря - Гладкової С.В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради м. Лебедин Сумська область про стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Лебединського міскрайонного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) УПСЗН виконавчого комітету Лебединської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 21грудня 2017 року справа №580/1921/17 було задоволено його позовні вимоги, а саме: визнано протиправними дії Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування щодо зняття ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з обслуговування та зобов`язано Лебединський міський територіальний центр соціального обслуговування взяти ОСОБА_1 на соціальне обслуговування для надання соціальної послуги - догляду вдома. Згідно Наказу №240 від 30.10.2018 його було зараховано на обслуговування до відділення соціальної допомоги вдома Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). За весь період, починаючи з 16.05.2016 по 30.10.2018, він був змушений піклуватись про себе самостійно. Згідно посвідчення серія НОМЕР_1 від 03.03.2003 - він є особою з інівалідністю 2 гр., загальне захворювання. Згідно Довідки №900 наданої Лебединською ЦРЛ - потребує постійного амбулаторного лікування і стороннього догляду (копія довідки надається). Відповідно до Довідки №52 наданої ЛНП Лебединська центральна районна ім. лікаря К.О.Зільберника - за станом здоров`я психічні навантаження протипоказані. Тому самообслуговування йому дається дуже важко. У результаті протиправних дій Відповідача, він змушений був самостійно здійснювати закупівлю продуктів, прибирати оселю, сплачувати комунальні послуги, вести домашнє господарство. Особливо важко це було здійснювати у зимовий період, оскільки він живе у приватному секторі, то через стан здоров`я не мав можливості відкидати сніг, і в свою чергу не міг здійснювати закупівлю самих необхідних продуктів харчування. Вважає, що незаконними діями Відповідач завдав матеріальну шкоду котру необхідно розраховувати виходячи із вартості запровадженої платної послуги у територіальному центрі для відповідної групи рухової активності. Протягом 2018-2019 року були направлені заяви до територіального центру, міського голови, управління праці та соціального захисту населення з прохання надати розрахунки платних послуг, які були встановлені у 2016-2018 роках для 4 групи рухової активності. Але весь час він отримував формальні відповіді. Таким чином ціну позову визначаю виходячи із наданого Відповідачем переліку платних послуг станом на 01.01.2017, оскільки Відповідачем не надано розрахунку платних послуг для 4 групи рухової активності. Розрахунок додав. Йому також спричинена моральна шкода, яка виразилась у моральних стражданнях, та яка теж підлягає стягненню, а саме в розмірі 5 000 грн., як співмірна з завданою моральною шкодою. Наявність моральної шкоди обґрунтував наступним: завданими душевними та фізичними стражданнями пережитими у зв`язку із самим фактом порушення його прав, а саме тим, що він незаконно був знятий з соціального обслуговування, а після того як рішення суду від 21.12.2017 набрало законної сили, Відповідач аж у кінці жовтня 2018 року поставив його на соціальне обслуговування для надання соціальної послуги - догляду вдома. Весь цей час він змушений був піклуватися про себе самостійно. Як особа похилого віку та особа з інвалідністю пережив величезний стрес, оскільки не очікував того, що пропрацювавши все життя, вийшовши на пенсію за віком, досягнувши такого поважного віку, повинен буде доводити в суді неправомірність дій Відповідача, витрачати свій час, своє здоров`я, адже йому дуже важко дається пересування по місту. Емоційними переживаннями, по факту того, що його було знято з соціального обслуговування, майже рік не виконували рішення суду, а за період з 2016-2018 роки змушений був самостійно про себе піклуватись. Через пережиті емоції та страждання, змушений був звертатися до лікарні, витрачав кошти на лікування, витрачав час та кошти для збору великої кількості документів, звертався за юридичною допомогою, щоб захистити свої порушені права.

У судовому засіданні позивач та його представник ствердили позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, надіслав суду заяву про розгляд справи у його відсутності та відзив на позовну заяву у якому заперечив позовні вимоги у повному обсязі мотивуючи наступним: позивач ґрунтує свої вимоги на тому, що перебував у відповідача на обслуговуванні із 15 березня 2012 року. 16 травня 2016 року був знятий із обслуговування та оскаржив у суді дії відповідача. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 21 грудня 2017 року у справі № 580/1921/17 дії відповідача були визнані протиправними та зобов`язано взяти ОСОБА_1 на соціальне обслуговування для надання соціальної послуги - догляду вдома. 30 жовтня 2018 року соціальне обслуговування за рішенням суду було поновлено. У період з 16.05.2016 року по 30.10.2018 року позивач не отримував послуг із соціального обслуговування та у зв`язку з цим зазнав матеріальної та моральної шкоди. Та просить стягнути на його користь 28462 грн. матеріальної шкоди та 5000 грн. моральної шкоди. Заявлені позовні вимоги не визнає у повному, вважаємо, що права позивача не порушені, а заявлені вимоги є повністю необґрунтовані. Відповідно до ст.ст. 5, 7, 9 Закону України Про соціальні послуги та, на той час діючого, Переліку соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1417 від 29 грудня 2009 року, відповідачем було ухвалено наказ № 43 від 15.03.2012 року про прийняття на обслуговування ОСОБА_1 та закріплено для його обслуговування соціального працівника ОСОБА_3 . Згідно із, на той час діючим, Переліком соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1417 від 29 грудня 2009 року, а також, на той час діючого. Наказу Міністерства праці та соціальної по пі тики України № 135 від 10.06.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.07.2010 року за №466/17761 Про затвердження форм документів необхідних при оформленні на обслуговування у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від позивача було прийнято заяву встановленого зазначеним наказом зразка та укладено договір, про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина з 4 групою рухової активності відділення соціальної допомоги вдома. Відповідно до п. 6.1. зазначеного договору договір було укладено на один рік з 15.03.2012 року по 15.03.2013 року. Відповідно до ц. 6.2. зазначеного договору договір пролонгується щорічно, якщо не менше ніж за місяць до закінчення його сторони письмово не повідомили про намір щодо його припинення та дані медичного висновку не змінилися. На підставі зазначеного пункту договору договір був пролонгований з 15.03.2013 по 15.03.2014 року, з 15.03.2014 року по 15.03.2015 року. 15.03.2015 року у договорі було зазначено, що термін дії його є постійним, що суперечило умовам п. 6.1. цього договору та Державному стандарту догляду вдома, отже, цей запис є не чинним. 14 липня 2016 року Міністерством соціальної політики України було ухвалено Наказ № 762, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.08.2016 року за № 1084/29214 Про затвердження форм документів, необхідних для оформлення на обслуговування в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) цим наказом було затверджено нові форми документів, необхідних для оформлення на обслуговування в територіальному центрі соціального обслуговування та цим же наказом Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 135 від 10.06.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.07.2010 року за №466/17761 Про затвердження форм документів, необхідних при оформленні на обслуговування у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) було визнано таким, що втратив чинність. На виконання вимог Наказу № 762 від 14.07.2016 року зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.08.2016 року за № 1084/29214 Про затвердження форм документів, необхідних для оформлення на обслуговування в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) позивачеві було запропоновано подати заяву про прийняття його на соціальне обслуговування та підписати договір про надання соціальних послуг відповідно до зазначеного Наказу № 762 від 14.07.2016 року. Але позивач категорично неодноразово відмовився від підписання договору та подачі заяви у формі передбаченій Наказом № 762 від 14.07.2016 року. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про соціальні послуги для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб`єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 3 Закону України Про соціальні послуги надання соціальних послуг ґрунтується на принципах добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; законності, соціальної справедливості, доступності так відкритості. Згідно зі ст. 10 Закону України Про соціальні послуги при одержанні соціальних послуг громадяни мають право на вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування, інформацію щодо своїх прав, обов`язків та умов надання соціальних послуг, згоду на соціальні послуги, відмову від соціальних послуг. 16 травня 2016 року Директором територіального центру ОСОБА_4 було ухвалено наказ № 89 Про зміни в списковому складі відділення соціальної допомоги вдома територіального центру відповідно до якого у зв`язку з відсутності договору про надання соціальних послуг та грубе, принизливе ставлення ОСОБА_1 до соціальних працівників ОСОБА_1 знято із соціального обслуговування. Зазначений наказ є чинним та не оскаржувався ОСОБА_1 до суду. Заява ж про прийняття його на соціальне обслуговування позивачем була подана 14.09.2016 року, але в заяві позивачем зазначено, що він має працездатного сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає в місті Київ. 25.05.2017 року позивачем було подано ще одну заяву про прийняття його на соціальне обслуговування, де він зазначив, що його син ОСОБА_5 є непрацездатною особою, але місце його проживання йому невідоме. Відповідно до поданих заяв ОСОБА_1 роз`яснено вищезазначений порядок надання соціальних послуг та необхідність підписання індивідуального плану надання соціальної послуги та договору про надання соціальної послуги, але до цього часу до ОСОБА_1 відмовляється від їх підписання, що підтверджується численними актами та пояснювальними записками. Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди зазначив, що у спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Під час розгляду справи були встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 перебував на обслуговуванні у Лебединському міскрайонному територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) УПСЗН виконавчого комітету Лебединської міської ради із 15 березня 2012 року.

16 травня 2016 року був знятий із обслуговування відповідно до наказу №89 директора територіального центру Яхвана С.І. Про зміни в списковому складі відділення соціальної допомоги вдома територіального центру .

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 21 грудня 2017 року у справі № 580/1921/17 (а.с.11-12) дії відповідача були визнані протиправними та зобов`язано взяти ОСОБА_1 на соціальне обслуговування для надання соціальної послуги - догляду вдома. Під час розгляду зазначеної справи були встановлені наступні факти: ОСОБА_1 21 грудня 2017 року у судовому засіданні були надані докази того, що останній має сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є пенсіонером, що стверджується копією паспорту громадянина України та копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , довідкою Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві №14/9373 від 15 грудня 2017 року. Крім того, ОСОБА_5 є інвалідом 3 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , посвідченням серії НОМЕР_4 , посвідченням серії НОМЕР_5 . З відповіді Міського голови ОСОБА_1 від 7 квітня 2017 року встановлено, шо підставою для припинення надання соціальних послуг стало те, що ОСОБА_1 має сина працездатного віку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2., який проживає в м. Києві. Судом було встановлено, що ОСОБА_1 має право на отримання соціальної послуги догляду вдома так як є інвалідом 2 групи, має похилий вік, проживає сам і не має рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу, а його син ОСОБА_5 визнаний інвалідом в установленому порядку. На підставі встановлення цих фактів дії Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування щодо зняття ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з обслуговування визнано протиправними і зобов`язано Лебединський міський територіальний центр соціального обслуговування взяти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на соціальне обслуговування для надання соціальної послуги - догляду вдома.

Постановою Харківського адміністративного апеляційного суду від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області Лебединський міський територіальний центр соціального обслуговування ухвалено залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 21.12.2017 по справі № 580/1921/17 без змін.

Судовими рішеннями встановлені порушення прав позивача ОСОБА_1 передбачені ч.1 ст. 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; ст.ст. 3, 8, 14, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції; ст.ст. 4, 5, 15 Конвенції про права осіб з інвалідністю, відповідно до яких, держави-учасниці зобов`язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності й гарантують особам з інвалідністю рівний та ефективний правовий захист від дискримінації на будь-якому ґрунті. Ніхто не повинен піддаватися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, поводженню або покаранню. Зокрема, жодна особа не повинна без власної вільної згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам. Держави-учасниці вживають усіх ефективних законодавчих, адміністративних, судових чи інших заходів для того, щоб особи з інвалідністю нарівні з іншими не піддавалися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам поводження та покарання. Також встановлені порушення ст. 28 вищевказаної Конвенції якою визначено, що Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів: a) із забезпечення особам з інвалідністю рівного доступу до отримання чистої води та із забезпечення доступу до належних і недорогих послуг, пристроїв та іншої допомоги для задоволення потреб, пов`язаних з інвалідністю; b) із забезпечення особам з інвалідністю, зокрема жінкам, дівчатам і людям похилого віку з інвалідністю, доступу до програм соціального захисту й програм скорочення масштабів бідності; c) із забезпечення особам з інвалідністю та їхнім сім`ям, що живуть в умовах бідності, доступу до допомоги з боку держави з метою покриття витрат, пов`язаних з інвалідністю, зокрема належного навчання, консультування, фінансової допомоги та тимчасового патронажного догляду.

Зазначене рішення, яким були поновлені права ОСОБА_1 набрало законної сили.

Лише 30 жовтня 2018 року соціальне обслуговування за рішенням суду було поновлено.

За таких обставин суд доходить висновку, що тривалість порушень прав ОСОБА_1 з моменту зняття з обслуговування - 16 травня 2016 року до поновлення обслуговування 30 жовтня 2018 року, склала два роки п`ять місяців чотирнадцять днів.

В частині стягнення матеріальної шкоди розрахованої позивачем виходячи із вартості запровадженої платної послуги у територіальному центрі для відповідної групи рухової активності, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки відповідно до вимог ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Ч. 2 зазначеної статті визначено, що є збитками, а саме збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Ч. 3 зазначеної статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За таких обставин суд позбавлений можливості прийняти розрахунок позивача, який ґрунтується на оплаті послуг особі яка здійснює обслуговування, оскільки ОСОБА_1 , цих витрат не поніс. Також позивачем не було надано доказів того, що він поніс витрати пов`язані з отриманням догляду за період з 16 травня 2016 року до поновлення обслуговування 30 жовтня 2018 року. тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення матеріальних збитків.

В той же час суд доходить висновку, що позивачу причинені моральна шкода у зв`язку з душевними та фізичними стражданнями пережитими пов`язаними з порушенням його прав, а саме тим, що він був знятий з соціального обслуговування, порушення його звичного способу життя тривало з 16 травня 2016 року до поновлення обслуговування 30 жовтня 2018 року, і склало два роки п`ять місяців чотирнадцять днів, протягом цього часу. Звичайний спосіб життя позивача протягом цього часу був змінений, оскільки він був змушений був піклуватися про себе самостійно. Як особа похилого віку та особа з інвалідністю перебував у стресовому стані.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною , утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої . незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної впади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі 3-464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Тривала боротьба за захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності народних обранців громади, що створює додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли наслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За таких обставин, виходячи з обсягу страждань і моральних переживань, завданих ОСОБА_6 , їх значної тривалості, враховуючи принципи розумності і справедливості, суд ввжає за необхідне задовольнити цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди у повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати - судовий збір.

На підставі викладеного керуючись ст. 3, 56 Конституції України, ст. ст. 22, 23 ЦК України, ст.ст. 82, 12, 13, 206, 259, 265, 271, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради код ЄДРПОУ 21109132, вул. Л. Батютенка, 55 м. Лебедин Сумська область, 42200 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 проживаючого - АДРЕСА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 23462 грн. відмовити.

Стягнути з Лебединського міського територіального центру соціального обслуговування Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради код ЄДРПОУ 21109132, вул. Л. Батютенка, 55 м. Лебедин Сумська область, 42200 судовий збір в розмірі 2102 грн. на користь держави: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Лебединський районний суд Сумської області до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 8 травня 2020 року.

Суддя Бакланов Р. В.