Постанова

від 12.05.2020 по справі 910/15041/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р. Справа№ 910/15041/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.02.2020

у справі №910/15041/19 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА"

про стягнення 14800,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Ритуальна служба Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 14800 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання згідно Договору співробітництва №33-12/18 від 01.12.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на користь Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 14800 грн. заборгованості, а також 1921 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 по справі № 910/15041/19 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що згідно п.2.1.1 договору Позивач передає приміщення буфету відповідачу безоплатно. Позивач не надав суду доказів того, що вказаний буфет був переданий відповідачу (наприклад, акт прийому передачі), оскільки тільки в даному випадку у сторін можуть виникнути взаємні права та обов`язки, адже оплата згідно п.5.1 Договору настає саме за користування даним буфетом відповідачем, що має підтверджуватися відповідними доказами, які позивач до суду не надав. Зокрема, скаржник зазначає, що з висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції помилково зазначив у своєму оскаржуваному рішенні, що позивач нібито надав суду підписані сторонами акти надання послуг з грудня 2018 року по травень 2019 року, проте позивач надав лише підписані акти за грудень 2018 та січень 2019 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19.

19.03.2020 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" було подано до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/15041/19 є вимоги про стягнення 14800 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.12.2018 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір № 33-12/18 співробітництва по організації громадського харчування працівників Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" в приміщенні їдальні по вул. Стеценка, 20-а, за умовами пунктів 2.1.1 якого замовник безоплатно надає приміщення буфету на першому поверсі адміністративного корпусу по вул. Стеценка, 20а, яке відповідає вимогам будівельних, протипожежних, санітарних та інших обов`язкових норм і правил для організації громадського харчування працівників Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" та інших споживачів послуг.

Згідно з пунктом 2.2.2 у разі несплати виконавцем плати за експлуатаційні витрати протягом 30 днів з дня закінчення терміну платежу замовник має право розірвати даний договір в односторонньому порядку.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що під час користування приміщенням буфету виконавець вносить у касу ККАТП 2737 або перераховує по безготівковому рахунку плату за відшкодування експлуатаційних витрат у розмірі 3700 грн. на місяць, які сплачуються виконавцем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем на рахунок замовника.

Відповідно до пункту 8.1 договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.12.2018 по 31.05.2019.

До матеріалів справи позивачем долучені копії актів надання послуг (відшкодування експлуатаційних витрат) за період з грудня 2018 року по травень 2019 року включно на загальну суму 22200 грн.

Разом із цим, відповідач відшкодування експлуатаційних витрат у повному обсязі не здійснив, заборгувавши 14800 грн.

У зв`язку з виникненням заборгованості позивач звертався до відповідача з листами щодо її погашення, а саме: від 04.06.2019 № 699 та від 27.06.2019 № 835, однак відповідач погашення боргу не здійснив.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг за договором протягом грудня 2018 року по травень 2019 року включно на загальну суму 22200 грн. відповідно до підписаних представниками обох сторін актів, що оплачені відповідачем частково, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 14800,00 грн.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З аналізу правового характеру укладеного між сторонами договору слідує, що останній має в собі елементи декількох договорів - про надання послуг та оренди. Разом із цим спірні правовідносини стосуються лише відшкодування експлуатаційних витрат за договором.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з умовами пункту 5.1 договору відповідач зобов`язався відшкодовувати експлуатаційні витрати щомісячно, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем на рахунок замовника.

Судова колегія не погоджується з твердженням суду першої інстанції, щодо підписання актів надання позивачем послуг за договором протягом грудня 2018 року по травень 2019 року обома сторонами, оскільки, в матеріалах справи наявні копії актів підписані та скріплені печатками, позивача та відповідача за грудень 2018 №663 та за січень 2018 №32, проте, на переконання судової колегії, непідписання скаржником актів надання позивачем послуг за договором в період лютий-травень 2019 - не звільняє останнього від обов`язку покладеного на нього пунктом 5.1 договором №33-12/18, відповідно до якого відповідач зобов`язався відшкодовувати експлуатаційні витрати щомісячно, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем на рахунок замовника.

Щодо тверджень скаржника, що позивач не надав суду доказів того, що вказаний буфет був переданий відповідачу, судова колегія зазначає, що проаналізувавши положення договору №33-12/18, колегія суддів приходить до переконання, що у позивача відсутній обов`язок складання актів прийому передачі приміщення, зокрема факт надання приміщення підтверджено підписаними сторонами актами за грудень 2018 січень 2019.

Водночас судовою колегією відхиляються твердження скаржника, щодо суперечливості умов договору в частині визначення оплатності договору, з огляду на наступне.

Положення пункту 2.1.1 договору передбачають безоплатну передачу замовнику приміщення буфету на першому поверсі адміністративного корпусу, водночас пункт 5.1 договору встановлює плату за відшкодування експлуатаційних витрат.

Отже, на переконання колегії суддів, наведеними умовами договору охоплюються різні види правовідносин сторін, зокрема, щодо безоплатного користування приміщенням та сплати поточних витрат підприємства, пов`язаних утриманням такого приміщення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину та матеріали справи доказів визнання договору недійсним не містять.

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 14800,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15041/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/15041/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв